УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА 1920-1930-Х РОКІВ. ДРАМАТУРГІЯ

М. КУЛІШ, І. КОЧЕРГА

ЗРАЗКИ ТВОРІВ

Українське село 20-х років у п’єсах М. Куліша

Микола Куліш сприяв розвитку української драми 20—30-х років XX століття, він один з основоположників жанрового збагачення української драматургії. Жанровий спектр його творів надзвичайно широкий: від народної драми й сатиричної комедії до лірико-романтичної сонати й соціальної драми. Свої п’єси він будує переважно на сюжетах з українського життя.

Тему українського села 20-х років М. Куліш розкриває у своїй трилогії, яку складають твори «97», «Комуна в степах», «Прощай, село».

Перша частина трилогії, драма «97», була завершена у 1924 році. У процесі роботи вона мала кілька варіантів назв: «Мусій Копистка», «Голод», «Незаможники», «Гибель одного комнезаму», «Десь на селі», доки автор не спинився на «97». Це один із найкращих творів Куліша. Звертається він у ньому до зображення трагічних подій — голоду 1921—1922 років на Херсонщині, який призводить до людоїдства.

Закінчується громадянська війна. У країні склалася доволі складна ситуація, спричинена посухою та неврожаєм. Зібраний урожай у селян відбирали й відправляли за межі республіки. Це й стало причиною голоду.

Головний конфлікт у драмі розгортається навколо вилучення церковних коштовностей, за які планується купити хліб. Учасниками конфлікту стають, з одного боку, незаможники на чолі з Мусієм Кописткою, з іншого — куркулі.

Головний герой твору — селянська маса, найяскравішим представником якої є голова комнезаму Мусій Копистка, в недалекому минулому наймит. Але Мусій більше не хоче так жити. Він навчається грамоти, будує хату, у якій щасливо живе разом із дружиною Параскою. Трохи іронічний, Мусій Копистка приваблює душевною щедрістю і незламністю. Він, як ніхто інший, виявляє високу політичну свідомість. Звертаючись до селян, він говорить: «Не журись, браття!...Тільки держись купи, головне тут — контакту держись...».

Дружина Мусія Параска — типовий представник українського жіноцтва по- революційного села, її образ споріднений з кращими жіночими образами української класики. Наділена почуттям власної гідності, вона готова піти на смерть за свого чоловіка, бо вірить в нього, в правоту його справи.

Сільські багатії не цікавляться життям бідняків, яких вони прирекли на голодну смерть. Вони хочуть будь-що взяти владу в свої руки, аби й далі нещадно визискувати незаможників. Та в найкритичніший момент у село повертається Серьога Смик, який обміняв золото на хліб, — «97 пудів хліба привіз і ще обіцяють дати».

На відміну від прямих класових конфліктів, які рухають дію у драмі «97», ворожа діяльність куркулів не є провідною в драмі «Прощай, село». Зіткнення тут грунтуються на іншому — зіткненні середняка Романа з історичними вимогами часу. В основу розвитку сюжету драматург поклав подію, типову як на той час: з міста приїздить для допомоги в проведенні колективізації Марко — двадцятитисячник. Він свою роль розуміє як роль порадника, хоч і нелегко це робити у справі, якої ще ніхто не робив і в якій сам не дуже тямиш. За багато років перебування в місті Марко призабув і темпи сільського побуту, і звичаї, й умови життя та праці. Він дивується: «Невже отак і живете — все село без годинника?.. Невже й умивальника немає? Невже й тепер ще вмиваєтесь так, як до революції вмивались, з рота? Пройшов селом — темно, як на кладовищі. Якісь канави, рівчаки...».

Рішуче засуджує Марко методи колективізації, які застосовує Пархімча, закликає уважніше поставитися і до Дмитрика, сина куркуля Ільченка, який розповів сільським активістам, де батько ховає гроші, адже його мрія — стати комсомольцем.

Цією п’єсою Куліш вичерпує тему про українське село 1919—1933 років. Драматург показав нові типи сільських мужиків-бідняків, які на новому історичному етапі виступили вершителями долі народу, втілював в їх образах типові риси селянства, яке віками мріяло про власну землю, вільну працю на ній і повірило в можливість нового щасливого життя.