У чому вбачає Ю. Яновський трагедію роду Половців і всієї України? (За романом Ю. Яновського «Вершники») - Українська література - Шкільні твори - Література, реферати, бланки - ТОП-каталог
Середа, 07.12.2016, 00:56
ТОП-каталог
Головна Мій профільРеєстрація ВихідВхід
Ви увійшли як Гість · Група "Гості"Вітаю Вас, Гість · RSS

Меню сайту
Реклама

Реклама в Интернете


Реклама в Интернете
Пошук
Категорії розділу
Українська література [295]
Українська мова [71]
Зарубіжна література [34]
Реклама
Форма входу
RSS
RSS
Реклама

Наше опитування
Чи підтримуєте ви "Харківські угоди" Януковича-Мєдвєдєва
Всього відповідей: 170
Друзі сайту
Украинский портАл Яндекс цитирования
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
 Література, реферати, бланки
Головна » Файли » Шкільні твори » Українська література

У чому вбачає Ю. Яновський трагедію роду Половців і всієї України? (За романом Ю. Яновського «Вершники»)
27.11.2015, 05:30

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА 1920-1930-Х РОКІВ. ПРОЗА

 

Ю. ЯНОВСЬКИЙ

 

ЗРАЗКИ ТВОРІВ

У чому вбачає Ю. Яновський трагедію роду Половців і всієї України? (За романом Ю. Яновського «Вершники»)

Роман «Вершники» вперше було опубліковано 1935 року в липневій книзі журналу «Радянська література». За жанром — це роман у новелах, який мав стати ще одним твором про тріумфальну перемогу революції та прославити героїзм її творців.

Мабуть, з усіх новел твору найбільше вражає «Подвійне коло». У ній відбилися типові риси доби початку 20-х років XX століття та втілилася трагічна історія роду Половців і всієї України.

У новелі події відбуваються протягом одного дня на одному місці — в степу під Компаніївкою, де в кривавому герці зустрічаються брати Половці. Зустрічаються, але не спішать виявити родинні почуття. Кожен із них намагається захистити свою правду, у якій відсутні такі поняття, як рід, сім’я.

Андрій Половець — денікінець — навіть перед смертю говорить: «Роде, мій роде, прости мені, роде, що я не милую згоди. Рід переведеться, держава стоятиме. Навіки амінь».

Оверко Половець — петлюрівець, пояснює Андрієві: «Рід наш великий, голови нещитані, крім нас двох, іще троє рід носять. Рід — це основа, а найперше — держава, а коли ти на державу важиш, тоді рід хай плаче, тоді брат брата зарубає, он як».

Панас — махновець — перед тим, як убити брата, цинічно заявляє: «Рід наш рибальський, на морі бувальський, рід у державу вростає, в закон та обмеження, а ми анархію несемо на плечах, нащо нам рід, коли не треба держави, не треба родини, а вільне співжиття?»

Коли ж сам Панас потрапляє до рук брата, червоноармійця Івана Половця, то апелює до його совісті, моралі та родової пам’яті, говорячи, що двоє з їхнього роду вже загинуло, а тому слід подбати про продовження роду. Але Іван упевнений, що немає пощади класовому ворогові, ким би він не був, про що свідчать слова: «Рід наш роботящий, та не всі в роді путящі. Рід розпадається, а клас стоїть».

Батько їхній, Мусій Половець, учив синів, що тому роду нема переводу, в якому браття милують згоду. Але знехтували брати батьківським наказом, відвернулися від загальнолюдських цінностей, які плекалися століттями, а намагалися побудувати своє життя, спираючись лише на цінності класові. І загинули.

Про які ж загальнолюдські цінності забули брати, від яких принципів відреклися?

В основі загальнолюдських цінностей лежить вчення про людину, її місце в суспільстві й серед інших людей. Саме людина і є головною цінністю, тому дії людей спрямовували на те, щоб вони не заподіювали шкоди іншим людям, ставилися з любов’ю й повагою до своїх батьків і близьких, допомагали бідним і скривдженим, не були злостивими, заздрісними та жадібними, дбали не тільки про себе, а й про інших, творили тільки добро. Морально розвинена людина у своїй поведінці мала керуватися золотим правилом моралі: стався до інших людей завжди так, як би ти хотів, щоб вони ставилися до тебе. Половці ж сповідували принцип, що мета виправдовує засоби, а це могло призвести тільки до класового розколу суспільства. Що переконливо й показує Ю. Яновський.

Автор підводить читачів до думки, що протиставлення загальнолюдських цінностей класовим веде до трагедії не тільки родинної, а й суспільної. Саме через це розпадаються роди, брат іде на брата, і це є величезною трагедією українського народу. І про це слід пам’ятати завжди і всім, щоб ніколи більше не повторювати таких помилок.

«...Вони йшли впевнено й дружно, як ходили ціле життя» (характеристика образів Мусія Половця та Половчихи за новелою Ю. Яновського «Шаланда в морі»)

У новелі «Шаланда в морі» автор утверджує високі ідеали кохання і вірності, відданості своєму громадському обов’язку на образах подружжя Половців — Мусія та його дружини. Мусій є носієм найкращих рис українського народу. Автор наділяє його мудрістю, людяністю, працьовитістю, хоробрістю, відповідальністю. Хоча старий Половець непоказний зовні — «середній на зріст», але він є носієм високих загальнолюдських цінностей. Особливо яскраво характер героя розкривається в його двобої з крижаним морем.

Ю. Яновський ставить свого персонажа у виняткові обставини: «холодні бризки печуть вогнем, примерзає до тіла мокра одежа, тільки ж — не піддається рибалка, Мусій з чужим чоловіком б’ються до берега». Так Мусій рятує з французької плавучої тюрми революціонера Чубенка. Та трапилося непередбачене: зламалося весло, й шаланда перекинулася догори кілем. Дофінівські рибалки спостерігали з берега за тим, що відбувалося в морі, не маючи змоги допомогти. Чубенкові ледве вдалося вибратися на берег. В очах рибалок він читав німе запитання, що ж із Мусієм. «Я плачу за героєм революції», — через силу говорить він. І всі рибалки впевнені, що Мусій загинув. Та загартований фізично й сильний Половець вирятувався із крижаної пастки, подбавши й про шаланду — артільне добро. «Наша артіль бідна, — сказав старий, — і кидати шаланду в морі не годиться». З цих слів стає зрозуміло, що Мусій був хорошим головою риболовецької артілі, який звик турбуватися про її членів та майно.

Половчину автор змальовує в екстремальних умовах: жінка безпорадно спостерігає за двобоєм чоловіка з холодним неспокійним морем і не може йому допомогти. Як любляча й турботлива дружина постає вона перед нами, чекаючи, чим закінчиться пригода її чоловіка. Зовні вона ніби спокійна, але серце її розривається з жалю. «Одежа на ній віялась, як на кам’яній, вона була висока та строга, як у пісні» — кілька разів наголошує автор, змальовуючи психологічний стан своєї героїні. Суворим рисам зовнішності Половчихи протиставляється ніжність її душі. Мовчки вона голосить за чоловіком, і скільки туги й любові в її словах: «Ой, пішов ти в море, Мусієчку, та й слід твій солона вода змила. Та коли б я знала та бачила, я б той слідок долонями прогортала та до берега тебе покликала. Ой, подми, вітре-трамонтане, оджени в море негоду та оджени й тумани, а я стоятиму тут самотня до краю, і хоч би з мене дерево стало, то я б усіма вітами над морем махала й листям би шуміла».

Коли всі розійшлися з берега, впевнені, що Мусій загинув, вона й тоді стояла п чекала, бо не вірила, що це правда. Прожили вони довге щасливе сімейне житні, «од нього зла не бачила». Звикла, що він завжди був поряд.

Половчиха мала сильний характер, вона стояла на чолі родини, «тримала хату в залізному кулаці, стояла, мов скеля в шторм». Була вірна і надійна.

І, мабуть, небо зглянулося на жінку. Її чоловік залишився живий. Разом вони витягли з води шаланду, артільне добро, і пішли до домівки. «Вони йшли, ніжно обнявшись, їм у вічі дмухав трамонтан, позаду калатало море, вони йшли впевнено й дружно, як ходили ціле життя».

Категорія: Українська література | Додав: vladzyo | Теги: У чому вбачає Ю. Яновський трагедію
Переглядів: 75 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2016
Безкоштовний хостинг uCoz

ТУТ МОЖЕ БУТИ ВАША РЕКЛАМА