Відображення внутрішньої боротьби між добром і злом у душі головного персонажа новели М. Хвильового «Я (Романтика)» - Українська література - Шкільні твори - Література, реферати, бланки - ТОП-каталог
Субота, 10.12.2016, 23:20
ТОП-каталог
Головна Мій профільРеєстрація ВихідВхід
Ви увійшли як Гість · Група "Гості"Вітаю Вас, Гість · RSS

Меню сайту
Реклама

Реклама в Интернете


Реклама в Интернете
Пошук
Категорії розділу
Українська література [295]
Українська мова [71]
Зарубіжна література [34]
Реклама
Форма входу
RSS
RSS
Реклама

Наше опитування
Оцініть сайт
Всього відповідей: 247
Друзі сайту
Украинский портАл Яндекс цитирования
Статистика

Онлайн всього: 2
Гостей: 2
Користувачів: 0
 Література, реферати, бланки
Головна » Файли » Шкільні твори » Українська література

Відображення внутрішньої боротьби між добром і злом у душі головного персонажа новели М. Хвильового «Я (Романтика)»
27.11.2015, 05:28

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА 1920-1930-Х РОКІВ. ПРОЗА

 

М. ХВИЛЬОВИЙ, Г. КОСИНКА

 

ЗРАЗКИ ТВОРІВ

Відображення внутрішньої боротьби між добром і злом у душі головного персонажа новели М. Хвильового «Я (Романтика)»

У грудні 1923 року М. Хвильовий читав «Я (Романтика)» у київському театрі ім. Т. Г. Шевченка, і твір, як писав журнал «Нова громада», «справив глибоке враження на аудиторію». На думку вченого-філолога О. Білецького, «Я (Романтика)» «силою своєю не має собі аналогій в новітній прозі». Я думаю, що нікого цей твір не залишив байдужим і спонукав до роздумів над вічними проблемами буття: що таке добро і зло, що в житті важливіше — завжди залишатися на засадах гуманізму чи бути сліпим виконавцем обов’язку.

Головний персонаж новели — роздвоєна особистість. У його душі живуть і постійно ворогують два антиподи: Я-людина і Я-чекіст. Звертає на себе увагу факт, що Я часто моделює подумки ту саму ситуацію: боїться, що заради торжества революції доведеться пожертвувати найдорожчим — матір’ю.

Яка ж боротьба точилася в цей час у душі персонажа? Що могли б сказати один одному частинки роздвоєної душі персонажа? Спробуємо уявити це собі: Я-чекіст: «Справжній комунар мусить служити ідеї «загірної комуни». Це — щасливе майбутнє. А мати — вчорашній день. Вона поза ходом історії, поза законом».

Я-людина: «Але ж мати дала тобі життя. Вона завжди ніжна, добра, вона любить тебе і ніколи не докоряє за твої вчинки. Вона духовно чиста. Вона зрозуміє і розрадить, пожаліє і наснажить».

Я-чекіст: «Так, я люблю матір. І ненавиджу себе за це. Адже любити матір означає бути м’якотілим. Інші члени трибуналу кращі від мене, бо кожен із нихзаради ідеї, «загірної комуни», не вагаючись, розстріляв би навіть рідну неньку без жодних сумнівів».

Я-людина: «Спустошений морально після розстрілів, саме до матері ти поспішаєш, щоб заспокоїти себе. Забув?»

Я-чекіст: «Ні. Не забув. Вона не дає мені забути про своє існування, про свою моральну чистоту. Її обличчя з’являється переді мною, коли я вершу справедливий суд іменем щасливого майбутнього. Вона дивиться мені в душу з німим до кором. Вона хоче розбудити мою совість. У мене починає стукати у скронях, У мене болить голова й ниє серце. Я починаю сумніватися, що вчинив справедливо. І я знову ненавиджу себе за м’якотілість.

Он доктор Тагабат дав клятву Гіппократа, а тепер убиває щодня десятки ні в чому не винних людей і при цьому не відчуває докорів совісті.

А знаєш що я подумав? Убити чужих людей можна тисячі, десятки тисяч. Вбити ж матір можна тільки раз за життя. А чи кожен син наважиться на таке? Ні, тільки сильна особистість. А я сильна особистість? У мене твердий дух? Несхибна рука? У мене є унікальна можливість перевірити це».

Я-людина: «Що ти говориш, божевільний?! Твоя мати — свята. Вона — втілення образу Марії-Богородиці, мучениця і всепрощальниця, високоморальна й м’якосерда».

Я-чекіст: «Нарешті я все зрозумів. Час Марії-Богородиці, мучениці і всепрощальниці, високоморальної й м’якосердої, минув. Люди, носії таких якостей, для нового суспільства не мають вартості. Вирок винесено. І буде виконано. Мною».

Як бачимо, Я-чекіст бере гору. Ми ще сподіваємося, що це бравада. Але виявилося, що ні.

Твір закінчується промовисто: голова чорного трибуналу убиває матір і, залишивши її непохованою в степу, доганяє дегенерата. Можливо, автор хоче сказати, що він це робить не лише в буквальному значенні слова, а й у переносному, тобто що головний герой цим нелюдським вчинком перетворюється на такого самого нелюда-дегенерата в людській подобі.

Персонаж убиває матір, основу життя, свою совість, а отже, й ідею, заради якої жив. Майбутнього не має як сам персонаж, так і його вимріяна «загірна комуна». Про це свідчить речення: «Я зупинився серед мертвого степу».

Категорія: Українська література | Додав: vladzyo | Теги: Відображення внутрішньої боротьби м
Переглядів: 37 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2016
Безкоштовний хостинг uCoz

ТУТ МОЖЕ БУТИ ВАША РЕКЛАМА