Вірність Батьківщині (за поемою Миколи Вороного «Євшан-зілля») - Українська література - Шкільні твори - Література, реферати, бланки - ТОП-каталог
Субота, 10.12.2016, 23:19
ТОП-каталог
Головна Мій профільРеєстрація ВихідВхід
Ви увійшли як Гість · Група "Гості"Вітаю Вас, Гість · RSS

Меню сайту
Реклама

Реклама в Интернете


Реклама в Интернете
Пошук
Категорії розділу
Українська література [295]
Українська мова [71]
Зарубіжна література [34]
Реклама
Форма входу
RSS
RSS
Реклама

Наше опитування
Чи підтримуєте ви "Харківські угоди" Януковича-Мєдвєдєва
Всього відповідей: 170
Друзі сайту
Украинский портАл Яндекс цитирования
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
 Література, реферати, бланки
Головна » Файли » Шкільні твори » Українська література

Вірність Батьківщині (за поемою Миколи Вороного «Євшан-зілля»)
01.02.2016, 00:04

Багато є легенд українського народу: про історичне минуле, про славетні подвиги... І багато українських письменників також писали твори на цю тему.

Наприклад, у Миколи Вороного є поема «Євшан-зілля». Це поетична інтерпретація легенди про юного половця, якого взяв полон Володимир Мономах. Життя хлопчика в чужині було розкішним: він ні в чому не знав відмови, жив у достатку. Все було б гаразд, але на Батьківщині половця залишився батько, що дуже тужив за сином і хотів повернути рідну дитину, бо батьківська любов найсильніша и світі. І от гудець іде до Києва за юним паном. Усі спроби були марними — половець став русичем. Ні колискові, ні звитяжні пісні, ні батькові страждання не зачепили жодної душевної струнки, але статки диво: почувши запах євшан-зілля, хлопець мов прокинувся з довгого сну. Із запахами в людини пов'язані найгостріші спогади. Ось і дук привільного, широкого, безкрайого степу повернув юнака в дитинство, коли він був ще зовсім маленьким, бігав по ньому, а євшан-зілля наповнювало цей степ терпким, солодким, духмяним ароматом свободи. І душа перевернулася... «гаряча половецька кров зажадали свободи, волі, свого власного дому, свого степу, Батьківщини, просторів, життєдайної волі, що манить, несе, п'янить, дарує щастя».

Микола Вороний, мабуть, хотів сказати, що обов'язок кожної людини — це любов до своєї країни, свого отчого дому, своєї Батьківщини. Ось і половецький юнак обрав рідний край, ніякі подарунки, ніяке розкішне життя не замінить рідного краю. Йому ми можемо пробачити, він був захоплений в полон, а що сказати про людей, які кидають рідну землю, шукають кращого, простішого життя, не дуже переймаючись долею своєї землі, продають її за «13 сребреників Юди».

Автор ставить нелегке питання: де взяти Євшану для України? Зілля не допоможе, треба людей, які люблять Україну понад усе, не важливо, яка вона є, — багата чи бідна, привітна чи ворожа, прекрасна чи потворна, добра чи гнівна — це не суттєво. Адже ми розуміємо, що головне —це зміст, а не форма, внутрішній стан. Важливо діяти, а не говорити. Бо слова — вони можуть бути пусті, позбавлені смислу, якщо не підкріплені ділом. Де ж взяти дійсно дійову людину, людину-патріота, для якої горе власної землі болить, як своє власне? Людину, яка вдихнула б запах степового Євшану і захотіла перетворити свою землю на степ, але не пустку, а широкий, безкраїй, вільний, «від споглядання якого хочеться орлом полетіти до синього неба і з височини споглядати свою землю й радіти квітучому краю». Тоді, напевно, душа радісно співатиме від волі, свободи і не залежатиме від якихось незрозумілих перешкод. Бо якщо людина нічого не хоче зробити для себе, навряд чи вона буде щось робити для своєї країни. І доводиться «летіти однокрилим пораненим чорним круком над випаленим, оголеним, розораним, спаплюженим степом...».

Категорія: Українська література | Додав: vladzyo | Теги: Вірність Батьківщині (за поемою Мик
Переглядів: 32 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2016
Безкоштовний хостинг uCoz

ТУТ МОЖЕ БУТИ ВАША РЕКЛАМА