СТИХІЯ ПОВСТАЛОГО НАРОДУ В ПОЕМІ Т. ШЕВЧЕНКА «ГАЙДАМАКИ» - Українська література - Шкільні твори - Література, реферати, бланки - ТОП-каталог
Понеділок, 05.12.2016, 15:29
ТОП-каталог
Головна Мій профільРеєстрація ВихідВхід
Ви увійшли як Гість · Група "Гості"Вітаю Вас, Гість · RSS

Меню сайту
Реклама

Реклама в Интернете


Реклама в Интернете
Пошук
Категорії розділу
Українська література [295]
Українська мова [71]
Зарубіжна література [34]
Реклама
Форма входу
RSS
RSS
Реклама

Наше опитування
Оцініть сайт
Всього відповідей: 247
Друзі сайту
Украинский портАл Яндекс цитирования
Статистика

Онлайн всього: 2
Гостей: 2
Користувачів: 0
 Література, реферати, бланки
Головна » Файли » Шкільні твори » Українська література

СТИХІЯ ПОВСТАЛОГО НАРОДУ В ПОЕМІ Т. ШЕВЧЕНКА «ГАЙДАМАКИ»
17.11.2015, 14:50

9 КЛАС

 

СТИХІЯ ПОВСТАЛОГО НАРОДУ В ПОЕМІ Т. ШЕВЧЕНКА «ГАЙДАМАКИ»

 

ПРИКЛАДИ ПЛАНІВ ТВОРІВ

 

Варіант 1

1.       Погляд Т. Шевченка на національну історію.

2.       Образи козаків у творчості Т. Шевченка:

а)       образ повсталого народу;

б)       козацькі ватажки;

в)       образ народного гніву у творі.

3.       Сумні уроки історії.

Варіант 2

1.       Козаччина в історії нашого народу.

2.       Історичні твори Т. Г. Шевченка.

3.       Твір «Гайдамаки» як утілення сприйняття поетом сумних і повчальних сторінок нашої історії.

4.       Образи народних месників у творі.

5.       Сучасне сприйняття Шевченкової концепції історії.

 

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

 

Основним виявом боротьби проти польсько-шляхетського панування в першій половині XVIII ст. був гайдамацький та опришківський рух. Гайдамаками (від тюркського «гайде» — чинити свавілля, турбувати) польська шляхта презирливо називала учасників національно-визвольних рухів в Україні, що пожвавилися в перші десятиріччя XVIII ст. на Волині та Поділлі, а в середині століття охопили Київщину.

Учасниками Гайдамаччини були переважно незаможні селяни, що втікали від панщини, робітники з ґуралень, млинів і панських фільварків, запорізькі козаки, міщани, православні священики.

Спочатку гайдамацькі загони були невеликі і вели боротьбу розрізнено, грабуючи панські маєтки і фізично знищуючи своїх гнобителів. Виступи були стихійними і не мали виважених політичних цілей, що зумовлювало формування в свідомості певних кіл стереотипу українця-«різуна ».

Незабаром гайдамацькі виступи переросли в масовий національно-визвольний та антикріпосницький рух українського народу, завданнями якого було відновлення козацьких вольностей, визволення від шляхетсько-магнатської залежності, захист прав православної церкви.

Перший значний вияв народного гніву на Правобережжі спалахнув 1734 р.

У 40-х роках на Правобережжі спостерігався деякий спад гайдамацького руху. Проте і в цей час загони, які очолювали Г. Голий, І. Вечірка, І. Борода, Р, Чорний, Ф. Таран та інші ватажки, активно діяли в багатьох місцевостях.

Широка хвиля гайдамацького руху знову прокотилася по Правобережній Україні в 1750 р. У травні загін О. Ляха розгромив шляхетський табір у Корсуні, а потім здійснив рейд через Таращу, Ржищів, Ходорів та інші міста й села. У районі містечка Мошни діяв загін М. Мамая, який згодом разом із загоном Г. Лисого здійснив похід на Чигиринщину. Гайдамацькі загони оволоділи Корсунем, Уманню, Фастовом, Вінницею та іншими містами. Однак це повстання, як і попереднє, було жорстоко придушене польськими військами.

Гайдамацький рух на Правобережжі, хоч і зазнав поразок, втягував у боротьбу значні маси людей, розхитував феодально-кріпосницьку систему, загрожував польському пануванню в Україні.

1750 р. ознаменувався новим піднесенням гайдамацького руху, який виник на початку XVIII ст. у вигляді невеликих повстанських загонів. Згодом він поширився на великі території України і залучив до боротьби значну частину українського народу.

 

У 1768 р. спалахнуло повстання, відоме під назвою Коліївщина. Приводом була поява російських військ на Правобережній Україні. У народі вирішили, що солдати прийшли захищати православних від насильницького насадження католицизму та уніатства. Центром підготовки повстання став Мотронинський монастир, де захисником православних був ігумен М. Значко-Яворський. Очолив повстання запорожець Максим Залізняк, син бідного селянина з села Медведівка на Чигиринщині.

 

ЕПІГРАФИ ДО ТВОРУ

 

Думи мої, думи мої,

Лихо мені з вами!

Нащо стали на папері

Сумними рядами?..

Чом вас вітер не розвіяв

В степу, як пилину?

Чом вас лихо не приспало,

Як свою дитину?..

Т. Шевченко

Давно те минуло, як мала дитина,

Сирота в ряднині, я колись блукав

Без свити, без хліба по тій Україні,

Де Залізняк, Ґонта з свяченим гуляв.

Давно те минуло, як тими шляхами,

Де йшли гайдамаки, — малими ногами

Ходив я, та плакав, та людей шукав,

Щоб добру навчили.

Т. Шевченко

За байраком байрак,

А там степ та могила.

Із могили козак

Встає сивий, похилий.

Встає сам уночі,

Іде в степ, а йдучи

Співа, сумно співає...

Т. Шевченко

ЦИТАТИ З ТЕКСТУ

 

Все йде, все минає — і краю немає.

Куди ж воно ділось? відкіля взялось?

І дурень, і мудрий нічого не знає.

Живе... умирає... одно зацвіло,

А друге зав’яло, навіки зав’яло...

 

Сини мої, гайдамаки!

Світ широкий, воля,—

Ідіть, сини, погуляйте,

Пошукайте долі.

Сини мої невеликі,

Нерозумні діти,

Хто вас щиро без матері

Привітає в світі?

Сини мої! орли мої!

 

Гетьмани, гетьмани, якби-то ви встали

Встали, подивились на той Чигирин,

Що ви будували, де ви панували!

Заплакали б тяжко, бо ви б не пізнали

Козацької слави убогих руїн.

 

Повалили гайдамаки,

Аж стогне діброва;

Не повезли, а на плечах

Чумацькі волові Несуть вози.

 

Ще день Украйну катували

Ляхи скажені; ще один,

Один, останній, сумували

І Україна, і Чигрин.

І той минув — день Маковія,

Велике свято в Україні.

Минув — і лях, і жидовин

Горілки, крові упивались,

Кляли схизмата, розпинали,

Кляли, що нічого вже взять.

 

Гомоніла Україна,

Довго гомоніла,

 

Довго, довго кров степами

Текла-червоніла.

Текла, текла та й висохла.

Степи зеленіють;

Діди лежать, а над ними

Могили синіють.

 

Сирота Ярема — сирота багатий,

Бо є з ким заплакати, є з ким заспівать:

Єсть карії очі, як зіроньки сяють,

Білі рученята — мліють-обнімають...

 

Отут, отут позавчора

Перед жидом гнувся,

А сьогодні...

 

А Галайда, знай, гукає:

«Кари ляхам, кари!»

Мов скажений, мертвих ріже,

Мертвих віша, палить.

 

Всі танцюють, а Галайда

Не чує, не бачить.

Сидить собі кінець стола,

Тяжко-тяжко плаче...

 

Той Галайда — мій Ярема!

По всій Україні

Його знають.

 

ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧІ КОМЕНТАРІ

 

«Завдяки Шевченкові скарби української душі повного річкою влилися в загальний потік людської культури».

П. Луначарський

«Тарас Шевченко не має собі рівних у світовій літературі».

Курелла. Німеччина

«Його геній розрісся, як дерево, простягнувши крону над віками».

Камілар. Румунія

«Поки б’ються серця людей, звучатиме і голос Шевченка»

Хікметп. Туреччина

 

«Він був найбільш народним поетом з усіх великих поетів світу. Поезія Шевченка була явищем єдиним і неповторним. Немає для неї відповідника у світовій літературі».

Якубець. Польща

 

ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ

 

Т. Г. Шевченко — центральна постать українського літературного процесу XIX ст. Його творчість мала вирішальне значення в становленні й розвитку нової української літератури, утвердивши в ній загальнолюдські демократичні цінності та піднісши її до рівня передових літератур світу. У своїй поезії Шевченко звернувся до тем, проблем та ідей (соціальних, політичних, філософських, історичних, художніх), які до нього ще не порушувалися в українській літературі або порушувалися надто несміливо й соціально обмежено. Збагачуючи українську літературу новими життєвими темами й ідеями, Шевченко став новатором і в пошуках нових художніх форм та засобів. Автор «Кобзаря» виробляв і утверджував нове художнє мислення. Його роль в історії української літератури більша, ніж роль А. Пушкіна в російській, А. Міцкевича — у польській літературі. Його значення в розвитку передової вітчизняної суспільної думки, соціальної і національної свідомості народу не менше, ніж в історії поезії (Українська література XIX ст.).

 

ПРИКЛАД ТВОРУ

 

Тема козаччини була актуальною в літературі ще до Т. Г. Шевченка, оспівувалася вона, зокрема, у відомих «козацьких літописах» XVIII століття — Літописі Самовидця, Григорія Грабянки, «Історії русів». Але для Шевченка ця тема стала втіленням гордості його народу, його права на незалежність і велич. Козаччина стає для поета образом втраченого для України раю, образом золотого віку.

Леонід Білецький високо оцінив поему «Гайдамаки», визначивши, що вона є «одним із найсильніших і найбільших творів Тараса Шевченка. Вчорашній наймит на третьому році після звільнення з кріпацтва, поет у цій поемі несподівано підноситься до найвищої точки свого бурхливого і неспокійного Духа, до вершин мистецьких досягнень. Недавній кріпак, як метеор, підіймається перед цілим світом і проголошує те, до чого в той час не насмілювався ніхто».

І за глибиною та широтою осмислення історичних подій, і за формою «Гайдамаки» становили нове явище в українській літературі. Це був перший твір на історичну тему і перша в нашій літературі спроба створення народної героїчної епопеї, якою Шевченко започатковує нову національну концепцію історії. Він не ідеалізує історію як часи, що давно минули, а сприймає її як підґрунтя для майбутнього відродження України. Тобто він перший проголосив національно-державницьку українську ідею.

Автор зображує важливі для України події — Коліївщину, коли хвиля народного гніву захопила такі широкі верстви населення, що зупинити це повстання було неможливо. Шевченко намагається відтворити події Коліївщини в усій їх історичній правді та неоднозначності, створити такі історичні типи, які б відбили дух українського народу, його поривання до волі й правди.

Народно-легендарний образ Гайдамаччини Шевченко носив у своєму серці ще з дитинства, оскільки його рідна Звенигородщина перебувала в самому центрі бурхливих подій Коліївщини. У війську Залізняка й Гонти воювало чимало селян з Кирилівки. Тому малий Тарас захоплювався переказами про ті історичні події, тому, мабуть, і задумав відтворити їх у поетичному творі.

Яку позицію займає автор стосовно цих подій? Як він їх оцінює? Як оцінює постаті козаків? Шевченко називає створені в уяві образи гайдамаків своїми дітьми, синами і посилає їх в реальну, теперішню Україну. На його думку, країна потребує саме тепер таких рішучих людей, якими були гайдамаки. Тільки такі люди можуть повернути літа слави й свободи.

Колонізаторському польсько-російському поглядові на Гайдамаччину поет протиставляє народно-фольклорний погляд, зображуючи козаків не жорстокими бандитами, а захисниками своєї свободи, волі своєї країни.

Шевченко заперечує те твердження, що гайдамаками рухало тільки жорстоке бажання помсти. І для цього йому доводиться навіть відступити від історичної правди: розмах і тривалість гайдамацького повстання в поемі гіперболізовано, подано також вигаданий епізод вбивства Гонтою своїх дітей.

За ту трагедію, що сталася в період Коліївщини, поет засуджує і поляків, і українців.

Поляків за те, що

 

«Уб’єм брата!

Спалим хату!» —

Сказали і сталось».

 

Українців за сліпу помсту:

 

«Замучені руки

Розв’язались — і кров за кров,

І муки за муки!»

Ця взаємна ненависть погубила одних і других, призвела, на думку Шевченка, до перемоги спільного ворога — Російської імперії. В епілозі поет гірко підсумовує: «Посіяли гайдамаки в Україні жито, Та не вони його жали», тобто користі від цього Україна не отримала.

Основна ідея твору висловлена Шевченком у передмові: «Серце болить, а розказувать треба: нехай бачать сини і внуки, що батьки їх помилялись, нехай братаються знову з своїми ворогами. Нехай житом-пшеницею, як золотом покрита, нерозмежованою останеться навіки од моря і до моря, — слов’янська земля». І наші славні предки віддали своє життя задля її свободи.

Категорія: Українська література | Додав: vladzyo | Теги: СТИХІЯ ПОВСТАЛОГО НАРОДУ В ПОЕМІ Т.
Переглядів: 123 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2016
Безкоштовний хостинг uCoz

ТУТ МОЖЕ БУТИ ВАША РЕКЛАМА