Та не витікає;
Шука козак свою долю,
А долі немає.
Народна пісня
Героїчну сторінку в історії України вписали запорозькі козаки. Вони — славні сини нашої Батьківщини, які боронили її землі і народ від ворога. Про сміливість козаків складали легенди, перекази, пісні. В одній з давніх легенд розповідається, як оточені зусібіч ворогами гинули козаки. Жоден з них не здався без бою. Врешті залишився один-єдиний запорожець, який кілька годин відважно чинив опір польським воякам. Він знайшов на болотяному озері човна, прикрився його бортом від куль і так боронився. Коли витратив весь порох, схопив косу і відбивався нею. Козак був прошитий кулями, але не здавався.
Польського короля так вразила хоробрість запорожця, що він пообіцяв подарувати козакові життя, якщо той складе зброю. Але козак не це гордо відповів, що про життя він вже не думає, а вмерти хоче, як справжній воїн.
У легенді розповідається, що ніби трапилося це під час Берестецької битви. І під Берестечком, і в інших військових кампаніях запорізькі козаки завжди виявляли чудеса хоробрості та мудрості.
Якраз до таких гордих і сміливих козаків потрапляє герой повісті Івана Нечуя-Левицького «Запорожці» лоцман Карпо Летючий. Ми розуміємо, що він подорожує уявною фантастичною Запорізькою Січчю. Однак Запорозька Січ і справді могла б стати такою гарною і квітучою, якби не була зруйнована і не вигнали козаків з їх рідної землі.
Автор зображує козаків людьми, яким завжди дорогим було все, що пов'язане з Україною. Дізнавшись, що Карпо — їх земляк, гетьман цієї чарівної Січі готовий так міцно обїйняти його від щирого серця, що боїться задушити в цих обіймах.
Козаки люблять свою Україну, але їм боляче за те, що коїться з нею. Як гірко їм чути, що зовсім іншим життям почала жити Батьківщина. Вже нічого визначного, геройського в ній не відбувається. Про козацьку вольницю мало хто в народі пам'ятає. Не розповідають про звитяги козаків ні ченці, ні вчені люди. Хіба що іноді старі кобзарі згадують про давні походи.
Не стало в Україні Запорізької Січі та хоробрих козаків, але ворогів залишилося доволі. А як від того людям ведеться, сказати важко, бо ж немає їм із чим порівняти свого життя. Не пам'ятає народ кращих часів. Тому, стривожені розповіддю Карпа Летючого, поспішають козаки до церкви, щоб у Бога запитати, що ж робити в цій скруті, та помолитися за Україну.
Козацька тривога за долю рідного краю не випадкова. Адже йдеться про важливу для нації річ: втрату історичної пам'яті. Хоч і сміливим зображує автор потомка запорожців Карпа Летючого, але не такий він відважний, як давні козаки. Та й зі слів Карпа можна зрозуміти, що мало згадок залишилося в народі про славних його синів, запорозьких козаків, мудрих гетьманів, які скеровували походи запорожців. Тобто, народ втрачає пам'ять про своє славне минуле, без якої своє майбутнє втрачає будь-який народ. Від пробудження цієї пам'яті залежить, чи розквітне наша земля так, як дивна Запорізька Січ у творі Івана Нечуя-Левицького.
