РОЗДУМИ ПРО РОЛЬ МИТЦЯ В ЖИТТІ НАРОДУ В ПОЕМІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ «ДАВНЯ КАЗКА» - Українська література - Шкільні твори - Література, реферати, бланки - ТОП-каталог
Понеділок, 05.12.2016, 15:27
ТОП-каталог
Головна Мій профільРеєстрація ВихідВхід
Ви увійшли як Гість · Група "Гості"Вітаю Вас, Гість · RSS

Меню сайту
Реклама

Реклама в Интернете


Реклама в Интернете
Пошук
Категорії розділу
Українська література [295]
Українська мова [71]
Зарубіжна література [34]
Реклама
Форма входу
RSS
RSS
Реклама

Наше опитування
Оцініть сайт
Всього відповідей: 247
Друзі сайту
Украинский портАл Яндекс цитирования
Статистика

Онлайн всього: 2
Гостей: 2
Користувачів: 0
 Література, реферати, бланки
Головна » Файли » Шкільні твори » Українська література

РОЗДУМИ ПРО РОЛЬ МИТЦЯ В ЖИТТІ НАРОДУ В ПОЕМІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ «ДАВНЯ КАЗКА»
17.11.2015, 13:55

8 КЛАС

 

РОЗДУМИ ПРО РОЛЬ МИТЦЯ В ЖИТТІ НАРОДУ В ПОЕМІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

«ДАВНЯ КАЗКА»

 

ПРИКЛАДИ ПЛАНІВ ТВОРІВ

 

Варіант 1

1.       Співець у жіночому тендітному тілі.

2.       Роль поета в житті народу:

а)       цінності народного поета;

б)       сила поетичного слова;

в)       боротьба духовності й бездуховності.

3.       Поет належить своєму народові.

Варіант 2

1.       Поетична творчість Лесі Українки.

2.       Образ народного співця очима поетки.

3.       «Не співець, хто забуває...»

 

ЕПІГРАФИ ДО ТВОРУ

 

Я на гору круту крем’яную

Буду камінь важкий підіймать

І, несучи вагу ту страшную,

Буду пісню веселу співать.

Леся Українка

Весняна сила в душі моїй грає,

Її не зломили зимові морози міцні,

Її до землі не прибили тумани важкі,

Її не розбила і ся перелітная буря весняна.

Я вийду сама проти бурі І стану, — поміряєм силу!

Леся Українка

Ти, моя щира, гартована мова,

Я тебе видобуть з піхви готова,

Тільки ж ти кров з мого серця проллєш,

Вражого ж серця клинком не проб’єш...

Леся Українка

 

ЦИТАТИ З ТЕКСТУ

 

Десь, колись, в якійсь країні,

Де захочете, там буде,

Бо у казці, та ще в віршах,

Все можливо, добрі люде.

 

Десь, колись, в якійсь країні

Проживав поет нещасний,

Тільки мав талан до віршів,

Не позичений, а власний.

 

Той співець — та що робити!

Видно, правди не сховати,

Що не був співцем поет наш,

Бо зовсім не вмів співати.

 

І не був поет самотнім:

До його малої хати

Раз у раз ходила молодь

Пісні-слова вислухати.

 

Попереду їхав лицар,

Та лихий такий, крий боже!

«Бачте, — крикнув, — що за птиця!

Чи не встав би ти, небоже?»

 

Не біда, — поет відмовив, —

Як ти й сам з дороги звернеш,

 

Бо як рими повтікають,

Ти мені їх не завернеш!

 

Усміхнувсь поет на теє:

«Не турбуйсь за мене, пане,

Маю я багатства стільки,

Що його й на тебе стане!»

 

Спалахнув від гніву лицар,

Був він гордий та завзятий,

Але ж тільки на упертість

Та на гордощі багатий.

 

Пан гуляв у себе в замку, —

У ярмі стогнали люде,

І здавалось, що довіку

Все така неволя буде.

 

Розливався людський стогін

Всюди хвилею сумною,

І в серденьку у поета

Озивався він луною...

 

ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧІ КОМЕНТАРІ

 

«Образ індивідуальності» поета — це ідейна цілеспрямованість його творчості. «...Ідейність його творів, — пише І. Франко, — ...є випливом такого, а не інакшого способу думання, бажання і почування автора, випливом і маніфестацією його душі, образом його індивідуальності ».

Іван Франко, найбільший серед сучасників знавець і цінитель поезії Лесі Українки, підсумовуючи її творчий доробок, у 1900 році писав: «Головною її силою є лірика і малюнки сцен і ситуацій, що випливають із ліричного настрою. Тут кожне слово має силу і пластику, тут, що не строфа, то мистецьке степенування поетичного шляху. Леся Українка ...уміє простими словами викликати глибоке враження».

Видатний Каменяр у статті «З останніх десятиліть XIX віку» писав: «Говорячи про українських поетів сеї доби, може, на перше місце поставити Лесю Українку. Се талант сильний, наскрізь мужній, хоч не позбавлений жіночої грації й ніжності».

У свій час сама письменниця писала: «Не знаю, чи буде хто з молодшого покоління згадувати коли про мене... Але я б хотіла на те заслужити».

 

ПРИКЛАД ТВОРУ

 

Роль митця в суспільстві у різні часи хвилювала письменників, оскільки кожен із них глибоко усвідомлював, наскільки важливою є роль літератури в розвитку суспільства, як впливає друковане слово на розум і настрої цілих поколінь. Леся Українка була своєрідною совістю своєї епохи, тому вона не могла також не перейматися цією проблемою. Вона писала: «Не знаю, чи буде хто з молодшого покоління Згадувати коли про мене... Але я б хотіла нате заслужити».

Поема «Давня казка» є своєрідним утіленням бачення поетесою ролі митця в житті народу, бо справді талановитий митець є глибоко народним:

Не поет, у кого думки

Не літають вільно в світі,

А заплутались навіки

В золотії тонкі сіті.

Не поет, хто забуває

Про страшні народні рани,

Щоб собі на вільні руки

Золоті надіть кайдани!

Ліричний герой поеми «Давня казка» — поет, не красень, хоч і не поганий, «от собі — людина божа!». Усі його статки —веселий характер, добра вдача, дотепний розум і володіння словом. Поет не гониться за матеріальними статками, але не відчуває себе обділеним долею, бо сила й багатство його — в пісні, що «розходилась по світу стоголосою луною». Живучи сам, він не був самотнім, бо до його малої хати приходила молодь, щоб послухати його слово.

Образу поета протиставлений образ лицаря Бертольда, самовпевненого, пихатого, котрий був «лихий такий, крий Боже». Бертольд ніколи не зможе зрозуміти поета та його ставлення до багатства, бо мрії його цілком спрямовані на владу над людьми, ці герої немов живуть у різних світах, та й цьому пихатому хвальку доводиться вдатися до чарівної сили слова, бо він зустрів кохання. Виходить, що поет і сильніший, і багатший:

Що за дивна сила слова!

Ворожбит якийсь, та й годі!

Пісня, яку написав поет для коханої Бертольда, заворожила її настільки, що горда дівчина згодилась вийти заміж за пихатого лицаря. Весілля було гучне, «тільки нашого поета пан забувся запросити». Та й забув лицар про обіцянки, дані поетові.

Ще раз силу поетового слова пізнав Бертольд тоді, коли перед його військом, яке довго і безуспішно стояло в облозі і вже було готове до бунту, вийшли «співці славутні», заспівали і піснею вселили волю до перемоги:

Раптом зброя заблищала,

І гукнуло військо хором:

«Ми готові йти до бою!

Краще смерть, ніж вічний сором!»

І знов забув пихатий Бертольд виконати свою обіцянку. Та й інші турботи тепер його непокоїли, бо взявся він панувати в краї:

Трудно навіть розказати,

Що за лихо стало в краю, —

Люди мучились, як в пеклі,

Пан втішався, як у раю.

Пан гуляв у себе в замку,

У ярмі стогнали люди

І здавалось, що довіку

Все така неволя буде.

І знову зіткнулися поет і лицар, бо слово співцеве рятувало народ у скруті, кликало до боротьби, за що й потрапив він до в’язниці:

Та й в темниці буду вільний, —

Маю думи-чарівниці,

Що для них нема на світі

Ні застави, ні границі.

Отже, в поемі «Давня казка» Леся Українка чітко визначила роль поета в суспільстві, показавши, що справжній митець завжди пов’язаний із народом, невіддільний від нього і найбільшою винагородою для нього є визнання.

Категорія: Українська література | Додав: vladzyo | Теги: РОЗДУМИ ПРО РОЛЬ МИТЦЯ В ЖИТТІ НАРО
Переглядів: 390 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2016
Безкоштовний хостинг uCoz

ТУТ МОЖЕ БУТИ ВАША РЕКЛАМА