6 КЛАС
ПОВЧАЛЬНА СИЛА БАЙКИ (за творчістю Л. Глібова)
ПРИКЛАДИ ПЛАНІВ ТВОРІВ
Варіант 1
1. Леонід Глібов — великий український байкар.
2. Образи творів байкаря.
3. Повчальна сила байки.
Варіант 2
1. Байка як жанр літератури, її значення.
2. Своєрідність байок Леоніда Глібова.
3. Чого навчають нас байки українського байкаря.
ЕПІГРАФИ ДО ТВОРУ
Ми тут перед богом —
Аби душа чиста була,
Постоли — нічого!
Степан Руданський
Взяв би я бандуру
Та й заграв, що знав.
Михайло Петренко
ЦИТАТИ З ТЕКСТІВ
Прощайте, ніде правди діти;
А по мені — найлучче жити,
Як милосердний Бог дає.
(«Жаба»)
Тут обізвалася Лисиця. —
Розбійницю таку не так судить годиться:
Щоб більше жаху їй завдать
І щоб усяк боявся так робити, —
У річці вражу Щуку утопити!
— Розумна річ! — всі зачали гукать.
Послухали Лисичку
І Щуку кинули — у річку.
(«Щука»)
На світі є такі пани:
Без діла сотні всюди сують,
А за недогарок вони
Людей і лають, і мордують.
(Вони се так, бач, хазяйнують!).
Та й диво, що у них
Хазяйство піде все на сміх!
(«Мірошник»)
Я те роблю, чого ти не зумієш:
На задніх лапках я по-вченому служу. —
«Щоб ти сказивсь!» — Бровко собі шепоче,
А вимовити не посмів,
Бо Цуцик дуже запанів:
Скубне й Бровка, коли захоче.
(«Цуцик»)
Велике діло — проженуть!
Не можна в двері — я в кватирку
Або пролізу в іншу дірку –
І зась усім!
(«Муха і бджола»)
ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ
«Увесь цей широкий світ людського життя представлено через байку, переважно комічного чи трагікомічного характеру ситуації, пригоди, події, що дають змогу показати його у різноспрямованому розвитку, примножити аспекти його образного бачення. Зокрема, розгорнуто такі фабульні схеми, як драматизм, відчуження від справжнього єства («Мальований Стовп», «Фіалка і Бур’ян»), глибина часових змін (« Лев-Дідуган», «Дідок у лісі»), антагоністичне протистояння персонажів («Вовк та Ягня», «Гадюка і Ягня»), дискутивне зіштовхування протилежних життєвих настанов («Ластівка й Шуліка», «Муха і Бджола», «Вовк і Кундель»), суперечка у мірі значущості («Шелестуни», «Собака й Кінь», «Горшки», «Камінь та Черв’як»), гостра спокуса («Пеня», «Скоробагатько»), запізніле каяття («Зозуля і Горлиця», «Лев та Миша», «Білочка») та ін. У значній кількості байкових творів Глібова в багатогранному емоційному супроводі розгорнуто ситуації недомислу («Лящі», «Ясла», «Співаки», «Музики», «Півень і Перлинка»), самовпевненості обмеженого розуму («Хазяїн та Шкапа», «Осел і Соловей», «Собака й Кінь»), доведення дії до абсурду («Хазяїн і Осел», «Вівці та Собаки», «Купець та Миші», «Деревце»), одержимості марнославством («Шпак», «Цяцькований Осел», «Торбина», «Синиця», «Сила», « Дуб і Лозина»)»(«Історія української літератури XIX ст.»)
Сатира — особливий спосіб художнього відображення дійсності, який полягає в різкому висміюванні негативного. Отже, твори викривального характеру називають сатиричними.
Гумор — це відображення смішного в життєвих явищах і людських характерах у доброзичливому, жартівливому тоні. Саме цим гумор відрізняється від сатири. Наприклад, об’єктом викриття таких негативних людських рис, як лінощі, привласнення плодів чужої праці у байці Л. Глібова, є Муха. До речі, ми невипадково звернули увагу на останні три рядки в одній із цитат тексту байки « Муха й Бджола» — вони є ніби висновком, що повчає читача.
Байка належить до ліро-епічного жанру літератури, бо в ній розповідається про вчинки персонажів (тобто є сюжет) і разом з тим у прямій формі виявляється ставлення автора до цих вчинків, до героїв твору. Отже, в одному творі є й епічні елементи (розповідь про події) і ліричні (емоційність, віршова форма).
Отже, байка — це невеликий, здебільшого віршований повчально-гумористичний чи сатиричний твір алегоричного змісту.
Зверни увагу на будову байки: вона складається з двох частин — оповіді (тут розгортаються події) та моралі (тут автор робить повчальний висновок).
З уроків зарубіжної літератури ти, мабуть, пам’ятаєш засновника жанру байки грека Езопа (VI-V ст. до н. е.). В Україні байки відомі вже із XVII-XVIII ст. Найславетнішими нашими байкарями є Григорій Сковорода, Петро Гулак-Артемовський, Євген Гребінка, Леонід Глібов.
ПРИКЛАД ТВОРУ
Леонід Глібов відомий українському читачеві Як автор пісенно- ліричних творів, віршів-загадок, жартів, байок. І саме як неперевершений байкар він здобув найбільше визнання, оскільки байки Л. Глібова стали втіленням уявлення нашого народу про мудрість, добро й справедливість.
У байці «Цуцик», наприклад, в алегоричній формі письменник розглядає питання про збереження власної гідності й про лицемірство, егоїзм та прислужництво.
Одного з персонажів байки звуть Бровко, а в другого навіть імені немає, він названий просто Цуцик, ніби й не вартий імені або автор намагається подати за допомогою такої безіменності найбільше узагальнення. Бровко чесно несе свою службу: «Двір стережу і день, і ніч», але шанування за своє вірне служіння не має і терпить знущання від хазяїна. А Цуцик живе ситим і паразитичним життям: «І м’яко спать мені, і ласо можна їсти, І бігаю не в бур’янах, Сухенькі лапки, хвостик чистий...». Та за це сите життя він: «Назадніх лапках я по-вченому служу». Автор висловлює зневагу до такого нероби-пристосуванця, бо для чесної людини неприйнятне таке рабське існування.
Неправдивість судових чиновників викриває Л. Глібов у своїй байці «Щука», у якій розповідається, що, живучи у ставку, Щука заїдала й обдирала слабших за себе, нікого не боялась, бо потайки посилала Лисиці хабарі. Коли ж Щуку притягли до суду, вона в усьому поклалася на Лисицю і не помилилася — Лисиця врятувала її. Іронією сповнені такі рядки байки: «Послухали Лисичку і Щуку кинули — у річку».
В алегоричній формі байки Л. Глібова зображують несправедливі явища людського суспільства, і багато в чому вони залишаються актуальними й тепер.
