Пожаліли люди малого: взяли пасти вівці громадські. Вигнав Тарас ягнят за село. Пасуться вівці, тісно збившись до гурту.
Вмостився пастушок на випаленій сонцем траві. Глянув на небо — сіре, непривітне. Розкрив торбинку, а в ній — азбука. Неначе світліше стало на душі у Тараса, радісніше. І пригадалося, що це увесь його сирітський спадок, усе, що від батька-матері сиротині залишилося.
Старенький дірявий брилик і торбина відкинуті вбік. Переписує Тарас літери. Проведе риску, довго милується, до іншої приміряється. Хочеться Тарасові навчитися і писати, і читати. І вірить пастушок, що збудеться його бажання. А серце хлопчикове б'ється — завмирає від захвату.
Це ж про оці хвилини, про своє сирітське життя напише згодом великий Кобзар у вірші «Мені тринадцятий минало»; Саме так назвав свою картину про Шевченкове дитинство видатний український художник Іван Сидорович Їжакевич.
