УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

З УКРАЇНСЬКОЇ ПРОЗИ

М. КОЦЮБИНСЬКИЙ, О. НАЗАРУК, В. ДРОЗД

ЗРАЗКИ ТВОРІВ

Прототипи образів головних героїв у повісті О. Назарука «Роксоляна»

Основою для створення будь-якого літературного твору завжди є реальне життя: реальні факти, події, люди.

Іноді доля висуває на перший план особистостей настільки яскравих, що вони століттями надихають митців на створення їх художніх образів. Так сталося з особами, які силою художньої уяви та опори на історичний факт перетворилися на головних героїв повісті про видатну жінку світу — Роксолану.

Прототип літературної героїні О. Назарука Роксоляни — турецька султанша Настя Лісовська.

Роксолана (Лісовська Анастасія Гаврилівна; 1505—1561 pp.) — дружина турецького султана Сулеймана І, дочка священика з м. Рогатина (Галичина). 1520 р. полонена кримськими татарами, потрапила до султанського гарему. Як Сулейманова дружина, мала великий вплив на чоловіка й турецьку політику. Подбала посадити на турецький престол свого сина Селіма II, відіграючи при ньому велику роль як султанка-мати.

В Османській імперії правовий статус жінки був найнижчим у всьому мусульманському світі, але наперекір всьому Анастасія Лісовська майже 40 років була фактично правителькою безмежної імперії.

Роксолана займалася будівництвом храмів, реконструкцією архітектурних споруд і водогонів, брала участь у воєнних походах нарівні з чоловіком, домоглася від Сулеймана обіцянки, що він ніколи не рушить в Україну воєнним походом, й протягом кількох десятиліть стримувала вторгнення орд турецьких яничарів на землю батьків, переносила на Схід українські традиції. В українському дусі Роксолана хотіла виховати й своїх дітей, мріяла про те, щоб вони у своєму життя керувалися українськими чеснотами.

Історики приписують їй холоднокровну передбачуваність подій, вміння прораховувати кожен свій крок і дії супротивників. Хитрістю знищила першого сина султана, розправлялася з тими, хто хотів зруйнувати її владу чи позбавити прихильності султана.

Коли Роксолана втратила з роками свою привабливість, слуги Сулеймана при везли до його гарему молоду красуню. Роксолана не дала згоди на її проживання в палацах свого чоловіка, бо в Україні «один муж, одна дружина і на все життя».

Сулейман погодився з Ель Хуррем (Роксоланою) і залишився вірним їй до кінця своїх днів.

Перебуваючи в Єгипті, ведучи розмову з євреями, вона переконалася в тому, що в кожного народу є свої святині. А після, звертаючись до сина, зазначила, щоб той, коли буде на престолі, не забув передати Єрусалиму Мур Плачу.

Згідно з історичними даними Селим виконав наказ матері.

Сулейман Пишний царював 46 років. Мав величезну армію (100 000 війська. 300 воєнних кораблів). Після вступу, на престол у війні проти Угорщини ствердив себе здібним вождем і ворогом християнського світу. Здобув Бєлгород, воював з Австрією (у тім поході з ним була його жінка Роксолана), спустошив берег Італії. Дослідники стверджують, що «силі його не було рівні в цілім тодішнім світі». Мав твердий характер, був відважний, розумний і справедливий, даного слова завжди дотримував. Любив молитву. Не підкорявся нікому, окрім Ель Хуррем.

Ось що пише у своїй книзі «Визначне жіноцтво України» (2004 р.) про султана Сулеймана О. Луговий.

«Взагалі особа Сулеймана — це одна із світлих постатей Туреччини. Десятий султан могутньої Оттоманської Порти. Він перейшов в історію як великий володар-лицар, законодавець та опікун літератури й мистецтва. Був і сам здібним поетом і письменником. Людина розумна і освічена, Сулейман видав закони, що полегшували стан невільників, відзначався релігійною толеранцією, у середні віки такою рідкою, впорядкував турецьку державу й очистив від «ушкалів», тобто розбишак, був охоронцем справедливості, хоч би звідки вона походила. Говорив Сулейман усіма мовами підвладних йому народів, отже, і давньою українською, а це, без сумніву, впливало на краще порозуміння між ним і його підданими — слов’янами.

Лицарську вдачу Сулеймана найкраще характеризує такий епізод: у війні з Родоським лицарським орденом турецькі війська обложили останнє укріплення. Родоські лицарі завзято відбивалися, відкидаючи пропозиції піддатися. Тоді до Сулеймана пробрався з фортеці якийсь жид Абрум з пропозиціями від одного з начальників Ордену таємним підземним ходом зайняти укріплення. Сулейман не лише не скористався з пропозиції, але повідомив про зраду Великого Maгістра, чи Комтура Ордену, й видав йому зрадників. По-лицарськи поводився Сулейман з Родоськими лицарями. В родоській війні з Сулейманом була в поході й Роксолана-Анастасія».

Познайомившись з фактами реального життя прототипів повісті, розумієш, чому О. Назарук почав писати твір, героями якого стали ці яскраві особистості. Цікаво, що їх не можна вважати тільки «героями свого часу», адже вони є носіями багатьох чеснот — загальнолюдських цінностей. З цією думкою можна сперечатися, тому що шлях до влади і Роксолани, і Сулеймана був кривавим і сповненим жорстокості. Але для їхнього часу жорстокість була нормою, і не слід забувати про те, що вони — з XVI століття. Благодійність Роксолани і Сулеймана, вплив султанші на політику чоловіка, яка була на користь Україні, освіченість цієї жінки та її чоловіка та їх людські якості можуть бути зразком для політиків високого рангу всього світу.