ПОШУКИ ТАЄМНИЧИХ ЧУДОВИСЬК - ВІДКРИТТЯ НОВОГО СВІТУ ПРИРОДИ - Українська література - Шкільні твори - Література, реферати, бланки - ТОП-каталог
Понеділок, 05.12.2016, 15:28
ТОП-каталог
Головна Мій профільРеєстрація ВихідВхід
Ви увійшли як Гість · Група "Гості"Вітаю Вас, Гість · RSS

Меню сайту
Реклама

Реклама в Интернете


Реклама в Интернете
Пошук
Категорії розділу
Українська література [295]
Українська мова [71]
Зарубіжна література [34]
Реклама
Форма входу
RSS
RSS
Реклама

Наше опитування
Чи підтримуєте ви "Харківські угоди" Януковича-Мєдвєдєва
Всього відповідей: 170
Друзі сайту
Украинский портАл Яндекс цитирования
Статистика

Онлайн всього: 2
Гостей: 2
Користувачів: 0
 Література, реферати, бланки
Головна » Файли » Шкільні твори » Українська література

ПОШУКИ ТАЄМНИЧИХ ЧУДОВИСЬК - ВІДКРИТТЯ НОВОГО СВІТУ ПРИРОДИ
17.11.2015, 13:32

6 КЛАС

 

ПОШУКИ ТАЄМНИЧИХ ЧУДОВИСЬК - ВІДКРИТТЯ НОВОГО СВІТУ ПРИРОДИ (за твором Ярослава Стельмаха «Химера лісового озера, або Митькозавр із Юрківки»)

 

ПРИКЛАДИ ПЛАНІВ ТВОРІВ

 

Варіант 1

1.       Ярослав Стельмах — дитячий письменник.

2.       Пригоди юних зоологів.

3.       Дружба понад усе.

Варіант 2

1.       Світ пригод у дитячій літературі.

2.       У пошуках страшного чудовиська.

3.       Через пригоди — до знань.

 

ЕПІГРАФИ ДО ТВОРУ

 

Вміння пасти левів досягається наївністю.

Ігор Калинець

Мама

Зліпила жайворонка,

Хотіла спекти —

А він полетів.

Відтоді

Щовесни

Шукаю в небі

Птаха,

Зліпленого з тіста.

Надія Киріян

 

ЦИТАТИ З ТЕКСТУ

 

«...І ось уже ми йдемо, навантажені рюкзаками з їжею й усякою всячиною, туди, де за річкою шумить верховіття, де голубінь неба заглядає в синь лісового озера, де птахи радіють погожій днині, куди вабить нас вільне життя».

 

 «Мовчазний таємничий ліс оточував мене зусібіч. Величезні дерева казковими велетами заступали путь. Вмить я пройнявся відчуттям власної мізерності, і несподівані мислі зароїлись у голові: «Ну що я, — думалось мені, — у порівнянні з кількома деревами — ще менша комаха! А в порівнянні з цілим лісом? Якийсь мікроб. А в порівнянні із земною кулею?» І од цього мені стало гірко-гірко... І ще страшніше. Я мерщій почовгав назад, боячись зиркнути в сторону, і дививсь лиш поперед себе, на прокладений моїм ліхтариком серед ночі промінь світла. А якщо тут і справді живе якийсь звір і зараз він чатує десь поруч? Згадались домівка, татусь, мама... Я позіхнув».

 

« — Так, Сергійку. Саме це я і хочу сказати. У нашому озері живе давній звір, якого, може, вважають за давно вимерлого. Адже і озеро наше давнє, про що свідчить отой шматочок бурштину. Поглянь лише на карту палеозойської ери. Дивись — тут і звірозубий плазун, і хижий диноцефал. Та що там казати! А от карта мезозою. Дивись: у наших краях якраз море межує із сушею. А може, на місці нашого озера саме було доісторичне прісноводне болото? Тож тут міг жити хто завгодно. А скільки довкола нашого озера папороті, ти помітив?»

 

«— Я колись книгу читав, — задумливо сказав увечері Митько. — Так там писалося про те, як на тигрів полюють. Мисливець прив’язує до дерева козеня, а сам сидить у засідці. Козеняті хочеться додому, воно бігає круг дерева на прив’язі і жалібно мекає. А десь поблизу гуляє собі тигр. Він чує — хтось мекає, і думає: «Це, мабуть, козеня. Піду-но я його з’їм». От він біжить до дерева, а мисливець із засідки — ба-бах! Тигр — догори лапами, а щасливе козеня відпускають додому».

 

«Курка, яку ми наділили довір’ям виступити в ролі кози, розуміла, що питання про її життя чи смерть стало руба, і чинила шалений опір. Вона бігала із страшенною швидкістю по дворищу, несамовито кричала і била крилами».

 

«— Так от, Васю, ми тобі вдячні за те, Васю, — видно було, що Митько хвилюється, — що ти влаштував нам такі чудові канікули. Ти, Васю, не шкодував часу на оті свої вигадки, а ми цілий місяць відчували себе... відчували себе дослідниками, слідопитами, шукачами. Завдяки тобі ми тепер знаємо багато такого, Васю, про що ти й гадки не маєш, хоч і закінчив вісім класів. Ми відкрили для себе такий світ, який тобі, Васю, і не снився. Ти сказав, що пошив нас у дурні. Ти, Васю, коли хочеш знати, сам себе пошив у дурні. От за це й спасибі тобі. Ходімо, Сергію».

 

ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧІ КОМЕНТАРІ

 

Повість «Химера лісового озера, або Митькозавр із Юрківки» розповідає про веселі, незвичайні, таємничі пригоди Сергія та Митька. Історія розпочинається з того, що учні п’ятого класу отримали від учительки ботаніки завдання на літо — зібрати колекцію комах... а замість цього почали полювати на страшного Митькозавра. Наприкінці твору той виявився простим хлопцем Василем, який вирішив розіграти двох друзів. За веселим, пригодницьким характером оповіді і бажанням оспівати справжню дружбу ця повість нагадує трилогію В. Нестайка «Тореадори з Васюківки».

Ярослав Михайлович Стельмах народився в Києві в родині відомого українського письменника Михайла Стельмаха. Закінчив Київський педагогічний інститут іноземних мов, Вищі літературні курси в Москві та аспірантуру. Працював викладачем у вищих навчальних закладах, перекладачем. Я. Стельмах відомий насамперед як драматург. Серед його п’єс є твори для дітей: «Шкільна драма», «Вікентій Прерозумний» та інші. П’єси «Привіт, Синичко!» та «Запитай колись у трав» входили до репертуару багатьох театрів колишнього СРСР. Він також писав оповідання, повісті для дітей: «Химера лісового озера, або Митькозавр із Юрківки», «Якось у чужому лісі», «Найкращий намет» та інші. Твори Стельмаха відзначаються захоплюючим сюжетом, тонким гумором, яскраво змальованими постатями маленьких героїв.

 

ПРИКЛАД ТВОРУ

 

Ярослав Стельмах — це син відомого своїми дивовижними творами «Гуси-лебеді летять» та «Щедрий вечір» Михайла Стельмаха. І сам він досить відомий в літературі як драматург і прозаїк.

Одним із найталановитіших його творів стала повість «Химера лісового озера, або Митькозавр з Юрківки», у якому розповідається про пригоди двох друзів, Сергія та Митька, що вирушили на канікули до села.

Вирушали друзі до бабусі в село із серйозним завданням — збирати колекцію комах, як сказала їм учитель ботаніки Ірина Семенів- на, а натомість потрапили у вир дивовижних пригод. У селі хлопчаки зі слів «майбутнього майстра велосипедного спорту» Василя дізналися про існування в лісовому озері страховиська, яке ночами «виє й страшно зітхає», залишає на піску величезні відбитки ніг, дряпає довжелезними кігтями навколишні дерева і їсть усе, що трапиться. І як же друзі могли залишитися до цього байдужими? Звичайно ж, весь час вони віддали полюванню, розробляли дотепні способи упіймання чудовиська, як, наприклад, приманки у вигляді курки, адже ж вони збиралися стати знаменитими зоологами й прославитися! Скільки книжок було прочитано, щоб зібрати всю необхідну інформацію! І яким же було розчарування хлопців, коли вони дізналися, що все то — тільки підступні витівки Василя!

Та чи зіграв Василь злий жарт з Сергієм та Митьком? Здавалося б, так, насміявся, обдурив... Та згадаймо, яке цікаве літо провели хлопці в селі, скільки пережили пригод, скільки усього нового дізналися! Адже вони справді стали фахівцями-зоологами, як того й хотіли! Так що вони мають бути вдячні Василеві.

Повість Ярослава Стельмаха вчить юних читачів бути справжніми друзями, підтримувати один одного, бути сміливими й відкритими для нових цікавих пригод

Категорія: Українська література | Додав: vladzyo | Теги: ПОШУКИ ТАЄМНИЧИХ ЧУДОВИСЬК - ВІДКРИ
Переглядів: 217 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2016
Безкоштовний хостинг uCoz

ТУТ МОЖЕ БУТИ ВАША РЕКЛАМА