Жив-був підручник з української літератури. Був він не новий, а достатньо потертий. За ним вчилися різні учні. Ті, які були старанними, обертали його в обкладинку, не малювали на сторінках. А підручник на знак подяки відкривав їм свої таємниці, допомагав вчитися й отримувати гарні оцінки.

А якщо потрапляв він в руки нечепур, починалося лихо. Бо вони не берегли його, не піклувалися про нього. Підручник часто забували в шафі, і він лежав там довго, а темноти він боявся. Якщо його діставали, то навіть не читали, а просто перегортали, розглядаючи картинки. А підручник хотів бути корисним. 1 тихесенько зітхав сторінками. Але цього ніхто не чув, адже підручник був достатньо ввічливим, щоб нікому не жалітися.

Наступного року стало ще гірше. Тепер він довго лежав на сонці, а коли його брали, то руки «господаря» були жирні або брудні. Учень малював у підручнику чоловічків, літаки, танки. Як хотілося підручнику втекти назад до бібліотеки! Але у нього не було ніжок. До кінця року він став дуже замурзаний, на нього було жаль дивитися.

І коли шкільний бібліотекар взяла його, то сказала: «Бідненький!» її добрі руки дбайливо вилікували підручник з української літератури. Його було підклеєно, стерто з полів малюнки і поставлено на полицю серед друзів, котрим він і розповів історію своїх мандрівок із рук в руки.

Після цього підручнику щастило, тому що він потрапив до хлопчика, який був дбайливим до книг. 1 жив підручник у нього щасливо цілий навчальний рік. Потім його було знов повернено до бібліотеки. Та якщо він чи його друзі, інші підручники, потраплять до ваших рук, будьте охайними, цінуйте книги, бо це — джерело знань.