Жінка у творчості Панаса Мирного майже завжди уособлює внутрішню
красу людини, благородство, працьовитість та злагоду. Навіть тоді, коли
йдеться про жінок, яких змарнувала їхня лиха недоля, письменник із
непідробним болем і співчуттям розбирається у причинах, що знівечили
жіночу душу.
Соціально-психологічний роман Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як
ясла повні?» розкриває широку панораму життя українського села. Кілька
поколінь проходить перед нашими очима. З-поміж великої кількості
персонажів звертають на себе увагу образи трьох жінок, кожна з них ніби
уособлює своє покоління: баба Оришка, дочка її Мотря та Галя, Мотрина
невістка.
їх об'єднує насамперед те, що вони оточують центрального персонажа
твору — Чіпку. І якщо в душі цього складного, неоднозначного і
непересічного героя постійно точиться боротьба добра зі злом, то жінки в
його житті незмінно символізують добро.
З дитячих літ Чіпка виніс найтепліший спогад про бабу Оришку. Вона
була дитині єдиним порадником, добрим ангелом і вихователем. Поки Мотря,
Чіпчина мати, наймитувала, баба Оришка і доглядала хлопчика, і
знайомила з навколишнім світом, і звеселяла онука казками. Чіпка вже
тоді закипав ненавистю до людей, а старенька гасила, як уміла, ті перші
спалахи ненависті.
Після смерті баби Оришки найближчою для хлопця стала мати.
Маленьким Чіпка недолюблював її — вона завжди була змордована працею,
втомлена і тому сердита. Хоч любила сина безтямно, проте не раз таки
била його немилосердно. Боялася, щоб не вийшло з нього ледащо.
Тяжке було Мотрине материнство. Не знала вона щастя дівкою, не
знала жінкою, не судилося зазнати його й матір'ю. Чоловік її виявився
«двужоном», і, коли покинув її вагітною й вернувся до першої жінки,
Мотрю підняло на глум все село. Вона й сама не знала, хто вона: чи
заміжня покритка, чи невінчана вдова.
Але минув час, люди втомилися перемивати Мотрі кістки, і вона
почала плекати щиру надію на сина. От вигодує його, виховає — і матиме
на старість і втіху, і оборону. Тому, коли Чіпка невсипущо дбав про
господарство, розумом своїм і золотими роботящими руками множив його,
Мотря несказанно раділа. Коли ж сина черговий раз у пошуках «правди»
заводило на лихі манівці, коли він топив свою тугу в горілці або
розбишакував, вона проклинала його зі всім шалом незбагненного
материнського серця. Панас Мирний чудово написав про це: «Тільки одна
мати уміє разом кохати свою дитину й ненавидіти, жалкувати й
проклинати...»
Мотря багато чого зазнала від свого гарячого і швидкого на розправу
сина. її образ у романі — трагічний. Доля то усміхалася до неї
примарним нетривким щастям, радістю та гордістю за сина, то знов
шпурляла її у безодню безнадії і розпачу. Доживаючи віку біля
сина-розбійника, вона благала собі смерті. Після того, як Чіпка вирізав
цілу сім'ю хуторянина Хоменка, материнська любов не витримала такого
випробування, і Мотря сама пішла у волость видати владі сина-душогуба.
Не менш трагічно розкривається перед нами і образ Галі. Розбишацька
дочка, єдина дитина колишнього москаля Максима, злодія і п'яниці, вона
від самого народження зростала в достатку. Але невідомо де почерпнуте
благородство змусило її соромитися цього достатку і ненавидіти надбане
грабунком, на чужих сльозах зрощене добро.
Описуючи першу зустріч Чіпки з Галею, автор не шкодує яскравих і
приємних фарб для змалювання образу цієї доброї, красивої дівчини. Вона
сонцем освітила Чіпчину змарновану душу. її любляче серце відчувало в
ньому якийсь добрий засів. Галя благала його покинути злодійське
ремесло, і потиху згасала, бачачи, куди котиться кохана людина. Видовище
страшної розправи, яку влаштував Чіпка над безневинними людьми,
мотивуючи це боротьбою за «людську рівність», зламало молоду жінку
остаточно. «Так оце та правда?!» — крикнула вона з божевільним сміхом в
обличчя чоловікові, показуючи на маленьку Хоменкову дочку в
закривавленій сорочечці. Не змігши пережити таке болісне прозріння, Галя
повісилась.
Жіночі образи у романі П. Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла
повні?» сповнені трагізму. Вони не в змозі змінити своєї долі. Кожна з
них, як може, намагається врятувати Чіпку, але всі їхні спроби марні.
Тяжке життя та загальна несправедливість накладають відбиток на їх долю.