Трагікомічне звучання образу головного героя комедії І. Карпенка-Карого «Мартин Боруля» - Українська література - Шкільні твори - Література, реферати, бланки - ТОП-каталог
Субота, 03.12.2016, 14:30
ТОП-каталог
Головна Мій профільРеєстрація ВихідВхід
Ви увійшли як Гість · Група "Гості"Вітаю Вас, Гість · RSS

Меню сайту
Реклама

Реклама в Интернете


Реклама в Интернете
Пошук
Категорії розділу
Українська література [295]
Українська мова [71]
Зарубіжна література [34]
Реклама
Форма входу
RSS
RSS
Реклама

Наше опитування
Чи підтримуєте ви "Харківські угоди" Януковича-Мєдвєдєва
Всього відповідей: 169
Друзі сайту
Украинский портАл Яндекс цитирования
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
 Література, реферати, бланки
Головна » Файли » Шкільні твори » Українська література

Трагікомічне звучання образу головного героя комедії І. Карпенка-Карого «Мартин Боруля»
25.11.2015, 21:44

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

 

УКРАЇНСЬКА ДРАМАТУРГІЯ І ТЕАТР 70-90-Х РОКІВ XIX СТОЛІТТЯ

 

І. КАРПЕНКО-КАРИЙ, М. СТАРИЦЬКИЙ

 

ЗРАЗКИ ТВОРІВ

 

Трагікомічне звучання образу головного героя комедії І. Карпенка-Карого «Мартин Боруля»

Народна мудрість говорить: знайся кінь з конем, а віл з волом. Це висловлювання слід розуміти так: не намагайся дорівнятися до тих людей, з якими у тебе немає спільних інтересів, або до людей відмінного від твого соціального рівня. Не бажай неможливого чи неприйнятного для себе, бо навряд чи виграєш, а от втратити можеш, багато. Яскравим підтвердженням цього може бути головний герой одноіменної трагікомедії І. Карпенка-Карого Мартин Боруля. У творі І. Карпенко-Карий сатирично зображує заможних селян, які в погоні за дворянськими привілеями ігнорували здорові народні морально-етичні норми.

Мартин — багатий селянин-орендар. У нього достатньо землі, п’ятеро коней, наймити, він вчить сина, сподіваючись, шо в майбутньому з нього вийде чиновник-судочинець. Отже, Мартин — дбайливий і мудрий господар, який уміє дати лад немалому господарству, спланувати все так, щоб воно давало прибуток. Але одного разу сусід-дворянин Красовський сказав,, що Мартин — бидло, а син його — теля. Ці слова боляче вразили Мартина і змусили шукати шляхів захисту честі й гідності своєї родини. А досягти цього, на його думку, можна тільки в такий спосіб — самому стати шляхтичем. Щоб підтвердити спадкові права, Мартин збирає старовинні грамоти та інші геральдичні докази і розпочинає процес. Незабаром отримує документ, у якому сказано, що «Дворянское депутатское собраніє» зачисляє його, Борулю, до дворянського роду і подає на затвердження до Сенату.

Наївно сподіваючись на позитивне завершення справи, майбутній шляхтич починає готуватися до переходу в дворянський стан.

У домі він заводить нові порядки, які мали засвідчити, що тут живуть шляхетні люди. Так, діти Мартина, Степан і Марися, тепер мали називати батьків «папінька» та «мамінька» чи «папаша», «мамаша». Від Марисі Мартин вимагає, щоб вона не бралася до важкої роботи, бо руки зіпсує собі, щоб поводилася, як панночка. Також забороняє їй прати білизну, а примушує вчитися вишивати, як це заведе но у шляхетних родинах.

Жінку Палажку Боруля посилає до Сидоровички, щоб розпитала у тієї, як роблять «кофій» і коли його подають: чи до борщу, чи на ніч.

У гонитві за чином Боруля втрачає здоровий глузд, перестає мислити адекватно. Тому ледве не стає причиною нещастя власної дочки. Марися давно кохає Миколу, з яким вони мали намір одружитися. Та коли приходять свати від Миколи, Мартин відмовляє, говорячи, що його дочці, майже дворянці, простий мужик не пара.

Важко Борулі «привити» дворянські манери дружині й дочці, важко й самому звикати до панського життя. Мартин зізнається: «Не можу уранці довго спать — боки болять, а треба привчаться! Воно якось так зовсім другу пиху тобі дає».

Читаючи ці сцени, ми разом із автором жаліємо цього працьовитого селянина, якого недосконале суспільство примусило на старості літ зважитися на рішучий, але неправильний крок. Автор підводить читачів і глядачів до висновку, що людина, яка відвертається від моральних набутків, залишених у спадок предками, виглядає смішною і обов’язково зазнає невдач. Він висміює людей, які забувають, що гідність людини завжди визначалася не належністю до привілейованого класу, а вмінням чесно працювати, бути простим і щедрим у стосунках з оточуючими й завжди поважати їх.

Категорія: Українська література | Додав: vladzyo | Теги: Трагікомічне звучання образу головн
Переглядів: 73 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2016
Безкоштовний хостинг uCoz

ТУТ МОЖЕ БУТИ ВАША РЕКЛАМА