Сокровенні сподівання й надії В. Стефанина на державність України в новелі «Марія» - Українська література - Шкільні твори - Література, реферати, бланки - ТОП-каталог
Субота, 03.12.2016, 14:33
ТОП-каталог
Головна Мій профільРеєстрація ВихідВхід
Ви увійшли як Гість · Група "Гості"Вітаю Вас, Гість · RSS

Меню сайту
Реклама

Реклама в Интернете


Реклама в Интернете
Пошук
Категорії розділу
Українська література [295]
Українська мова [71]
Зарубіжна література [34]
Реклама
Форма входу
RSS
RSS
Реклама

Наше опитування
Оцініть сайт
Всього відповідей: 247
Друзі сайту
Украинский портАл Яндекс цитирования
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
 Література, реферати, бланки
Головна » Файли » Шкільні твори » Українська література

Сокровенні сподівання й надії В. Стефанина на державність України в новелі «Марія»
27.11.2015, 04:50

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

 

УКРАЇНСЬКА ДРАМАТУРГІЯ І ТЕАТР 70-90-Х РОКІВ XIX СТОЛІТТЯ

 

В. СТЕФАНИК

 

ЗРАЗКИ ТВОРІВ

Сокровенні сподівання й надії В. Стефанина на державність України в новелі «Марія»

Після виходу у світ збірки «Моє слово» (1905 р.) В. Стефаник довго не друкувався. «Знову народилося слово» у письменника під враженням від подій Першої світової війни. Почався другий період творчості митця. Новели, створені письменником у цей час, дещо відмінні тематикою від творів, написаних раніше. В. Стефаник віддає перевагу новелам патріотичної тематики, у них звучать мотиви страждання за свій народ, за свою Україну, як, наприклад, у новелах «Марія» та «Сини».

Такі твори цього періоду, як «Вона — земля», «Пестунка», «Гріх», «Сини», засвідчили, що письменник залишився прекрасним знавцем як психології людини, так і побуту галицького селянства. Але він помічав і те нове, що з’явилося в психології його земляків у цей час. Йдеться про пробуджені революцією надії українців на створення соборної незалежної держави, сум’яття після поразки в боротьбі за суверенітет.

Новела «Марія» не друкувалася за часів Радянського Союзу через те, що в ній В. Стефаник виражав сокровенні сподівання й надії українців на власну державність. Український читач дістав змогу ознайомитися зі змістом цієї патріотичної новели тільки після здобуття незалежності країни.

В основі новели — драматичні сторінки історії України. Автор відтворює у невеликому за обсягом творі всю глибину нашої національної трагедії — жах братовбивчої війни, плюндрування цілого народу, роздертого поміж двох ворогуючих імперій, прагнення до об’єднання українських земель і української нації. Самовіддана боротьба кращих синів України за державність, соборність і незалежність, яку спостерігав і всією душею підтримував письменник, надихнула його на створення новели «Марія».

Твір присвячений Іванові Франку. Впродовж кількох років письменники вели діалог про народ і його потенційні можливості, і новела — своєрідний аргумент Стефаника на підтвердження своїх думок.

Композиція новели своєрідна, адже автор поєднує три часові виміри — сучасне, минуле, майбутнє — з метою якомога повніше зобразити події цілої епохи та за допомогою зіставлення мирної праці, родинного щастя (минуле) та війни, кроні, руїн (теперішнє) увиразнити антимілітаристський, гуманістичний пафос твору.

Головна героїня твору — Марія. Колись вона була щаслива, життя її було гармонійним — праця, люблячий чоловік, бажані діти. Вона була молода, здорова, красива. Особливо яскраво та лаконічно це почуття жіночого щастя автор передає в сцені жнив уночі.

Та ось сини виросли. І Марія, на відміну від інших простих сільських жінок, які турбувалися лише про. фізичне здоров’я своїх дітей та про те, щоб їх одягти та нагодувати, дбає про їхню освіту.

Навчаючись у Львові, сини перейнялися патріотичною ідеєю й були заарештовані за участь у бунті. Марія їде в місто. І тут ми бачимо, що материнська любов Марії не була сліпою. Вона змогла піднестися до розуміння ідеалів, за які вболівали її сини, і пишалася тим, що її діти — активні борці за національні права українців, захисники прав простого люду.

Найповніше розкривається глибина любові Марії до дітей та її духовна велич, коли сини стали до лав Українських Січових Стрільців, щоб мати змогу боротися за незалежну соборну Україну. Вона змогла подолати свій материнський егоїзм і відпустити молодшого сина на війну разом зі старшими, адже зрозуміла, що своїм рішення залишити молодшого сина при собі може відштовхнути від себе усіх трьох. Разом з іншими ЇЇ соколи вирушили на боротьбу за Україну. Глибину болю матерів, у тому числі й Марії, за своїми дітьми В. Стефаник передає вражаючою метафорою: «Попід мури мами держали серця в долонях і дули на них, аби не боліли». Так, серця материнські боліли, але вони благословили своїх синів на священний бій в ім’я високої мети — самостійності України.

Настають часи воєнних лихоліть, але Марія не зрікається ідеалів своїх синів. Про це свідчить епізод з портретом Т. Шевченка, який у новелі є символом возз’єднання українського народу, крім того, це єдина пам’ять про синів, матеріальне втілення її духовного єднання з ними.

Образ Марії — це словесний пам’ятник українській матері-патріотці, який підноситься до символу самої України. Мету людського життя вона вбачає у жертовному творенні добра для родини та батьківщини. Не випадково героїня новели названа ім’ям Матері Божої.

Категорія: Українська література | Додав: vladzyo | Теги: Сокровенні сподівання й надії В. Ст
Переглядів: 60 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2016
Безкоштовний хостинг uCoz

ТУТ МОЖЕ БУТИ ВАША РЕКЛАМА