ТЕМА ЖІНОЧОЇ ДОЛІ У ТВОРЧОСТІ Т. Г. ШЕВЧЕНКА - Українська література - Шкільні твори - Література, реферати, бланки - ТОП-каталог
Понеділок, 05.12.2016, 15:28
ТОП-каталог
Головна Мій профільРеєстрація ВихідВхід
Ви увійшли як Гість · Група "Гості"Вітаю Вас, Гість · RSS

Меню сайту
Реклама

Реклама в Интернете


Реклама в Интернете
Пошук
Категорії розділу
Українська література [295]
Українська мова [71]
Зарубіжна література [34]
Реклама
Форма входу
RSS
RSS
Реклама

Наше опитування
Чи підтримуєте ви "Харківські угоди" Януковича-Мєдвєдєва
Всього відповідей: 170
Друзі сайту
Украинский портАл Яндекс цитирования
Статистика

Онлайн всього: 2
Гостей: 2
Користувачів: 0
 Література, реферати, бланки
Головна » Файли » Шкільні твори » Українська література

ТЕМА ЖІНОЧОЇ ДОЛІ У ТВОРЧОСТІ Т. Г. ШЕВЧЕНКА
17.11.2015, 14:52

9 КЛАС

 

ТЕМА ЖІНОЧОЇ ДОЛІ У ТВОРЧОСТІ Т. Г. ШЕВЧЕНКА

 

ПРИКЛАДИ ПЛАНІВ ТВОРІВ

 

Варіант 1

1.       Провідні образи творчості Т. Шевченка.

2.       Образ жінки матері у творах митця:

а)                 дівчина-покритка як утілення безталанності;

б)                 мати-одиначка, удова — утілення трагічності материнства;

в)                 святість материнства — святість Божої Матері.

3.       Філософське сприйняття Шевченком жіночності та материнства.

Варіант 2

1.       Тема жіночої долі у творчості Т. Шевченка.

2.       Образи матерів у творах митця.

3.       Сила синівської любові, пронесена крізь віки.

 

ЕПІГРАФИ ДО ТВОРУ

 

Ой люлі, люлі, моя дитино,

Вдень і вночі.

Підеш, мій сину, по Україні,

Нас кленучи.

Сину мій, сину, не клени тата,

Не пом’яни.

Мене, прокляту, я твоя мати,

Мене клени.

Мене не стане, не йди меж люди,

Іди ти в гай;

Гай не спитає й бачить не буде,

Там і гуляй.

Т. Шевченко

На панщині пшеницю жала,

Втомилася; не спочивать

Пішла в снопи, пошкандибала

Івана сина годувать.

Воно сповитеє кричало

У холодочку за снопом.

Розповила, нагодувала,

Попестила; і ніби сном,

Над сином сидя, задрімала.

          Т. Шевченко

Проходила по полю

Обніжками, межами.

Біль серце опромінив

Блискучими ножами!

П. Тичина

 

ЦИТАТИ З ТЕКСТІВ

 

І сниться їй той син Іван

І уродливий, і багатий,

Уже засватаний, жонатий —

На вольній, бачиться, бо й сам

Уже не панський, а на волі;

І на своїм веселім полі

Удвох собі пшеницю жнуть,

А діточки обід несуть.

(«На панщині пшеницю жала»)

Великомученице! Села

Минаєш, плачучи, вночі.

І полем-степом ідучи,

Свого ти сина закриваєш.

Бо й пташка іноді пізнає

І защебече: — Он байстря

Несе покритка на базар.

 

Безталанная! Де ділась

Краса твоя тая,

Що всі люде дивувались?

Пропала, немає!

Все забрала дитиночка

І вигнала з хати,

І вийшла ти за царину,

З хреста ніби знята.

(«У нашім раї на землі»)

 

ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧІ КОМЕНТАРІ

 

Високу оцінку творам поета дали польський поет В. Сирокомля, болгарський поет Л. Каравелов, сербський поет В. Николіч, французькі вчені Е. Дюран і Л. Леже, шведський вчений Л. Єнсен, чеський учений 3. Неєдли й багато інших.

У статті І. Франка «Тарас Шевченко», що була надрукована, крім української, ще й польською, німецькою та англійською мовами, розкрито велич і геніальність народного поета, рівного якому ще не знав світ.

До таких висновків прийшов і сучасний дослідник академік О. І. Білецький, який, порівнявши автора «Кобзаря» з багатьма зарубіжними поетами, писав: «В історії світової літератури першої половини XIX ст. Шевченко, мабуть, єдиний поет, який цілком зосередився на ідеї визволення трудящих і висловив цю ідею з незрівнянною силою поетичного слова».

«Він — поет цілковито народний, такий, якого ми не можемо назвати у себе...», — писав про Шевченка видатний російський критик М. О. Добролюбов.

За висловом П. Грабовського, Шевченко «зробив літературу великою справою життя і вказав їй єдино достойний шлях служіння батьківщині».

«Я не знаю, — писав Іван Франко про твори Шевченка, написані в умовах поліцейського нагляду, — ні в одній європейській літературі подібної поезії, написаної за подібних обставин».

«Всюди, де він тільки бачив гніт і безправ’я, приниження людини, хай було це на волзькому пароплаві, чи в азіатських пустелях, чи грізним стогоном докочувалося із кавказьких гір, — всюди зло і неправда викликали вибух поетового протесту, і щоразу він був готовий стати до бою з насильством і злом», — відзначав Олесь Гончар.

 

 

 

ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ

 

Поема «Катерина» — один із найпопулярніших у народі творів. У ньому зображено трагічну долю дівчини-покритки, яку вигнали з дому. Вона пішла шукати свого москалика і навіть зустріла його, але той відцурався і її, й сина. У численних ліричних відступах поет закликає дівчат бути обачними, слухатися батьків, берегти свою честь і добре ім’я, бо ніхто їх потім не зрозуміє й не пожаліє.

У поемі «Наймичка» Т. Шевченко продовжує тему зведеної дівчини, покритки, долі дитини-байстряти. На відміну від Катерини, героїня однойменної Шевченкової поеми, Ганна знайшла в собі сили подбати про свою дитину. Вона підкинула сина бездітному багатому подружжю, а через рік пішла до них наймичкою. Усе життя була поряд із дитиною, терпіла страшні душевні муки, але не могла назвати Марка сином. І призналася у своєму материнстві тільки перед смертю. Її материнська самовідданість гідна великої поваги, хоч, за звичаями тих часів, таких матерів-покриток лише засуджували, сміялися з них.

Будучи на засланні, у далеких казахських степах, Т. Шевченко ніколи не забував рідного краю, думкою линув до нього. І проймався глибоким співчуттям до знедолених, особливо жінок. Згадував матір, сестер, добру сусідку Оксану. По-різному склалася їхня доля.

Щаслива мати тішиться своїм дитям. їй здається, що кращого за нього немає у світі, і всі також милуються ним. Але проходить час, діти виростають, змушені кидати матір одну і йти на заробітки. А вона все молиться за них. Інша мати проклинає своє материнство, адже вона — покритка, її дитина — байстря від лукавого пана, який порозважався й покинув. Усі люди також відвертаються від них. Яка доля такої дитини? Тільки старців водити, а матері — загинути десь під тином.

 

ПРИКЛАД ТВОРУ

 

В образі жінки Тарас Шевченко традиційно втілює узагальнений олюднений образ України, яка уявляється його незахищеною істотою, яка втратила свої часи раю. Тому, можливо, поет вдається у своїх творах переважно до образів жінок-покриток, ославлених, зневажених, але прекрасних у своїй материнській любові, своїй чистоті.

У тому шляху, який протягом життя проходять героїні творів Т. Г. Шевченка, немовби втілюється цілий шлях людства, що його необхідно пройти для морального очищення, одухотворення.

Коли ми говоримо про жіночу долю у творах Т. Шевченка, на думку спадають перш за все три його знамениті поеми: «Катерина», «Наймичка» і «Марія».

 

Написані в різні періоди, ці поеми істотно відрізняються за стилем, за авторськими настановами. У «Катерині» переважає романтична піднесеність, у «Наймичці» — змалювання конкретної життєвої ситуації, у «Марії» — прагнення символічного узагальнення. Однак усі три твори дуже тісно пов’язані між собою схожістю життєвого конфлікту, вони немовби становлять цілісний триптих. Євген Сверстюк писав з цього приводу: «Якщо „Катерина” — поема-притча про зневажену й зруйновану любов, що не вміла шануватися, здатну світити за всяких обставин, то „Марія” — поема-міф про святу любов, яка в людській душі возобновилась і досі світить в „душі скорбящій і убогій”» .

В образах трьох жінок Шевченко немовби подає три сходинки наближення людини до вічних істин, до мудрості й краси.

Усі три жінки опинилися в однаковій ситуації — народили нешлюбну дитину, і це стосується навіть біблійної Марії, яку Шевченко робить звичайною земною жінкою і водночас — символом чистої жіночності, материнства.

Усі три жінки — Катерина, наймичка Ганна, Марія — вродливі, добрі, лагідні, смиренні. Усі вони через свою наївну щирість чинять гріх і стають покритками. В образі Марії це суперечить біблійній оповіді, адже ми знаємо про непорочне зачаття її. Однак не слід вбачати в цьому атеїстичних поглядів Т. Шевченка, скоріше за все таке навмисне «зниження» образу потрібне було йому для більшої правдивості зображення.

Катерина стоїть ніби на найнижчій сходинці цього душевного очищення. Найтяжчий гріх її полягає в тому, що вона наклала на себе руки і відступила перед силою зла, уособленого в образі москаля, тобто мимоволі дала йому більшу силу, прирікаючи на смерть свого власного сина. Отже, Катерина виявила слабкість, схибила перед своїм материнським обов’язком.

Автор не засуджує героїню за її слабкість, а навпаки, жаліє. Бо вона є уособленням усіх слабких і беззахисних, тих, хто потребує опіки сильних, хто потребує віри й терпіння.

Наймичка Ганна — це сильніша людина, яка віддала своє життя синові, виховала його, була з ним поруч. Тобто вона спокутувала свій гріх щоденним стражданням і працею, зробивши все задля щастя сина.

Іван Франко так оцінив цей образ: «Наймичка — натура безмірно глибока, чуття у неї не тільки живе, але сильне та високе, любов до дитини така могуча, що перемагає все інше, заслонює перед нею весь світ, заставляє забувати про себе саму, віддати все Своє життя не для хвилевої покути, але для довгої жертви на користь своєї дитини».

 

І найвищий щабель краси материнської любові, чистоти почуття — це Марія. Плід її жіночого гріха став спасінням для всього людства. А після розп’яття Христа — свого Сина — Пречиста Діва знайшла в собі сили надихнути своїм «святим огненним словом» апостолів, що виявилися «нетвердими й душеубогими» людьми. Ця слабка й змучена жінка єдина в тяжку годину не втратила віру, понесла естафету добра, не дала йому зникнути, тобто віддала себе в жертву людству, яке вбило її сина. Жертва цієї матері — це символ всепрощення й любові до всього сущого, символ вищої мудрості, яка цінніша за сьогоденні інтереси, почуття й образи.

Іван Франко дав дуже високу оцінку третій поемі Т. Шевченка: «Шевченкову поему «Марія» треба зачислити до найкращих, найглибше задуманих та гармонійно викінчених поем Шевченка. Вона займає визначне, з деякого погляду навіть перше місце між поемами Шевченкової поетичної творчості».

Марія стала загальним ідеалом людини у Шевченковому «Кобзарі»:

О світе наш незаходимий!

О ти, пречистая в женах!

Благоуханний сельний крине!

Шевченко надає жінці визначну роль у творенні українського національного життя. Так, у «Катерині» він перш за все підкреслює, що дівчина — українка, й за моральними якостями протиставляє її «москаликові». Жінка для Шевченка — хранителька родинного вогнища, продовжувач роду. Жінка зберігає затишок оселі й мову, якої навчає своїх дітей. Саме на жінку, як ми бачимо в поемі «Марія», поет покладає роль у спасінні людства від зла й нелюбові. І долі жінок з поем Т. Г. Шевченка відображають загальну долю людства й українського народу. А отже, і його сподівання на відродження.

Категорія: Українська література | Додав: vladzyo | Теги: ТЕМА ЖІНОЧОЇ ДОЛІ У ТВОРЧОСТІ Т. Г.
Переглядів: 1414 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2016
Безкоштовний хостинг uCoz

ТУТ МОЖЕ БУТИ ВАША РЕКЛАМА