Коли читаєш його жартівливі мініатюри, гуморески, фейлетони, памфлети, здається, немов усе відбувається на твоїх очах. І ти смієшся й глузуєш разом з автором над героєм або кумедною ситуацією, обурюєшся і обов'язково потім зробиш висновок для себе. Напевно, саме у цьому — сила і найважливіше значення благородного гніву сатири С. Олійника.
З усієї творчої спадщини поета-гумориста мені найбільше подобаються його вірші для дітей та байки. Скільки знайомих облич я побачив на сторінках його «дитячої» поезії! Тут і «винахідливий» синочок — «Ледар-брехунець», і двієчник з «Хвостатих комет», і неслухняна ласуня («У бабусинім буфеті»), і примхлива онучка («Про Іринку»).
У байках викрити ці негативні риси людей допомагають образи звірів або речей. Та коли придивишся до них уважніше, обов'язково впізнаєш людину із вадою характеру або поведінки. Ось перед нами Індик і Швень — «невизнані таланти» у «жорстокий вік». Для «зачерствілих сердець» «надталант» Індика занадто «складний, тонкий». Та й Півня «недооцінює» народ, «публіка, немов глуха». Гот, поглузувавши з пихи цих «артистів», ми підтримуємо висновок солов'я:
Епоха і народ у нас — найкращі,
Та от співці ви негодящі!
Влучно висміює С.Олійник і зарозумілість деяких дилетантів («Самовпевнений літпівничок»), що «досвідом діляться», як «дзьобати носом шкарлупу». А от у байці «Знюхалися» від сатирика дістається вже крадіям і хапугам, яких колоритно представляють приблудна Жучка та «охоронець» Теклиного двору Мурза. Людську безсердечність та сваволю викриває поет у байці «Четвероногий і двоногий», змальовуючи сцену покарання бродячого осла жорстоким п'яницею.
Байки С. Олійника — це справжній скарб в українській літературі. Із сатиричним гнівом висміюючи вади сьогодення, вони допомагають нашому суспільству очиститися від них.
