Поетизація почуття кохання в новелі Олеся Гончара «За мить щастя» - Українська література - Шкільні твори - Література, реферати, бланки - ТОП-каталог
Субота, 03.12.2016, 14:33
ТОП-каталог
Головна Мій профільРеєстрація ВихідВхід
Ви увійшли як Гість · Група "Гості"Вітаю Вас, Гість · RSS

Меню сайту
Реклама

Реклама в Интернете


Реклама в Интернете
Пошук
Категорії розділу
Українська література [295]
Українська мова [71]
Зарубіжна література [34]
Реклама
Форма входу
RSS
RSS
Реклама

Наше опитування
Оцініть сайт
Всього відповідей: 247
Друзі сайту
Украинский портАл Яндекс цитирования
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
 Література, реферати, бланки
Головна » Файли » Шкільні твори » Українська література

Поетизація почуття кохання в новелі Олеся Гончара «За мить щастя»
27.11.2015, 06:00

ПРОЗА ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XX СТОЛІТТЯ

 

ОЛЕСЬ ГОНЧАР

 

ЗРАЗКИ ТВОРІВ

Поетизація почуття кохання в новелі Олеся Гончара «За мить щастя»

Однією із найулюбленіших тем Олеся Гончара є тема кохання. Як говорив сам письменник: «З любові — творчість, з любові — щастя людське». Практично у кожному його творі ми зустрічаємо розповідь про любов, таку в кожного різну, але таку однакову. Але новела «За мить щастя» просто приголомшує красоюісилою почуття кохання. Цей дійсно маленький шедевр Олесь Гончар написав у 1964 р. У творі автор передав свої давні тривоги й сумніви, пов’язані з історією, яку він чув, будучи в армії. Письменник воскрешає хвилюючі моменти тієї давньої історії й намагається осмислити те, що сталося...

Прочитавши новелу й усвідомивши її зміст, ще раз переконуєшся, що чудо можливе тільки в казках. Нерідко в житті все повертається так, що людині залишається лише безсило опустити руки. І немає таких людей, кому б хоча раз не довелося пережити таке. Автор новели — не виняток.

Твір написаний так талановито, що, читаючи його, зримо уявляєш собі цю картину:

«Суддя.

На сьогоднішньому засіданні розглядається справа Діденка Олександра, військовослужбовця-артилериста. Слово надається обвинувачеві.

Обвинувач.

Олександр Діденко звинувачується у втручанні в чужу родину в чужій країні, чим спричинив виникнення конфлікту між радянськими солдатами і населенням визволеної від фашистів території.

Цей «трагічний випадок, що скінчився смертю старого ревнивця в лікарні,... набув широкого розголосу в країні, про нього зчинила страшенний галас преса на Заході. Мовляв, який розбій чинять окупаційні війська, серед білого дня на жнивовищі вбивають чесних католиків, гвалтують їхніх дружин». До командування, яке й не заперечує, що вчинок сам по собі непрощенний, ідуть з вимогою винуватцеві найтяжчої кари.

Ви можете заперечити, що переможців не судять. Але своїм ганебним вчинком — убивством чоловіка звабленої ним же жінки — Діденко заплямував честь солдата-визволителя, підвів своїх товаришів. Щоб покарати зло і попередити повторення таких інцидентів, звинувачення вимагає для Діденка вищої міри покарання — розстрілу.

Захисник.

Можливо, мій підзахисний і заслуговує на покарання, але не таке жорстоке. Згадаймо, як розвивалися події того дня. Сашко у полі побачив жінку. Як дізнався пізніше, її звали Ларисою. Це було кохання з першого погляду. Молоді люди не могли опиратися сильному почуттю, яке спалахнуло між ними.

Існує цілий ряд факторів, які пом’якшують вину цього юнака. По-перше, він тоді ще не знав, що Лариса має чоловіка. По-друге, жінка відповіла взаємністю на почуття Сашка. Думаю, що вона не була щасливою в шлюбі із старим чоловіком, інакше ніколи б не стала на шлях зради. Та чи можна це назвати зрадою? Кожна людина прагне бути щасливою хоча б одну прекрасну мить. І має на це право. Тому, незадоволена своїм сімейним життям, Лорі відповіла на любов Діденка, який покохав уперше.

Несподівано на полі з’явився чоловік Лорі із серпом у руці. І такий у нього був вираз обличчя, що в голові Сашка промайнуло лише одне слово: «Смерть». І ще він згадав: «боєць лежить на винограднику затоптаний, поглумлений, з перерізаним горлом. Почуваючи за собою зіщулену жіночу постать, артилерист ривком вихопив з кобури свій важкий трофейний пістолет. Пролунав постріл».

Отож, якби мій підзахисний не зупинив чоловіка Лариси, то, не виключена можливість, що був би уже неживий. Тому, шановний пане суддя, це було не вбивство, а самозахист, який, на жаль, закінчився трагічно. Але чи можна було уладнати конфлікт мирним шляхом? Зрозуміло, що ні.

Тому Сашко Діденко має бути виправданий».

Сашко також впевнений у тому, що за любов не судять. А це була дійсно любов. Вона окрилила персонажів, вони відкрили для себе безмежний світ кохання, яке возвисило їх над усім і всіма, дало можливість зрозуміти і пережити таке, що відкривається небагатьом.

Любов має трагічне завершення: Сашка розстріляли. Що сталося з Лорі — невідомо. Але зрозуміло, що пам’ять про цю красиву й трагічну любов вона пронесе через усе життя як найбільшу святиню.

Образи Сашка і Лорі ніби доповнюють один одного, створюють єдиний повнокровний образ любові, яка завжди поєднує в собі окриленість і страждання.

Новела має яскраво виражений притчевий підтекст, який утілює головну ідею: життя таке коротке, однак кожна мить може відкрити перед нами вічність. Про це не каже вголос Олесь Гончар, він це передає через художні образи твору та його назву.

Категорія: Українська література | Додав: vladzyo | Теги: Поетизація почуття кохання в новелі
Переглядів: 301 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2016
Безкоштовний хостинг uCoz

ТУТ МОЖЕ БУТИ ВАША РЕКЛАМА