УКРАЇНСЬКІ ГУМОР І САТИРА (В. Самійленко, Є. Дудар) - Українська література - Шкільні твори - Література, реферати, бланки - ТОП-каталог
Середа, 07.12.2016, 00:56
ТОП-каталог
Головна Мій профільРеєстрація ВихідВхід
Ви увійшли як Гість · Група "Гості"Вітаю Вас, Гість · RSS

Меню сайту
Реклама

Реклама в Интернете


Реклама в Интернете
Пошук
Категорії розділу
Українська література [295]
Українська мова [71]
Зарубіжна література [34]
Реклама
Форма входу
RSS
RSS
Реклама

Наше опитування
Оцініть сайт
Всього відповідей: 247
Друзі сайту
Украинский портАл Яндекс цитирования
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
 Література, реферати, бланки
Головна » Файли » Шкільні твори » Українська література

УКРАЇНСЬКІ ГУМОР І САТИРА (В. Самійленко, Є. Дудар)
17.11.2015, 14:44

8 КЛАС

 

УКРАЇНСЬКІ ГУМОР І САТИРА (В. Самійленко, Є. Дудар)

 

ПРИКЛАДИ ПЛАНІВ ТВОРІВ

 

Варіант 1

1.  Природа гумору й сатири,

2.  Творчість українських гумористів:

а)     В. Самійленко;

б)     Є. Дудар.

3.  Повчальна сила сатиричних творів.

Варіант 2

1.  Роль гумору й сатири у викоріненні людських недоліків.

2. Розвиток різних жанрів гумору й сатири в українській літературі:

а)     поетичні гумористичні й сатиричні твори В. Самійленка;

б)     прозові гуморески Є. Дударя.

3.  Значення висміювання людських недоліків.

 

ЕПІГРАФИ ДО ТВОРУ

 

Сатира пишеться для розумних людей.

Є. Дудар

«... вони були добрими людьми. Але доброта вимагає активної боротьби зі злом — і вони за покликанням душі стали сатириками ».

С. Крижанівський

 

ЦИТАТИ З ТЕКСТІВ

 

Один у широкій промові

Народні права боронив;

Він докази всі наукові

По пунктах як слід розложив.

 

А другий про теє доводив,

Як дійде народ своїх прав,

І в поступі інших народів

Він місце йому показав.

 

Ті двоє, з балачки втомившись,

Веселі собі розійшлись,

А третій стояв зажурившись

І наче дивився кудись.

 

Але він не тую картину

Вбачав, що круг нього була;

Він бачив душею Вкраїну

І все що вона добула.

(Самійленко. «Патріоти»)

Десь далеко єсть країна

Пишна, вільна, щастям горда,

Кожний там живе щасливо —

Держиморда, держиморда.

В тій країні люблять волю,

Всяк її шука по змозі

І про неї розмовляє —

У острозі, у острозі.

Там усяк говорить правду

Непідкупними устами,

Там за правду щира дяка —

Батогами, батогами.

Там неправді та злочинству

Не вважають і на волос,

Там злочинних зараз лають —

Та не вголос, та не вголос.

 

Там зібрались всі народи:

Москалі, «хахли», поляки,

І живуть вони так дружно —

Як собаки, як собаки.

 

Там живе племін усяких

Престрашенна мішанина,

І за те той край зоветься —

Русь єдина, Русь єдина.

(В. Самійленко. «Ельдорадо»)

Учені мухи зібралися на симпозіум, щоб розглянути походження приказки «Не робіть з Мухи Слона».

Муха-доповідач сказала, що приказка неправильна. Виходить, що первинним був Слон, а Муха — вторинною, тоді як усе навпаки, і вислів має звучати «Не робіть із Слона Муху».

Муха-співдоповідач сказала, що Слон не вартий жодної уваги, адже він не вміє ні літати, ні дзуміти. їхню думку підтримала інша Муха-оратор, наголосивши, що Слон неповороткий і зовсім не пристосований до життя. Найсерйозніша учена Муха підсумувала: «Немає ніякого Слона! У кожному разі, його ніде не видно!»

Учасники симпозіуму радісно задзижчали. І справді, де той Слон? Просто симпозіум проходив на його спині...»

(Є. Дудар. «Слон і муха»)

 

ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ

 

Гумор (лат. humor — волога, рідина) — різновид комічного, відображення смішного в життєвих явищах і людських характерах. Гумор не заперечує об’єкта висміювання і цим відрізняється від сатири, для якої характерне цілковите заперечення й різке осміяння зображуваного. Добродушний гумор піддає осміянню здебільшого часткові недоліки загалом позитивних явищ, окремі смішні риси в характері людини. Поняття гумор вживається і в широкому розумінні — як узагалі сміх і почуття смішного. Гумор широко представлений у більшості жанрів народної творчості, особливо у народних казках і анекдотах, прислів’ях і приказках, коломийках і частівках, жартівливих оповіданнях і піснях. Яскраво забарвлений гумор у народній творчості, прозових і поетичних творах І. Котляревського, Є. Гребінки, П. Гулака-Артемовського, Л. Глібова, С. Руданського, В. Самійленка, комедіях корифеїв українського театру, фейлетони і гуморески Остапа Вишні, В. Чечвянського, К. Котка, К. Буревія, Мартина Задеки, Ганни Черінь, М. Понеділка. Традиції народного гумору в українській літературі — джерело творчості П. Глазового, Є. Дударя, О. Чорногуза, П. Красюка, П. Осадчука та ін. Повертається в Україну і гумор сміхотворців діаспори: С. Фодчука, Міри Гармаш, Зої Когут, Остапа Зірчастого (Д. Нитченка), Е. Козака та ін.

 

Сатира (лат. satira, від satura — суміш, усяка всячина) — особливий спосіб-художнього відображення дійсності, який полягає в гострому осудливому осміянні негативного. У вузькому розумінні сатира — твір викривального характеру. Сатира спрямована проти соціально шкідливих явищ, які гальмують розвиток суспільства, на відміну від гумору, вона має гострий непримиренний характер. Часто об’єктом сатири є антиподи загальнолюдської моралі, пристосуванці, лицеміри, ренегати і зрадники, явища, які не відповідають естетичному ідеалові. У сатиричних творах широко використовуються художня гіперболізація, яка є основою сатиричної типізації, шарж, гротеск. Сатира зародилася в усній народній творчості. Високого рівня досягла в літературі античних часів (Аристофан, Петроній, Лукіан). Розквіт сатири в західноєвропейській літературі пов’язаний з іменами Дж. Боккаччо, Ф. Рабле, Ж.-Б. Мольєра, Дж. Свіфта, Вольтера, Г. Гейне, В. Теккерея, А. Франса, Марка Твена, Б. Шоу, Г. Манна, Я. Гашека та ін. З-поміж українських письменників — Іван Вишенський, Григорій Сковорода, І. Котляревський, Г. Квітка-Основ’яненко, Є. Гребінка, Л. Глібов, Т. Шевченко, І. Франко, Леся Українка, М. Коцюбинський, Лесь Мартович, В. Самійленко, Остап Вишня, В. Винниченко, В. Чечвянський, О. Чорногуз та ін.

Іронія (грецьк. еіrоnеіа — лукавство, глузування, удавання) — художній троп, який виражає глузливо-критичне ставлення митця до предмета зображення.

Українська література XX ст. (М. Хвильовий, В. Еллан (Блакитний), Остап Вишня, М. Куліш, П. Загребельний, Є. Дудар, О. Чорногуз, Ю. Андрухович) розвиває іронію, характерну для літератури XIX ст., так звану «епічну іронію» (Т. Манн).

«Гумор Самійленка так само ясний, погідний і сонячний, як і його лірика; навіть його сатира, хоч гостра і колюча, не має в собі жала ненависті, не карає і не бичує, а показує фігури в гарно точенім кривім дзеркалі, з контурами хіба остільки крихту відмінними від дійсності, що випукліше маркує їх характерні прикмети (не конче навіть хиби в етичнім значенні). Він найбільше любується в політичній сатирі, може тому, що стріли сатири тут падають в абстрактні системи та програми більше, ніж у живих людей. Та його сатира робиться їдкою, майже жорстокою, коли доторкається поганих хиб власних земляків, їх неробства та трусливості («На печі»), їх патріотичного пустомєльства («Патріот Іван»); особливо у смілій своєю жорстокістю сатирі «Сон» його тихий звичайно гумор переходить майже в злобу, у крик хворої, зневаженої душі. Се одинокий твір Самійленка, у якім на його лиці нема ані сліду його звичайного, добродушно-іронічного усміху, одинокий гіркий стогін важкого обурення на безхарактерність і прострацію тих, що повинні б бути світочами народу. Та й тут, одначе, Самійленко зумів удержати себе в рамках об’єктивного змалювання речі і не дав ані на момент порвати й унести себе тому гіркому, болючому почуттю сорому, що сплодило сю сатиру.

Від першого свого виступу на літературнім полі він послугується мовою чистою, ясною, наскрізь народною і при тім наскрізь інтелігентною. Він не украшує і не насилує її, вона ллється у нього як природне джерело. Він не афектує мужицького говору, не послугується для декорації стилю мужицькими приказками, а говорить попросту як інтелігент до інтелігента, певний, що засіб його рідної мови без ніяких натягань вистачить йому до висловлення всіх ідей і всіх поривів душі. Мова його поезій — се один великий комплімент для будущої національної і літературної мови України, нехибна вказівка, куди мусить іти її розвій. І завважте: ся мова однаково зрозуміла, з однаковим залюбуванням читається над Сяном, Дніпром і Доном; вона вже тепер зв’язує вузлом співчуття та симпатії всі частини нашого народу. Ні про якого іншого сучасного українського письменника не можемо сього сказати». (1907р. Франко Іван. Зібр. творів: У 50 т. — Т. 37. — К., 1982.)

Гумореска — невеликий віршований, прозовий чи драматичний твір з комічним сюжетом, відмінний від сатиричного твору легкою, жартівливою тональністю. Тут сміх постає у вигляді доброзичливої, емоційно забарвленої естетичної критики у дотепній, парадоксальній, подеколи оксиморонній формі. Гумореска як жанр зумовлена вродженою схильністю людського духу до жарту під час емоційного поцінування невідповідності конкретного існування претензіям на його значущість, комічності внутрішніх суперечностей людського буття, неадекватного вимогам дійсності.

Гумореска має велику літературну традицію, починаючи від інтермедій, вертепної драми, творів «низового» бароко та яскравих доробків Є. Гребінки, М. Гоголя, Л. Глібова, С. Руданського, В. Самійленка. Цю традицію продовжили Валер’ян Проноза (В. Еллан), Ю. Ґедзь, Ю. Вухналь (Ковтун), В. Чечвянський, Остап Вишня, О. Ковінька, М. Понеділок, Е. Козак (ЕКО, Гриць Зозуля), В. Чапленко, Я. Масляк, С. Воскрекасенко, Д. Білоус, М. Яровий, С. Олійник, Є. Дудар та ін.

Вістря сатиричного пера Є. Дударя спрямоване проти псевдонаукових суперечок, нарад і досліджень, які піднімають і обговорюють нікому не потрібні теми та проблеми. Крім того, часто так звані наукові дослідження відірвані від реального життя, не враховують очевидного. Такі от «вчені мухи» зневажають те, де і з чого живуть. І це явище в Україні, на жаль, досить розповсюджене — неповага до рідної землі, до предків і батьків, до народу, який годує, до мови, звичаїв і традицій. Тому гумореска не втрачає своєї актуальності й донині.

 

 

ПРИКЛАД ТВОРУ

 

Висміяти — значить вилікувати.

М. Горький

Справді, не підлягає сумніву, що гумор і сатира потрібні для того, щоб вилікуватися від усього хибного, поганого, некрасивого. Сміх потрібний, щоб ми весело прощалися зі своїми недоліками, щоб веселіше жили. І український гумор в усьому світі визнається як один із найдошкульніших, найзавзятіших... Чому ж так? Мабуть, тому, що ніколи життя наше не було легким і приємним, а досконалості ми ще не досягли...

І. Франко говорив про відомого нам гумориста: «Сонячний гумор В. Самійленка відбиває життєрадісний характер його народу, який навіть у злиднях не втрачає природного почуття гумору й надії на краще майбутнє».

Сатира і гумор В. Самійленка стали знаменним явищем в історії української літератури кінця XIX — початку XX століття, бо у творах поета-гумориста сконцентрувалися найвизначніші риси українського гумору: лагідність, доброзичливість й одночасно дотепність і дошкульність у зображенні людських недоліків.

Одним із кращих іронічних творів талановитого поета є вірш «Ельдорадо». Зі спогадів сучасників про В. Самійленка можна дізнатися, що без цього вірша не розпочиналася жодна вечірка діячів культури в кінці XIX століття. Його читали студенти, актори, письменники, поети й сам автор. Твір завоював надзвичайну популярність.

Іронічно звучать перші рядки твору про якусь далеку щасливу країну, «пишну, вільну й щастям горду», у якій усе для народу:

Десь далеко єсть країна

Пишна, вільна, щастям горда,

Кожний там живе щасливо...

Здавалося б, ітиметься про справжній рай на землі, та вже наступні рядки відкривають усю іронічність слів про щасливе життя:

Всяк її шука по змозі

І про неї розмовляє —

У острозі, у острозі.

Там усяк говорить правду

Непідкупними устами,

Там за правду щира дяка —

Батогами, батогами.

Там неправді та злочинству

Не вважають і на волос,

 

Там злочинних зараз лають —

Та не вголос, та не вголос.

Воля, правда — то лише слова, а насправді в тоталітарній державі ці слова абсолютно суперечать життєвій правді. Можна було б сказати, що В. Самійленко висміює тоталітарний самодержавний лад Росії, однак ця його сатирична картина державного управління цілком може бути віднесена до будь-якого часу, навіть і до нашого.

У тій країні відсутня свобода слова, цензура «все черкає, все черкає» й не пропускає до друку вільної думки. Якщо ж хтось з письменників надрукує твір, у якому викривається сваволя, його з тріумфом відправлять до Сибіру.

Вірш «Ельдорадо» мав кілька варіантів. В одному з них є строфа, де згадуються терористичні дії уряду.

Проблемі показового й справжнього патріотизму В. Самійленко присвячує окремий вірш «Патріоти», у якому теж іронічно демонструє, як часто слова у людей розходяться із ділом:

Ті двоє, з балачки втомившись,

Веселі собі розійшлись,

А третій стояв зажурившись

І наче дивився кудись.

Традиції гумористичної літератури у XX столітті продовжує Євген Дудар — не тільки письменник-гуморист, а й артист гумористичного жанру, виконавець своїх творів. Письменник працює в жанрі гумористичної, сатиричної прози, про тематику якої свідчать назви: «Профілактика совісті», «Не вчіть яблуню родити яблука», «Україно моя, Україно», пише він і афоризми, точні, нові, оригінальні, глибокі за змістом і безмежно дотепні за формою. Насправді, майже будь- який його твір можна, як кажуть, розділити на афоризми.

Справді, сміх викликає схожа на анекдот гумореска Є. Дударя «Слон і муха», де вчені мухи, розглядаючи вислів «робити з мухи слона», доходять до заперечення цього самого слона, та при цьому вони сидять на його спині. Скільки сліпоти буває також у людей, котрі заперечують очевидні речі тільки тому, що їм незручно й неприємно їх побачити й зрозуміти.

Є. Дудар говорив: «Для того, щоб сміх перевернув світ, точкою опори повинне бути власне серце». І у його текстах відчувається серце письменника, який дає змогу його творам впливати і виховувати і, звичайно, дивувати, приворожувати дотепністю і глибиною.

Гумористична й сатирична література відкриває нам світ ніби з іншого боку, дозволяє побачити й себе самих в іншому світлі, замислитися над чимось і стати кращими. Сміймося, щоб не зупинятися в своєму розвитку!

Категорія: Українська література | Додав: vladzyo | Теги: Є. Дудар), УКРАЇНСЬКІ ГУМОР І САТИРА (В. Самій
Переглядів: 403 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2016
Безкоштовний хостинг uCoz

ТУТ МОЖЕ БУТИ ВАША РЕКЛАМА