СУЧАСНА ЗОРОВА ПОЕЗІЯ В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ - Українська література - Шкільні твори - Література, реферати, бланки - ТОП-каталог
Субота, 10.12.2016, 23:23
ТОП-каталог
Головна Мій профільРеєстрація ВихідВхід
Ви увійшли як Гість · Група "Гості"Вітаю Вас, Гість · RSS

Меню сайту
Реклама

Реклама в Интернете


Реклама в Интернете
Пошук
Категорії розділу
Українська література [295]
Українська мова [71]
Зарубіжна література [34]
Реклама
Форма входу
RSS
RSS
Реклама

Наше опитування
Чи підтримуєте ви "Харківські угоди" Януковича-Мєдвєдєва
Всього відповідей: 170
Друзі сайту
Украинский портАл Яндекс цитирования
Статистика

Онлайн всього: 2
Гостей: 2
Користувачів: 0
 Література, реферати, бланки
Головна » Файли » Шкільні твори » Українська література

СУЧАСНА ЗОРОВА ПОЕЗІЯ В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ
17.11.2015, 14:57

9 КЛАС

 

СУЧАСНА ЗОРОВА ПОЕЗІЯ В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ

 

ПРИКЛАДИ ПЛАНІВ ТВОРІВ

 

Варіант 1

1.       Логіка розвитку літературного процесу.

2.       Традиції зорової поезії в українській літературі:

а)        традиції бароко;

б)        футуристичні експерименти;

в)        сучасні зразки зорової поезії.

3.       Потяг до експерименту в поезії.

Варіант 2

1.       Експериментальність сучасної літератури.

2.       Використання набутків попередників сучасними поетами.

3.       Значення поетичних пошуків для розвитку літератури.

 

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

 

С.       Шинкарук: «Генеалогічні корені зорової поезії сягають античності (Фестський диск 1700 року до Р. X.). А в українській літературі мистецьке визнання її припадає на часи бароко, зокрема після видання «Грецької антології» 1494 року, теоретичних праць із поетики М. Віди «Про поетичне мистецтво» 1527 року та «Поетики в семи книгах» Ю. Скалігера 1561 року.

Твори поезомалярства на українських теренах з’являлися і з’являються в різні епохи: від Івана Величковського, який у збірці «Млеко...» обґрунтував функціонування зорової поезії і подав приклади понад 20 жанрових її різновидів, до невідомого поки що юнака, який тільки вчора спробував себе у візуальному поетичному мистецтві.

До середини XIX ст. курйозна, зокрема зорова, поезія залишалася практично невідомим видом барокової літератури. Одним із перших на неї звертає увагу Микола Петров у своїй праці «О словесних науках и Литературных занятиях в киевской академии от начала ее до преобразования в 1819 году». За ним визнає самодостатність такої поезії Дмитро Чижевський («Історія української літератури», «Поза межами краси»).

Наразі слід згадати таких відомих дослідників формотворчого потенціалу візуальної поезії, праці яких свого часу з’явилися як в Україні, так і за її межами, як С. Бірюков, О. Грузинський, А. Макаров, В. Маслюк, А. Мойсієнко, В. Колосова, А. Костецький, В. Крекотень, Т. Назаренко, Д. Наливайко, Л. Ушкалов, Г. Сивокінь, В. Соболь, М. Сорока, М. Судима, А. Ткаченко, Є. Пеленський, В. Перетц.

Вершина у розвитку зоропоезії — на перехресті традицій українського бароко та елементів постмодерного футуризму і сюрреалізму починаючи від 90-х років минулого століття».

 

ЕПІГРАФИ ДО ТВОРУ

 

Поезіє, сонце моє оранжове!

Щомиті якийсь хлопчисько

Відкриє тебе для себе,

Щоб стати навіки соняшником.

              І.Драч

Перо, мій скальпелю вогненний,

Ти мій жорстокий лиходій,

Мій дикий поклик цілоденний,

Первоцвіт мій, перволюб мій!

Нам розтинати дні ці карі

До серцевини, до зорі,

Куди не дійдуть яничари

В облудній словоблудній грі.

              І.Драч

 

ЦИТАТИ З ТЕКСТІВ

 

А я живу

 в яйці — райці,

 у ліхтарі, у бубонці.

Дзвеню запічним цвіркунцем,

 щоденно дякуючи Богу

 за цей скафандр, за схрон оцей.

О, я б не вижила без нього!

Тут у людей такі манери!

Такий бедлам у місті цім!

Бруднить тутешня атмосфера

 мої крохмальні комірці.

Але коли замкнуто двері...

Коли на Іскрі Божій — чайник...

В собі, в своїй приватній ері,

у синім романтичнім флері —

я розквітаю над — зви — чай — но...

Мені говорять компліменти

(на кожнім слові, на кожнім кроці)

душі моєї інтелігенти Шопен і Гофман,

Шагал і Моцарт.

Привіз Галчинський

Препишні ружі,

Рей Бредбері вино з кульбаби.

А Плужник — айстри, як він — недужі.

О Плужник! — вічна

У серці

скабка...

(Ірина Жиленко. «Яйце-райце»)

Бі

ля

Бабиного

Яру-

телевежа, мов багнет,

у груди неба

голубі,

і машини

миготять,

як на пожежу,

і двигтить автозаправка на горбі.

Телевежі звідси нікуди тікати

 від гармидеру, неспокою доби,

бо чекають на малят мультиплікати,

 бо крильми черкають крицю голуби.

Отакий собі жираф прикутоногий,

що йому в підошви

спекою пече,

а на вуха —

завірюхами тривоги;

клекіт світу термосує за плече.

Отака-то зачарована хатина,

що й дорослим сяє світлом дітвори,

а простора — на простори — а гостинна

Світовиди на всі боки і вітри.

І пильнує, й інформує, і формує,

і ту спеку трансформує на тепло,

і нуртує, і гуртує, і гартує,

і в добро перетранслює люте зло.

Тож не треба про багнет.

Хай просто вежа просто неба.

Просто — небо упаде без цих стовпів.

Голуби голублять крилами безмежжя.

Малюки з руки годують голубів.

(Анатолій Ткаченко. «Телевежа»)

Ми

ми — дим

ми –

гавка

ми –

гнуть

ми –

за

ми — лак і калим, ми ран Нарим,

ми — Рим, а мир — «Прима».

ми –

лиця,

ми –

ля,

ми –

нулі,

ми –

тра,

ми -

лосердя

ми — жим, а ми — рима, а ми — рев дверима!

Іван Іов

Ярадумаамудар’Я

ІтібровиворбітІ

ОнбідаажжадібнО

ВаджартстраждаВ

 

ІнежальоблаженІ

ВинаматотаманиВ

АхутебещебетухА

Навітьіва нналаН

ІванІов

 

ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ

 

Курйозний вірш (з фр. curieux — допитливий, цікавий) — це вишуканий поетичний твір, незвичайний за формою, для якого характерне поєднання зорових і слухових елементів, узгоджених зі змістом. В українській літературі теоретиком курйозного вірша вважається І. Величковський, який жив і творив у добу бароко у другій половині XVII ст. Саме курйозне віршування стало джерелом для сучасної української візуальної (зорової) поезії.

Зорова (візуальна) поезія — синтетичний різновид мистецтва, у якому текстовий символ (літера, слово, знак, речення) є елементом зорового образу завдяки специфічному його розташуванню в зображенні чи об’єкті. Дослідники цього виду поетичного мистецтва виокремлюють 38 жанрів. Які ж передумови виникнення зорової поезії? Здавна оформлення книг було не лише справою літературною, а й мистецькою, оздоблення як обкладинки, так і текстів старовинних книжок вражає й сьогодні, тобто існувала естетична потреба поєднувати літературні й зорові елементи. Цьому сприяли неабиякі можливості візантійського та південнослов’янського орнаментального стилю щодо оформлення книг, пізніше — особливості бароко з притаманними йому формальною вишуканістю й наочністю.

 

ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧІ КОМЕНТАРІ

 

Щербань Ірина: «Термін „зорова поезія” (visual poetry) з’являється десь у XIX ст., як стверджує Д. Хіггінс. Проте дослідники прагнуть заглибитись в історію, подекуди археологію, відшукати там риси, характерні для зорової поезії. Звичайно, важко уникнути гіперболічних порівнянь, універсальних узагальнень. Але завдяки їхній праці ми можемо прослідкувати генезу сучасної теоретичної думки з даного питання.

На прикладі роботи М. Сороки «Зорова поезія в українській літературі кінця XVII-XVIII ст.» дамо визначення сутності зорової поезії — естетичний потяг людини поєднувати образи літератури з зоровими образами. Це мистецтво тісно переплітається з розвитком писемної традиції як переходу до графічної форми передачі слова, що обумовлює видозміну слухового сприйняття. До основних якостей письма автор монографії відносить поряд з пізнавальною і магічну функцію» на яку саме і спиратиметься зорова поезія. Чильне місце відводиться і впливам книжної мініатюри, майстерності заставки . На розвиток поезії не останній вплив справило і друкарство, що на етапі технологічної революції з введенням комп’ютеру розширило можливості трансформації традиційних образів. Ці переходи Сорока пояснює тяжінням уявного до матеріального через накладання і поєднання міфологічно-наївно-матеріалістичних площин давнього світогляду.

Аналізуючи короткий огляд генеалогії зорової поезії до доби бароко, він звертається до античної цивілізації, називаючи серед класиків цього жанру Сіміаса Родоського, Теокріта, Безанія, які формували зі слів тексту зображення предметів (сокири, яйця, крил, сопілки). З IV ст. відомий нам і абетковий вірш, вірш-рак, форми геометричних фігур, в які вписували твори (найвідоміша форма — магічний квадрат — зустрічається в багатьох культурах, як от: шотландська, італійська, польська, українська). Християнство додає абстрактних символічних форм, з ним: вперше використовують живописні фігури. Розквіту зорова поезія набуває за доби каролінгського відродження, пов’язаного з іменами Грабануса Мавра (784- 856 рр.), Алквіна, св. Боніфація, Йозефа Скота. І вже бароковий світогляд знімає матеріальне протистояння предметності абстрактній формі, набирає сили емблема, символ, геральдичний вірш (ці форми пов’язані з імпрезою). Епоха бароко, коли Європа переживала психологічні кризи, пов’язані з культурними символами смерті, сну, гри, божевілля, дисгармонії, розвивається шалена уява, загадкові форми. Саме на часи бароко випадає мистецьке визнання зорової поезії, особливо після видання «Грецької антології» (1494 р.) та теоретичних праць з поетики М. Біди «Про поетичне мистецтво» (1527 р.), Ю. Скалігера «Поетика в семи книгах» (1561 р.). Тепер зорова поезія розвивається поруч із граверним ремеслом.

На цю добу припадає укладання загальної класифікації видів зорової поезії. В основу емблематичної поезії покладено поєднання малюнку з поетичним текстом, тоді як курйозної — створення власне зорового образу з тексту поезії. Характерна риса зорової поезії — це наявність зорового консепту, гри понять і гри слів, «різновид словесного консепту, створений на основі зовнішньої зорової форми... для курйозної поезії зорова форма, незалежно від змісті, уже являла консепт сама собою» [Сорока М.] та особливого поєднання полілінгвізму.

Щодо техніки виконання, то варто зауважити, що для написання фігурних віршів не було чіткої вимоги спочатку малювати контур — суть полягала у приблизному збереженні пропорції між короткими і довгими рядками, інколи в шкільних завданнях потрібно було укласти рядки за кількістю складів, у деяких випадках майстерність полягала у вправності розташування літер імен чи понять, — вірш-лабіринт, який «належить швидше до графіки, аніж до поезії, оскільки в ньому відсутня ритміко-акустична поетична структура і твір читається виключно на зоровому рівні».

 

ПРИКЛАД ТВОРУ

 

Візуальна (зорова) поезія — це окремий вид мистецтва, який відрізняється від традиційної поезії, побудований на межі словесного, графічного, живописного варіантів зображення тексту.

Класичні зразки української зорової поезії сягають іще часів Івана Величковського. У XVII столітті одним із різновидів епіграматичної поезії були так звані курйозні і, зокрема, фігурні вірші. Естетичний смисл цих словесних «іграшок», як їх називав Іван Величковський, полягав у тому, щоб стимулювати інтелектуальну гру, яка б допомагала осягнути невідоме й незрозуміле та давала естетичну насолоду від «розгадування загадок».

У XX столітті на початку сімдесятих років «ракотворчість» відроджує В. Лучук. І вже у 1991 році з’являється об’єднання «Голінних ентузіастів рака літерального» — творчий гурток поетів-паліндромістів «Геракліт», яскравими представниками якого стали М. Мірошниченко, В. Женченко, А. Мойсієнко, І. Іов, Н. Гончар та інші. Безперечно, саме зараз, у століття інформаційних технологій, синтетичних культур, літературні експерименти з формою внутрішньою та зовнішньою стають знову актуальними. Читач, який майже звик отримувати готову інформацію, змушений замислюватися, напружуватися, аби почути, побачити та синтезувати почуте й побачене в єдиний образ.

У сучасному літературознавстві з’являються й інші терміни для позначення «ракотворчості» (створення паліндромів) — «поезомалярство», «поезографія», «поезографіка», «візіопоезія», «зорослов», які відображають саме синтез, поєднання різних видів мистецтва, оскільки у фігурних віршах словесна чи буквена гра набуває живописних графічних форм.

Сучасне українське зорове віршування вже представляє плеяда талановитих поетів-експериментаторів, таких непересічних майстрів поетичних візій, як Н. Гончар, Т. Девдюк, В. Женченко, І. Іов,

І. Кодлубай, М. Король, У. Краковецька, В. Лучук, І. Лучук, В. Мельник, Р. Мельників, М. Мірошниченко, А. Мойсієнко, Неда Неждана, О. Нога, А. Перерва, Б. Савицький, Р. Садловський, М. Сарма-Соколівський, М. Саченко, Волхв Слововежа, М. Сорока, В. Старун, А. Ткаченко, В. Трубай, Н. Чорпіта, В. Чупринін, К. Шишко, М. Шунь, М. Юрик; Я. Балан, Б. Дедора, А. Сукнацький (діаспора), творчість яких недостатньою мірою досліджена й поцінована літературознавцями.

Витворення зорової поезії — це дуже складне й вибагливе мистецтво, бо сутність написання паліндромів полягає у відштовхуванні від слова та через симетрію народження несподіваного образу. При цьому звукова симетричність рядка може не вловлюватися на слух, оскільки вплив на читача має справляти сам вигляд вірша, його графічна симетрія. Тож творення «раків літеральних», що мають зміст, вимагає від автора неабиякої філологічної ерудиції, справжнього мовного чуття, уміння винаходити «зорові рими» для зорової поезії.

Серед сучасних творців зорової та паліндромної поезії особливою оригінальністю відзначається лірика М. Мірошниченка: збірки «Рік-осокір», «Око», «Узір зрізу»; М. Сарми-Соколовського: твори «Водяний млин» (текст оформлений у вигляді коловоротів), «Вікно зорової поезії» (зі слів складено малюнок вікна), «Тунель», «Вітряк» відповідно побудовані у формі тунелю й вітряка, «Дзвін гетьмана Івана Мазепи», «Писанка», «Кобзарям Коліївщини».

Справжніми перлами «рака літерального» є твори А. Мойсієнка: збірки «Шахопоезія» (авторський термін «шахопоезія» увійшов як до «Літературознавчого словника-довідника», так і до «Малої української енциклопедії літератури»), «Віче мечів», у яких маємо яскраві зразки зорової та паліндромної поезії — «Хижих мечем мирим», «Жарт — суму страж», «Ерот і Всесвіт оре».

Оригінальним і за змістом, і за формою є зорова поезія Миколи Мірошниченка (поет живе й працює в Києві). Поезія «Фенікс — птах із земель руських» вражає спочатку візуальним ефектом: М. Мірошниченко «малює» зі складів, слів, словосполучень і речень птаха фенікса, голова якого повернута вбік — таке враження, ніби птах застиг, щось споглядаючи, а насправді він промовляє. Такий багатоголосий оркестр асонансів і особливо алітерацій творить неймовірний ритмічний звуковий малюнок: «у небі я не мав мороки але земні аж зимні змроки запаморочили наврочили вручили». Зверніть увагу на те, що поет нехтує розділовими знаками, а вони, напевне, йому (та й нам — читачам) і не потрібні. Зміст вірша окреслюється не відразу, бо форма тут все ж таки на першому місці — і звукова, і зорова. Спочатку виринають спалахи понять — то із сучасності, то з давнини. Друге прочитання заглиблює нас уже органічно з формою у зміст: романтичний пейзаж — внутрішні відчуття й переживання ліричного героя — затьмарення сонця (Ярила [Ярило — у слов’янській міфології — бог-сонце весняного рівнодення, бог молодого кохання, війни й любові]) ніччю (Чорнобогом [Чорнобог — у слов’янській міфології — бог ночі, ворог світла]) — заворожений стан ліричного героя від споглядання ночі, яка спустилася на руські землі.

Оригінально виглядають і звучать поезії Віктора Женченка (живе й працює в Києві). Вірш «Стогін» із збірки «Спрага на двох...» (2001) за формою цікавий тим, що кожне слово його починається на одну й ту саму літеру «с». Учені дослідили, що певні звукові комплекси здатні впливати на емоції людини: скажімо, звук [а] — радісний, [у] трактується як сумний, [р] — карколомний, перетворювальний, вібруючий тощо. Поезія «Стогін» є зразком гармонійного поєднання форми (звуковий малюнок) і змісту:

Серед спраглих степів

Стогне століттями сива слава,

Скликаючи своїх ситих,

Сонних сучасників...

Не можна залишити без уваги й поезію І. Жиленко, зокрема її вірш «Яйце-райце», який і написаний у формі яйця адже таким чином авторка, з одного боку, підсилює символічність словесного образу, з іншого ж боку, відтворює цей словесний образ у зоровому.

Одним із жанрових різновидів зорової поезії є паліндроми (від грец. — той, хто біжить назад, повертається) — невеликі твори, під час читання яких зліва направо і навпаки зберігається той же зміст. Майстром таких віршів є Анатолій Мойсієнко (живе й працює в Києві):

Хижих мечем мирим.

Звичайно, такі поетичні експерименти по-різному сприймаються читачем, який більше звик до класичних форм і не може з першого прочитання відчути красу зорової поезії, крім того, для її розуміння потрібна спеціальна філологічна підготовка. Однак завжди слід пам’ятати про те, що кожне мистецьке явище має право на існування, а митець може самовиражатися в цікавій і захопливій для нього формі. Тож не відкидаймо інновацій, поки ми не спробували цього зрозуміти, поки краса не відкрилася нам у всій своїй різноманітності.

Категорія: Українська література | Додав: vladzyo | Теги: СУЧАСНА ЗОРОВА ПОЕЗІЯ В УКРАЇНСЬКІЙ
Переглядів: 708 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2016
Безкоштовний хостинг uCoz

ТУТ МОЖЕ БУТИ ВАША РЕКЛАМА