УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

СВІТ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ

В. СОСЮРА, Б. ОЛІЙНИК, В. ПІДПАЛИМ, І. МАЛКОВИЧ

ЗРАЗКИ ТВОРІВ

Зізнання у любові до рідної природи, мови, землі, сім’ї у творі «Тиха елегія» В. Підпалого

На жаль, творчість багатьох поетів часів радянського режиму у повному обсязі доходила до читача лише після смерті митця. Це стосується і творчості Володимира Підпалого. Але те, що ми все ж дізналися про нього та його вірші, дає право зарахувати ім’я поета до списку тих, кого називають Справжній патріот, Людина з великої літери. Про поета Ярослав Стех сказав: «Жив гідно і чесно, своїм коротким, дуже вартісним життям вписався назавжди у серця і літопис українського народу». На творчості В. Підпалого можна виховати не одне покоління молоді.

Зразком твору з високим виховним потенціалом є поезія «Тиха елегія».

Вірш побудовано як діалог ліричного героя із уявним співрозмовником. На початку кожної строфи Підпалин використовує рефрен «Коли мене питають...». А питають його про любов до річок, річечок і потічків, про те, чи може він прислужитися народу, як і де, про любов до рідної землі, про любов до рідної мови. А найважливіше питання, яке задають поету, таке: чи зможе він забути Україну на чужині. Але на питання ліричний герой відповіді не дає:, йому дивно чути ці запитання, бо мова йде про те, що є органічною частиною кожного українця — любов до рідної землі. Це святе почуття не потрібно псувати зайвими словами.

Любити рідний край, на думку поета, потрібно тихо, без зайвого пафосу та гучних заяв.

Поезія є елегією-сповіддю, зізнанням у любові до рідної природи, мови, землі, сім’ї.

Головна думка твору міститься в останніх рядках поезії: «Україну чи зможеш ти забуть на чужині?» — кричу: «Кладіть отут у домовину живим!.. Однаковісінько мені...».

Поезія багата зображувально-виражальними художніми засобами. В ній використано постійні епітети («На ясні зорі і на тихі води...»), антоніми (рідну — чужу, відмовчусь — кричу), омоніми («на віки — на віки...»), зменьшувально-пестливі слова («і річечки, і потічки...»), риторичні питання; написаний вірш п’ятистопним ямбом з перехресним римуванням.

В останньому рядку вірша поет вживає вислів «однаковісінько мені». Вислів належить Тарасові Шевченку. Він вживає його у вірші «Мені однаково...» — яскравому зразку філософської лірики. Поет стверджує, що йому однаковісінько, чи буде він жити на Україні, чи ні, чи будуть згадувати його ім’я, чи забудуть, але зовсім не однаково поету, як складеться доля України. Рядки вірша Володимира Підпалого перегукуються зі словами великого Кобзаря: цих двох патріотів України дуже турбує майбутнє Батьківщини. Але якщо у творі Шевченка герою однаково, де жити, лише б знати, що на Батьківщині все гаразд, то, за словами ліричного героя вірша Підпалого, йому краще лягти живим у домовину в рідну землю, ніж жити на чужині.

І в тому, і в іншому випадку обидва твердження є словами справжніх патріотів.