ЗОБРАЖЕННЯ ПОКРІПАЧЕННЯ УКРАЇНИ В РОМАНІ ПАНАСА МИРНОГО «ХІБА РЕВУТЬ ВОЛИ, ЯК ЯСЛА ПОВНІ?» - Українська література - Шкільні твори - Література, реферати, бланки - ТОП-каталог
Понеділок, 05.12.2016, 15:30
ТОП-каталог
Головна Мій профільРеєстрація ВихідВхід
Ви увійшли як Гість · Група "Гості"Вітаю Вас, Гість · RSS

Меню сайту
Реклама

Реклама в Интернете


Реклама в Интернете
Пошук
Категорії розділу
Українська література [295]
Українська мова [71]
Зарубіжна література [34]
Реклама
Форма входу
RSS
RSS
Реклама

Наше опитування
Чи підтримуєте ви "Харківські угоди" Януковича-Мєдвєдєва
Всього відповідей: 170
Друзі сайту
Украинский портАл Яндекс цитирования
Статистика

Онлайн всього: 3
Гостей: 3
Користувачів: 0
 Література, реферати, бланки
Головна » Файли » Шкільні твори » Українська література

ЗОБРАЖЕННЯ ПОКРІПАЧЕННЯ УКРАЇНИ В РОМАНІ ПАНАСА МИРНОГО «ХІБА РЕВУТЬ ВОЛИ, ЯК ЯСЛА ПОВНІ?»
17.11.2015, 19:45

10 КЛАС

 

ЗОБРАЖЕННЯ ПОКРІПАЧЕННЯ УКРАЇНИ В РОМАНІ ПАНАСА МИРНОГО «ХІБА РЕВУТЬ ВОЛИ, ЯК ЯСЛА ПОВНІ?»

 

ПРИКЛАДИ ПЛАНІВ ТВОРІВ

 

Варіант 1

I.        Панорама українського життя у творах Панаса Мирного.

II.       «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» — історія злочину проти людини:

1.       Відтворення соціальних проблем покріпаченої України.

2.       Функції ліричних відступів у романі Панаса Мирного.

3.       Символізм назви роману.

4.       Чіпко Варениченко — злочинець чи жертва обставин?

III.      «... Коли мої твори що-небудь значать, мають яку-небудь вагу, то задля діла...».

Варіант 2

I.        Історія хлопчика-візника, яка вразила письменника.

II.       Зображення покріпачення України в романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»:

1.        Історія родини Чіпки Варениченка: батько-двожон і мати, що все життя працювала на панщині.

2.        «Генеральський приказ, з нагайкою в руках, зробив до ладу своє діло...».

3.       «Скрізь неправда...».

III.      Актуальність проблем, висвітлених Панасом Мирним у романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», у наш час.

 

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

 

Робота Панаса Мирного над романом «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» тривала близько чотирьох років (з 1872 до 1875).

У 1872 році Панас Мирний переїхав у тихе губернське місто Полтаву. Працюючи в казенній палаті, він мав змогу збирати матеріал про життя селянства. Під час одного зі службових відряджень Панас Якович від хлопчика-візника почув розповідь про розбишаку Василя Гнидку, який вчинив розбійний напад на сім’ю заможного козака. За спогадами письменника цей випадок «зостався, як здоровенний іржавий цвях, забитий у білу гладеньку стіну мого спомину». Він довго осмислював вчинок розбишаки: «На мій погляд, Гнидка — безталанна дитина свого віку, скалічений виводок свого побуту... І от починає воно боротьбу за своє місце за життя; починає розшукувати шляху. Де ж ти знайдеш його без освіти, де ти знайдеш його у тому широкоглядному мороці, який сповива усе й усіх? А тут устає таке питання: не я задавлю — мене задавлять!.. І кидається чоловік, як звірина, на все, купається в крові людській і знаходить в тім свою утіху, пораду для свого серця».

Випадок із розбишакою Гнидкою Панас Якович описує в нарисі «Подоріжжя від Полтави до Гадячого», що був опублікований у журналі «Правда» 1874 року.

Поступово виникає задум великого за обсягом твору, у якому письменник мав намір показати вплив соціальних умов на формування особистості злочинця. Готовий рукопис роману «Чіпка» Мирний відсилає для рецензії братові, відомому українському критикові Івану Білику. Той схвалює твір, але робить низку зауважень. Роман зазнає кількох редакцій, отримує назву «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» і в листопаді 1875 року подається до цензури.

Навіть пройшовши цензуру, роман довгий час не друкується. Спочатку київські друкарні відмовляють авторові, а 5 червня 1876 року з’являється циркуляр про заборону друкування книг українською мовою. Уперше твір був надрукований лише 1880 року в Женеві, й відразу потрапив до списку заборонених. Уперше легально роман опублікований на батьківщині в 1903 році у журналі «Киевская старина» під назвою «Пропаща сила».

 

ЕПІГРАФИ ДО ТВОРУ

 

Зачарований та сп’янілий, я брався за свою роботу, радіючи, що хоч малою-невеличкою цяточкою слугуватиме вона на користь рідній країні та її поневоленому народові.

Панас Мирний

 

...Душе моя,

Чого ти сумуєш?

Душе моя убогая,

Чого марне плачеш,

Чого тобі шкода?

Хіба ти не бачиш,

Хіба ти не чуєш

людського плачу?

Т. Шевченко

Чи то давно приходив тут на службу

Казенної палати урядовець,

Пан Афанасій Рудченко, в якому

Підслухачі і посіпаки царські

Ну аж ніяк вгадати не могли

Того, хто дужим голосом промовив,

Огнем серця пройнявши молоді:

«Хіба ревуть воли, як ясла повні?

М. Рильський

Не Муза мій сон доглядала,

а плач не давав мені спать!

Панас Мирний

 

ЦИТАТИ З ТЕКСТУ

 

Опис покріпаченої України: «...таке життя тяглося цілі довгі віки шляхетського панування, аж поки Польща впала, розшатана руками свого безпутного вельможного шляхетства... Магнатам же — байдуже!.. У них було землі неміряно: були хутори, села, навіть цілі городи — не десятки сел по нашій розкішній Україні, скрізь — скільки оком зглянь — од Сяну аж до Дніпра широко; у тих хуторах, селах та городах жило десятки, сотні тисяч люду, з здоровими до праці руками, котрі, наче сам Бог, розгнівавшись, присудив трудити на одного вельможного дармоїда... Магнатам було — байдуже! Зате урвалася нитка «голопузім»... То було у пана во дворі — і ситий він, і п’яний...».

(Розділ «Піски в неволі»)

«З половини двадцятих по шістедсяті роки був у нас золотий вік панського панування. Пани не тільки панували над хуторами та селами, над родовими й неродовими маєтностями; не тільки переорювали широкі й довгі лани селянами та хуторянами, іноді їх міняючи на довгоногих хортів, — панський дух витав скрізь і всюди: і в городі, і в повіті, і в губернії. Усім усюди заправляли пани».

(Розділ «Пани польські»)

Спогади Мотрі про своє нелегке життя: «В голові — полізла всяка всячина, завернула в давнє... У пам’яті — прокинулись ті давні часи, як на чужім полі на людей жала, а снопа заробляла — як п’ять снопів людям нажни, а собі шостий одверни... як за цілий довгий літній день, од світової зорі до вечірньої, спини не розгинаючи, тільки двадцять снопів і заробила!.. А ще ж їх треба і звозити і змолотити!! А тут — кругом лиха година облягла: на хаті оселя попрогнивала — крізь стелю капле, стіни осінні дощі обшмарували — голими ребрами хата світить... А вже й зима не за горами... і холод... і голод... Пополотніла Мотря... увірвала нитку... Покотились з очей сльози — як горох, закапали аж на долівку».

(Розділ «Нема землі!»)

 

 

ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ

Соціально-психологічний роман — різновид романного жанру, у якому характери героїв розкриваються у складних життєвих ситуаціях. Основна увага письменника зосереджена на злободенних соціальних проблемах, що впливають на формування особистості. Як правило, автор аналізує психологію героїв, поведінка виходить за межі узвичаєннях у суспільстві моральних норм.

Психологізм у художньому творі — особливе відображення внутрішнього світу людини художніми засобами і прийомами, докладний аналіз й опис різних психологічних станів і процесів, переживань у художньому творі.

 

ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧІ КОМЕНТАРІ

 

«З прихильністю до лиха меншого брата (селянина) і жадобою допомогти йому позбутися лиха тоді ото піднялося і народолюбство, а на основі його і національні питання, що в нас на Україні самі по собі визначилися уже через те, що народ говорив іншою від росіян мовою і мав яскравий доказ в своїй історії, як колись боровся за свою волю та права».

Панас Мирний

«Література, так як і наука сьогочасна, повинна бути робітницею на полі людського поступу. Її тенденція і метод повинні бути наукові. Вона громадить і описує факти щоденного життя, вважаючи тільки на правду, не на естетичні правила, а заразом аналізує їх і робить з них виводи, — се її науковий реалізм. Вона через те вказує на хиби суспільного устрою там, де не все може добратися наука (у житті щоденнім, в розвитку психологічнім страстей та нам’єтностей людських), і старається будити охоту і силу в читателях до усунення тих хиб — се її поступова тенденція».

І. Франко

«Мистецтво письменницьке не відтворює дійсності, ані її не перетворює, як хочуть інші, а лише створює окрему дійсність... Метою мистецтва є викликувати в нашій психіці такі переживання, яких не дає нам реальна дійсність».

Б.-І.Антонич

 

ПРИКЛАД ТВОРУ

 

Перу Панаса Мирного належать глибоко психологічні твори, у яких розкриваються злободенні проблеми української дійсності — оповідання «Лихий попутав», «П’яниця», «Народолюбець». Масштабну картину життя українського села другої половини XIX ст. письменник створює у соціально-психологічному романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?».

Основою твору стала історія розбійника, відомого на Полтавщині своєю звіриною жорстокістю. Але не тільки оповідь про Василя Гнидку (прототип Чіпки Варениченка) змусила Панаса Мирного взятися за перо. Обіймаючи чиновницьку посаду, письменник мав періодично виїздити у відрядження. У цих подорожах він бачив, яким тяжким і невідрадним є життя народу — постійні злидні, страждання, безпросвітна темнота.

Панас Мирний мав активну життєву позицію, підтвердженням чого є його громадська діяльність. У молодості він був пов’язаний з революційним визвольним рухом, пізніше брав участь у нелегальній роботі революційного гуртка «Унія», який був утворений у Полтаві. Під час обшуку в нього було знайдено політичні видання.

Для дрібного чиновника, який щодня ходить на службу й бачить перед собою не живих людей, а папірці, народні проблеми є далекими й незрозумілими. Але П. Рудченку (це справжнє ім’я Панаса Мирного) було небайдуже, як живуть прості люди. Він прекрасно знав історію України, збирав та досліджував перлини народної творчості. Письменник вважав, що саме селянство «виробило нашу живу мову, що давно заснувалася і ще й досі дає свої живі оригінальні зразки своїх типів, а не общечоловіків».

 

Історія про розбишаку стала для письменника поштовхом для глибокого соціально-психологічного дослідження української нації. Чому народ, який має такі вишукані естетичні смаки, стає середовищем, що породжує моральних монстрів, здатних перейти на бік зла? Чому такі, як Чіпка Варениченко, спрямовують свою надзвичайну енергію, що дана їм від народження, не на творення, а руйнацію, знищення собі подібних? Отже, історія розбишаки Чіпки Варениченка постає в романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» в контексті тогочасних соціальних обставин — колоніальної політики Російської імперії, що призвела до утвердження позицій кріпосництва, знищення української культури.

Детальний аналіз соціальної кризи в тогочасній Україні письменник подає в розділах «Піски в неволі», «Пани польські», численних ліричних відступах-роздумах. Земля українська роздавалася російськими самодержавцями польській шляхті. Польські пани ставали господарями не тільки плодородних земель, а й нещасного люду, який не міг, в першу чергу, унаслідок відсутності консолідації в суспільстві, чинити гідний опір загарбникам. Один із таких випадків описує Панас Мирний.

Господарем села Піски, у якому й розгортаються події роману, стає пан Польський — «небагатий шляхтич —з тієї «голопузої шляхти», котра в Польщі, за панування магнатів, кишіла по їх дворах, пила їх меди, вина, оковиту, їла хліб, надбаний «хлопством», танцювала під панську музику...». Пан, порадившись перед тим із представниками влади, записав майже все населення села до реєстру, і тільки невелика група селян залишалася вільною — це ті, хто був записаний у «козачий компут». Громада обурюється: «одного села люди, однаково жили, вкупі хліб-сіль ділили; вкупі робити... а тепер: одні — вільні, другі — невільні!!!» Проте пан звертається за допомогою до москалів, які швидко заспокоюють народний гнів.

Невипадковим у цьому розділі є образ старого січовика Мирона — найактивнішого представника піщанської громади. «Воював з ляшнею, воював з башею, воював з татарвою, а тепер воюватиму — з звіром!», — говорив про себе Мирін Ґудзь. До нього приходять перелякані селяни за порадою. Віддавши своє життя за волю, Мирін першим розуміє небезпечність панських забаганок: «Легше в бусурманській землі зогнити, — ніж у себе дома, в панській неволі, пропасти...». І ця думка зводить старого січовіка в могилу. Так символічно письменник окреслює головну думку розділу — українці, злякавшись москалів, ніби воли підставили свої шиї під панське ярмо.

Панас Мирний був переконаний, що такі ознаки народної душі, «як норов, удатність до того чи іншого діла, прихильність або зневага, з малих дитячих літ вигодовані молоком матері, викохані ураженням рідної природи, ті ознаки зостаються довіку...». Але одвічна волелюбність народу під тиском обставин понівечена. Мовчазна покора українців призводить до найтрагічніших наслідків. Ті, хто вчора бунтував, тільки-но відчувши обмеження свободи, сьогодні корився обставинам. Згодом до села приїжджає генеральша-удова й уводить нові порядки. Тепер піщани працюють на панщині чотири-п’ять днів й мовчки терплять усі знущання норовливої пані. Дівчинка Уляна за наказом генеральші весь день маже панську кухню з мертвим кошеням на шиї.

Картина покріпаченої України, що постає на сторінках роману Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», вражає сучасного читача. Панщина, кріпацтво, рабство, торгівля людьми — це явища, які руйнують людську особистість й породжують у суспільстві агресію, стимулюють зростання злочинності.

Категорія: Українська література | Додав: vladzyo | Теги: ЗОБРАЖЕННЯ ПОКРІПАЧЕННЯ УКРАЇНИ В Р, як ясла повні?»
Переглядів: 147 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2016
Безкоштовний хостинг uCoz

ТУТ МОЖЕ БУТИ ВАША РЕКЛАМА