Залишатись собою (за твором Григора Тютюнника «Дивак») - Українська література - Шкільні твори - Література, реферати, бланки - ТОП-каталог
Субота, 10.12.2016, 23:20
ТОП-каталог
Головна Мій профільРеєстрація ВихідВхід
Ви увійшли як Гість · Група "Гості"Вітаю Вас, Гість · RSS

Меню сайту
Реклама

Реклама в Интернете


Реклама в Интернете
Пошук
Категорії розділу
Українська література [295]
Українська мова [71]
Зарубіжна література [34]
Реклама
Форма входу
RSS
RSS
Реклама

Наше опитування
Оцініть сайт
Всього відповідей: 247
Друзі сайту
Украинский портАл Яндекс цитирования
Статистика

Онлайн всього: 2
Гостей: 2
Користувачів: 0
 Література, реферати, бланки
Головна » Файли » Шкільні твори » Українська література

Залишатись собою (за твором Григора Тютюнника «Дивак»)
30.01.2016, 06:19

Залишатись собою (за твором Григора Тютюнника «Дивак»)

Часто ми намагаємось зрозуміти думки або вчинки інших. Але, кажуть, душа кожної людини — глибокий колодязь, дивлячись у воду якого, ми намагаємось побачити своє віддзеркалення. І тоді, коли у воді колодязя чиєїсь душі ми не помічаємо свого обличчя, не відчуваємо схожості на себе або на своє оточення, людина нами не сприймається. Вона може бути ні поганою, ні хорошою, але багатьом здається незвичайною. І чомусь декого це ображає. «Який дивак! Яка дивачка!», — чутно навкруги. І, на жаль, майже ніхто не подумає хоч трішки глибше пізнати цих людей. Природно, той, хто не живе у повній мірі цього слова у звичному для інших світі, компенсує це замкненням у власному, життя в якому йде за особливими законами. І добре, якщо це небезпечні закони. Небезпечні для суспільства і для людини, що їх створила.

Але, звичайно, внутрішній світ є у кожного з нас. Ми приходимо до нього під час сну, коли тіло відпочиває, а душа може поринути в мрії та думки. Саме

 

 

звідти походять наші сни, бо вони — відбиток наших таємних бажань, страхів,а іноді-вад. ,

Хтось з нас керується прагматичним, а хтось-почуттєвим сприйняттям світу. Коли ми не знаходимо рішення або не розуміємо чогось, тоді в дію вступають різні почуття. У критичні, кризові моменти нами керують саме вони. Виховання, звички, манери зникають і залишаються інстинкти і емоції, дещо тваринні, які важко пояснити.

Ці сприйняття живуть у нас у різному відношенні. Іноді чогось більше, чогось менше. У декого повністю відсутня прагматика і приземленість. Про таких ми кажемо «далеко від землі літає». Або насмішкувато: «Дивак!».

 

 

Гуманізм, розкриття внутрішнього світу кожної людини, її індивідуальність та неповторність — ключові питання, які наголошуються письменниками часу, в який творив Григір Тютюнник. У своєму творі «Дивак» він описує хлопчика, який є незвичним для свого оточення. Малий Олесь милується природою, обожнює малювати. Його приваблює чистота і недоторканість снігу, на якому хлопець виводить свої малюнки. Щось не так пішло — можна стерти змерзлою долонькою і почати знову. Це властиво саме дітям.

Григір Тютюнник навмисно обирає зиму як тло подій. Бо саме взимку є холодна тиша, тиша і сніг. їх подовгу слухає вразливий Олесь, замість того, щоб жити за правилами, написаними іншими І» людьми, бо вони йому не підходять.

Він не розуміє, чому потрібно робити те, чого не хочеш. Наприклад, малювати глек тоді, коли йому цього не хочеться і коли це йому не потрібно. Наприклад, вчителька, яка викладає малювання, не знає як поводити себе: відстоювати професійну принциповість чи поступитись перед незвичайним учнем. І лише в тих випадках, коли його бажання співпадають з тим, що потрібно робити, здійснюються якісь з'єднання з оточенням.

Благородний Олесь не сприймає суворий закон буття «або ти, або тебе» і не хоче жити за ним. Замріяний, він вибачає, коли з ним поводяться несправедливо і огидно. Коли енергійний та експресивний однокласник Федько Тойкало вдарив його, але Олесь не став заводити бійку, лише повернувся і пішов. Але одразу вибачив і був дуже радий — теж незвична реакція — коли Федько, відчувши, що зробив неправильно, ні за що вдаривши Олеся, вибачився і навіть у знак примирення дав Олесю пирога.

Дід Олеся, Прокіп, — це людина з великим життєвим досвідом. Він намагається навчити хлопця як жити і змагатись на життя, за місце під сонцем. «Щоб було тепло, треба привозити дрова, щоб їх привозити, треба бити коней, щоб вони йшли», — наставляє дід. Але це не влаштовує хлопчика. «Адже їм боляче», — відповідає Олесь, підбиваючи діда, коли він б'є батогом по конячих спинах.

І ввечері, вдома, дід із жалем каже матері: «В тебе він, Наталко. Дивак... Затопчуть його... Бо воно ж як деревце в пагоні...»

 

 

Можливо, на якимось підсвідомому рівні хлопчик відчуває, що його за щось зневажають і переймається через це. Та врешті засинає, мріючи про пригоди Івасика-Телесика. Потім починається ще один новий день...

Початком нового дня, примиренням із другом, добрим ставленням до нього діда Григір Тютюнник дає шанс Олесю. Все ще владнається, адже якщо хлопець народився в цьому світі, значить, він має жити в ньому, залишаючись неспотвореним життям, залишаючись собою. Таким, як він, в житті обов'язково є місце, що завжди буде вільним. Вільним для них. Бо вони особливі.
Категорія: Українська література | Додав: vladzyo | Теги: Залишатись собою (за твором Григора
Переглядів: 23 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2016
Безкоштовний хостинг uCoz

ТУТ МОЖЕ БУТИ ВАША РЕКЛАМА