УКPAЇHCЬKA ЛІТЕРАТУРА

ДАВНЯ УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

ЗРАЗКИ ТВОРІВ

Відкриваю для себе Г. Сковороду...

«Світ ловив мене, та не спіймав...» Ці слова заповідав написати на своїй могилі великий мислитель, педагог, філософ і письменник Григорій Савич Сковорода. Після ознайомлення з його життям і творчістю я зробила для себе висновок, що він одна з найяскравіших постатей української культури минулого.

Григорій Савич ніколи не мріяв про багатство, славу чи почесті. Для нього важливішим було зберегти людську гідність та особисту свободу. Це підтверджу! і один із переказів про філософа: сама цариця Катерина II, запрошуючи Г. Сковороду. на постійне проживання при дворі, у відповідь почула: «Я не покину Батьківщини. Мені моя сопілка і вівця дорожчі царського вінця».

І в народній уяві письменник поставав людиною, абсолютно незалежною від цього несправедливого світу. Народ був упевнений, що Григорій Савич ніколи не знав ні хвороб, ні скрути, не потребував чужої допомоги. У ньому бачили не звичайну людину, а сильну особистість, яка легко протистоїть усім земним напастям.

Сковорода був талановитим педагогом. Працюючи домашнім учителем у поміщика Томари, Григорій Савич швидко знайшов спільну мову із його десятирічним сином Васильком, у якого до часу зустрічі зі Сковородою про навчання склалася думка як про найгіршу каторгу. Класом для вчителя і учня були ліс поле, гай. Сковорода навчив Василя думати, ніколи не пропонував йому готових висновків, натомість заохочував його до висловлення власної думки.

А от права викладати спочатку в Переяславському, а потім і в Харківському колегіумах філософ і педагог був позбавлений, бо його передові принципи навчання й виховання, оригінальне й критичне сприйняття світу лякали керівництво закладів, і вони звільнили Г. Сковороду з посади.

Зацікавили мене філософські погляди Г. Сковороди, його розуміння сенсу життя, місця людини в світі, судження про значення розуму й творчої праці. Де які з них дістали втілення і в афоризмах письменника. Наприклад: «Ні про що не турбуватися, ні за чим не турбуватись — значить, не жити, а бути мертвим», «Мудрець мусить і з гною вибирати золото», «Краще голий та правдивий, ніж багатий та беззаконний», «Не розум від книг, а книги від розуму створились», «Не за обличчя судіть, а за серце».

Цікавим є творчий доробок письменника, особливо байки. До збірки «Байки харківські» увійшло 30 байок Сковороди, чим письменник зробив помітним внесок в українську байку XVIII століття. Повчальним є твір «Собака і Вовк у якому розповідається, як вовк, бажаючи стати другом собак, про яких ішла до бра слава, почав вихвалятися перед ними своїми славними й багатими предками У «силі» письменник підсумовує, що справжня дружба не потребує ні чинів, їм багатства, ні знатного походження. В її основі завжди лежать спільність думок сердечна спорідненість і чесність.

Обравши стезю мандрівного філософа, Г. Сковорода 25 років провів у мандрах, які ще більше збагатили його мудрістю. Мислитель мав тепер змогу ближчі познайомитися із життям свого народу, глибше пізнати його духовний світ, ви вчити традиції, звичаї й обряди, усвідомити соціальну нерівність, що панувала в суспільстві. У період, коли відбувалося закріпачення селян, посилювалося соціальне та національне гноблення, Г. Сковорода поширював серед народу ідеї рівності, незалежності й свободи. В його уяві жило зовсім інше суспільство: «Республіка, в якій хотів би жити і я, буде країною любові, дружби, праці! В ній не мін бути ворогування й рабства... Усе загальне, спільне... Закони — гуманні, мудрі Велике братерство, спілка співдружності людей, об’єднаних за покликанням і застремлінням — ось що таке республіка, яка прийде на зміну царству темряви».

Саме «царство темряви», тобто негуманний і жорстокий світ, і мав на yвазіСковорода, коли говорив, що «світ ловив» його, «але не спіймав».