ПРОБЛЕМА МОРАЛЬНОГО ВИБОРУ ЛЮДИНИ У ПОЕМІ І. ФРАНКА «ІВАН ВИШЕНСЬКИЙ» - Українська література - Шкільні твори - Література, реферати, бланки - ТОП-каталог
Середа, 07.12.2016, 00:56
ТОП-каталог
Головна Мій профільРеєстрація ВихідВхід
Ви увійшли як Гість · Група "Гості"Вітаю Вас, Гість · RSS

Меню сайту
Реклама

Реклама в Интернете


Реклама в Интернете
Пошук
Категорії розділу
Українська література [295]
Українська мова [71]
Зарубіжна література [34]
Реклама
Форма входу
RSS
RSS
Реклама

Наше опитування
Оцініть сайт
Всього відповідей: 247
Друзі сайту
Украинский портАл Яндекс цитирования
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
 Література, реферати, бланки
Головна » Файли » Шкільні твори » Українська література

ПРОБЛЕМА МОРАЛЬНОГО ВИБОРУ ЛЮДИНИ У ПОЕМІ І. ФРАНКА «ІВАН ВИШЕНСЬКИЙ»
17.11.2015, 14:37

8 КЛАС

 

ПРОБЛЕМА МОРАЛЬНОГО ВИБОРУ ЛЮДИНИ У ПОЕМІ І. ФРАНКА «ІВАН ВИШЕНСЬКИЙ»

 

ПРИКЛАДИ ПЛАНІВ ТВОРІВ

 

Варіант 1

І.        Філософсько-етичні погляди письменника-полеміста І. Вишенського.

 

II.       Відтворення внутрішньої боротьби ченця-аскета і палкого патріота в поемі І. Франка «Іван Вишенський»:

1.       Протиставлення краси живої природи і мовчазного світу ченців.

2.       Символічність образів павука і мухи.

3.       Думки героя про життєве призначення: служіння богу чи служіння батьківщині?

III.      Відмова від земного: порятунок чи шлях до духовного самогубства?

Варіант 2

I.        «Де ж той мрець, кого ховають? Де блаженний той аскет?»

II.       «Камінь тут довкола мене — се тверда незламна віра...»:

1.       «Та весь час він, молячися, чув, як муха, мов дитя, сіпалась у павутині, і пищала, і квилила...».

2.       «Чую, чую рідний запах і моє стареє серце грає в груди!»

3.       «Добрий пастир власну душу віддає за своє стадо!»

III.      «Те, чого він ждав так довго, обдало його, мов легіт, мов гармонія безмежна, райські пахощі святі...»

 

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

 

Іван Вишенський (між 1545 — після 1620) — український письменник, представник так званої полемічної літератури. Біографічних відомостей про І. Вишенського залишилося небагато. Народився він у містечку Судова Вишня на Львівщині в убогій міщанській родині (звідти і псевдонім). Іоанн — це чернече ім’я письменника.

Початкову освіту І. Вишенський здобув у рідному містечку, потім жив у Луцьку та Острозі. У 70-х рр. XVI ст. переселився на Афон, найбільший православний центр. Та він спочатку став послушником, потім ченцем і аскетом-пустельником. Проживав усамітнено в одній з печер-келій над Егейським морем.

Перебуваючи на Афоні, письменник не поривав зв’язків із рідною землею. В його душі завжди боролися полум’яний патріот і чернець-аскет, про що говорив І. Франко: «Перша і найвидатніша прикмета характеру Вишенського се живе чуття і жива фантазія, то єсть те, що становить поета, пропагандиста, агітатора. Вся натура його рветься до гарячої любові, сильної ненависті, глибокого пошанування; рівнодушних, холодних відносин до людей чи ідей він не знає. Можлива річ, що іменно сей бік його натури, ся живість чуття була предметом його найтяжчої внутрішньої боротьби на Афоні, де аскетичне правило вважало всі такі прояви гарячого людського чуття гріхом».

Восени 1604 р. І. Вишенський на запрошення Львівського братства відвідав батьківщину. Деякий час перебував у Львові, але не знайшов підтримки своїх поглядів у керівників місьдевого братства й повернувся на Афон. Про подальше життя письменника немає конкретних даних.

До нашого часу збереглося 16 творів І. Вишенського в рукописних списках. Частину своїх творів він готувався видати в Острозькій друкарні. Підготовлена письменником збірка називалася «Книжка» і складалася з трьох передмов («Оглавление писанного в Книжце», «О чину прочитання сего писання», «Ко прочитателю наедине сего писання») і десятьох глав, що є, власне окремими творами: «Обличение диавола-миродержца» (1599-1600), «Писание до князя Василия» (1598-1599), «Порада» (1599-1600), «Писание до в всех обще, в Лядской земли живущих» (1588), «Писание к утекшим от православной вері єпископом» (1598), «Извещение краткое о латинской прелести» (1588-1589), «О еретикох» (1599-1600), «Загадка философом латинским» (1599-1600), «След краткий» (1599-1600) і «Новина», яку не вважають оригінальним твором. Після 1600 р. полеміст написав ще кілька творів: «Краткословний ответ Петру Скарге» (1601), «Послание Доминикии» (1605), «Зачапка мудраго латынника з глупым русином» (1608-1609), «Послание львовскому братству» (1610), «Послание Нову Княгиницкому» (1610), «Позорище мысленное» (1615-1616).

 

ЕПІГРАФИ ДО ТВОРУ

 

Ні, хто не любить всіх братів,

Як сонце боже, всіх зарівно,

Той щиро полюбить не вмів

Тебе, коханая Вкраїно!

              І.Франко

Хто рече: кохаю бога,

 а не порятує брата, —

той брехню на душу взяв...

              І.Франко

Довго, довго я був із собою в бою...

              В.Сосюра

 

ЦИТАТИ З ТЕКСТУ

 

1.       Відмовившись від світу людей, герой поеми відчув надзвичайне прояснення думок і почуттів:

Щезло все дрібне, болюще,

що чуття в душі ворушить

і увагу відвертає

від найвищого єства.

Полишилось лиш постійне,

супокійне і величне.

Про постійне і величне

думай тут, душе моя.

2.     Серце героя розривається від туги за батьківщиною:

Не для мене ті далекі

 спомини про Україну –

я давно для неї вмер!

Вмер! А чом же серце скаче,

чом же кров живіше б’ється,

думка чайкою літає

над садками рідних сел?

 

ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ

 

Поема — великий поетичний твір із сюжетно-оповідною організацією. Поема належить до ліро-епічного жанру літератури, оскільки оповідь про історичні події та події життя героїв розкривається у ній через сприйняття й оцінку оповідача. У поемі йдеться про події, що мають загальнолюдське значення.

У художньому творі філософської тематики письменник подає аналіз спільних для людини й людства проблем (віра, сенс життя людини, поєднання духовного й фізичного в людській істоті, людське призначення, життя і смерть та ін.).

«Коли що в життю Івана Вишенського цікаве й навчаюче для нас, так се те, що, дійшовши до мужеської дозрілості, він покинув сей світ певно не з біди і не для без трудного прожитку, але для того, що сяким чи таким способом дійшов до переконання, що сей світ зіпсований. Задля свого переконання він покинув панський двір і службу й достаток, покинув товариство розумних та освічених людей, одним словом, покинув усе, що в життю дороге чоловікові, і пішов робити таку службу, яка йому в ту пору для загальної справи видавалася найкориснішою, пішов служити тій справі молитвою і словом» (І. Франко).

«Та найбільше зробив він [І. Франко] для популяризації Вишенського як діяча і письменника та його ідеології своєю поемою «Іван Вишенський», виданою в збірнику «Із днів журби» 1900 р, і потім не раз передрукованою окремо. Про неї спеціальна студія Щурата «Франків Іван Вишенський», 1925; він уставляє такі моменти в розвою занять Франка Вишенським: в 1886-87 рр., помагаючи упорядковувати археологічну виставу, Франко зацікавився збірником, присланим на виставу з Підгорецького монастиря і уміщеними в нім творами Вишенського; в 1889 р., розчитуючися в біографії Гуттена, написаній Штравсом, і в поемі К. Ф. Майєра про Гуттена, Франко утворив собі той образ Вишенського, що ліг основою і його поеми, і його монографії про Вишенського, написаної зимою 1892-93 р.» (М. Грушевський).

 

ПРИКЛАД ТВОРУ

 

У житті кожної людини рано чи пізно настає момент вибору. Ми не можемо не замислюватися над тим, навіщо прийшли у цей світ, що треба зробити, щоб життя наше не було бездумним й порожнім. Хтось обирає шлях, що не потребує особливих зусиль духу: ставить собі конкретну мету і прямує до неї, вважаючи, що всі засоби її досягнення прийнятні. Інші ж мають душу небайдужу, яка озивається на будь-який прояв несправедливості, жорстокості, зла.

Одним із таких небайдужих був відомий український письменник-полеміст Іван Вишенський. Про його життя залишилося небагато свідчень, але життєва позиція письменника гордо звучить у його полемічних творах. Він засуджував усіх тих, хто виголошував, що живе заради людей, а справами своїми нищив народ. Ідеалом Вишенського була рівність усіх людей перед Богом. А що відбувалося в реальності? Жорстокі єпископи селян ще більше «оголоднюють і спрагнучими чинять», їхні «труд і піт кривавий поїдають». Єпископи розкошують у палацах, а селяни животіють у нужденних «кучках і домках». Серце письменника розривалося від болю, оскільки він розумів, що не здатен змінити цей суспільний порядок. І тоді Вишенський відмовився від усього земного, ставши ченцем-аскетом. Але до кінця своїх днів він не був упевнений у тому, що обрав правильний шлях, свідченням чого були його неодноразові спроби повернутися з Афону на батьківщину. Вишенський відмовився від земних благ, але чи заспокоїлася його душа в афонський печері? Цій проблемі присвячено поему І. Я. Франка «Іван Вишенський».

Перед читачем постає напрочуд мальовничий пейзаж: мов зелена піраміда, височіє посеред лазурового моря гора Афон. Кипучі хвилі розбивають гранітовими, сірими скалами. А наверху вкриті віковим лісом гірські хребти грають «вічну, тиху пісню», «у задумі без кінця». Природа постає символом вічності, якої прагнуть мешканці Афону. Тут не чутно голосних звуків, оскільки «лежить печать мовчання на сотках старечих уст». Тільки іноді на Афоні лунає дзвін «риданням металевим» і сповіщає, що хтось із людей покинув цей світ або за волею Бога, або за велінням свого серця «сходить на «останній ступінь», покидає світ і волю, щоб у печері смерті ждать? Скінчилися всі відправи, пустинники й ченці прочитали на колінах останню молитву — усі стали кругом й запанувала знову тиша. Погляди всіх зосереджені на постаті сивого старого, який тримає в руках березовий хрест. Це Іван Вишенський. Він повністю впевнений у правильності свого вибору, і тому на всі питання ігумена відповідає ствердно.

Опинившись у кам’яній темній келії, Вишенський відчуває, що нарешті в його душі настав спокій. Усе навколо без слів підтверджує, що настали «блаженії хвилини», коли «затихли крики, гомін бою життього» і ніщо земне не відвертає уваги «від найвищого єства». Але чим більше усамітнений старець роздумує над смислом життя, тим більше його охоплює сумніви щодо правильності свого вибору. Переламним моментом у цих роздумах стає епізод спостереження Вишенським роботи павука, який швидко заплітає сіткою вхід яскині. Спочатку герой уявляє павука ворогом, шпіоном із земного життя:

«чи ще де хоч павутинка

 духу мойого не в’яже

 з тим життям, аби за неї

потягти думки мої».

Аж раптом у павутину потрапляє муха, яка страждає і гине від укусів павука. Перше бажання старця — звільнити мученицю, але на перешкоді цього стає думка, про те, що «без господнього хотіння навіть мушка ся не згине». Довго ще старець молився і томився страшними думками, але колишнє просвітління так і не находило на нього.

Земне життя, життя у людському суспільстві так і не полишає Вишенського. До нього приходять таємні гості з України і просять повернутися на батьківщину, аби продовжити там боротьбу із несправедливістю. І знову в душі старця вирує дух протиріччя: всі роздуми про божественне перекреслюється мареннями про «квітчастий рай» далеких рідних селищ, аромат весняного цвітіння вишень, пісні соловейка на калині.

 

Вишенський не відважується приєднатися до своїх співвітчизників. Але в молитві знову і знову звертається до Бога, аби той подарував йому просвітління. І нарешті відбувається справжнє диво:

«Він нічого вже не бачив,

 тільки шлях той золотистий

 і ту барку ген на морі —

і ступив, і тихо щез».

Отже, людина може бути щасливою, але тільки тоді, коли її земне життя підпорядковується Божим істинам. Самопізнання й вдосконалення особистості можливе тільки через свідомий вибір між добром і злом. Життєвий вибір героя поеми І. Франка був сповнений мук і страждань, оскільки в душі його боролися земне й божественне. Він прагнув удосконалювати свій дух, прагнучи вищої божественної любові, але не міг позбутися земної любові до батьківщини. Вишенський прагнув запалити вогник добра й справедливості у своїх співвітчизників, але наштовхувався на зло й непорозуміння. Серце його краялося, оскільки він розумів, що не може змінити життя людей і вивести їх на шлях духовного очищення.

Категорія: Українська література | Додав: vladzyo | Теги: ПРОБЛЕМА МОРАЛЬНОГО ВИБОРУ ЛЮДИНИ У
Переглядів: 254 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2016
Безкоштовний хостинг uCoz

ТУТ МОЖЕ БУТИ ВАША РЕКЛАМА