ЕСТЕТИЧHE НОВАТОРСТВО ПОЕЗІЇ 20-Х РОКІВ XX СТОЛІТТЯ

П. ТИЧИНА

ЗРАЗКИ ТВОРІВ

Уславлення борців за визволення народу у вірші «Пам’яті тридцяти»

Знайомлячись із творами П. Тичини 20-х років, знайдемо серед них такі, у яких він відкривається як справжній патріот, якому небайдужа доля України.

Як патріот, він страждає й переживає разом з народом. Молодий митець привітав ідею відродження нації, вірив у розквіт творчих сил народу. Та, на жаль, не так сталося, як очікувалося.

Історія України налічує багато трагічних сторінок. Про одну з них ідеться у творі П. Тичини «Пам’яті тридцяти». У цій поезії в ліричній формі відтворено події 29 січня 1918 року. Що ж сталося цього дня? Чому ми маємо пам’ятати цю дату.

29 січня 1918 року — день трагічної загибелі студентського куреня під Крутами. Ця дата стала символом патріотизму і жертовності у боротьбі за незалежну Україну.

Розстріл 30 українських вояків-студентів, серед яких були і гімназисти, став найтрагічнішою подією в історії бою під Крутами; У перебігу військових дій бій вирішального значення не мав, та у свідомості багатьох особливого значення набув завдяки героїзму української молоді, яка загинула в нерівному бою. Пізніше їхні тіла було перевезено до Києва, де відбулася громадська жалоба і поховання на Аскольдовій могилі. А поет Павло Тичина присвятив героїчному вчинкові вірш із назвою «Пам’яті тридцяти». Він був надрукований у газеті «Нова Рада» в березні 1918 p., і після того аж до нашого часу його ніколи не згадували.

У цьому поетичному реквіємі поет прославляє українських юнаків, які без вагань віддали своє життя за Батьківщину, і тужить за ними, завзятими патріотами, «славними, молодими», як говорить автор.

Цю трагедію геніальний поет сприймає як особисту. Йому боляче, що шлях до щасливого майбутнього проходить по «кривавій по дорозі», він засуджує того, чия зрадницька рука «посміла знятися» на «український цвіт». Щоб яскравіше перелати думку про те, що у світі багато зла та несправедливості, автор використовує образи біблійних персонажів.

Тичина акцентує увагу на тому, що найбільшою «провиною» загиблих юнаків було тільки те, що «понад все вони любили свій коханий край». Тому для поета вони — мученики, святі, їх убивця — Каїн, братовбивця.

Тичина утверджує ідею патріотизму, гуманізму, засуджує терор і класову ненависть, жорстокість.

Для повнішого розкриття ідеї твору П. Тичина вдається до антитези: «Квітне сонце, грає вітер І Дніпро-ріка...» — «Вмерли в Новім Заповіті... На Аскодьдовій могилі Поховали їх». Автор буянню життя протиставляє смерть. Так він утверджує патріотичний пафос поезії — завжди слід любити Батьківщину і бути готовим віддати за неї життя.

Щоб не допустити повторення подібних ситуацій і їх проявів у сьогоденні, ми маємо пам’ятати трагічні моменти історії. Історія повинна стати для нас корисною наукою.