Українська хата — колиска нашого народу. Саме в ній знайшли яскравий вияв спадковість традиції, естетичні засади. Хату, як говорить народна мудрість, можна вважати справжньою візитною картою України. Багато теплих добрих слів про хату, садибу сказали наші письменники. Так, Олександр Довженко писав про неї: «... біла з теплою солом'яною стріхою, порослою зеленим оксамитовим мохом, архітектурна праматір пристановища людського. Незамкнена, повсякчас відкрита для всіх, без стуку в двері, без «можна?» і без «увійдіть!». Житло просте, як добре слово, й законне, немовби його творила не людська рука, а сама природа, немовби зросло воно, як плід серед зелені і квітів».

В основному на всій території України в кінці XIX — на початку XX століття хата являла собою одноповерхову споруду. Найбільш заможні селяни, мешканці приміських зон будували багатокамерні житла з трьох-чотирьох кімнат.

Українська хата мала свій інтер'єр. Уній було місце й для дерев'яної лави, пічної лежанки, дерев'яних поличок, комину, жердкам-полицям і т. ін.

 

 

Найбільшою прикрасою в хаті була піч, яку вважали оборогом від усього лихого. Вона також символізувала собою се очищаючий вогонь.