УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

УСНА НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ

ІСТОРИЧНІ ПІСНІ

ЗРАЗКИ ТВОРІВ

Пісні Марусі Чурай

Як пересічні люди стають поетами? Мабуть, універсального шляху немає: vкожного він свій. Так, переживаючи загибель батька, звичайна дівчина з Польши, Маруся Чурай, почала складати пісні, у яких виявився її незвичайний поетичний дар. Кажуть, що з цими піснями козаки ходили в похід, набиралися сили дуxyй відваги.

Літературознавці часто порівнюють полтавську піснярку з геніальною давньогрецькою поетесою Сапфо, яка жила у VI столітті до н. е. у місті Мітілени, столиці острова Лесбос. Що ж спільного в їхній творчості?

Сапфо у своїх віршах пише про жінку як особистість, яка має право на щастя. Лірична героїня творів Марусі Чурай також бореться за особисте щастя.

Основною темою творів Сапфо є кохання. Поетеса оспівує почуття, яке дає жінці щастя і розпалює ревнощі, наповнює життя радістю і отруює ненавистю. Найголовнішим для Сапфо було у вирі почуттів зберегти чистоту душі. Поетеса кожним своїм рядком доводила, що кохання має робити світ кращим, очищувати душу Любов для Сапфо — це радість і страждання, одкровення і найбільша таємниця.

Для Марусі Чурай кохання стало причиною злочину через те, що було занадто сильним і пристрасним, некерованим і могутнім. Незважаючи ні на що, дівчина зуміла зберегти чистоту душі, яка була облагороджена здатністю створювати пісні.

Найвідомішим твором Марусі Чурай стала пісня «Ой не ходи, Грицю...», в якій передано історію самої Марусі Чурай, яка нібито отруїла свого коханого за його зраду. У пісні розповідається про дівочу помсту.

Зображення кохання — некерованої пристрасті також зближує творчість Ми русі Чурай з віршами давньогрецької поетеси Сапфо.

У пісні «Ой не ходи, Грицю...», як і в інших піснях Марусі, використано традиційні народнопісенні художні засоби: звертання (Ой не ходи, Грицю..., Оце тобі, Грицю, за теє заплата); усталені епітети (дівчина чорнобривая, сира земля), зменшувально-пестливі слова (чарівниченька, зіллячко) та інверсії (Котра дівчина чари добре знала). У пісні використано також діалог. А закінчується вона метафорою («З чотирьох дощок темная хата») — описом труни.

Зчуток відомо, що автор пісні «Засвіт встали козаченьки» є Маруся Чурай. У пісні розповідається про те, як козак, вірний своєму обов’язку, вирушає в дорогу — захищати рідну землю. Він змушений покинути матір, кохану дівчину. І про сить свою неньку, коли з ним щось трапиться, прийняти його дівчину Марусю за свою дитину.

Пісня побудована у формі діалогу. У творі багато традиційних для народної пісні художніх засобів: звертань (Не плач, не плач, Марусенько, Не плач, не журися; Прощай, милий мій синочку), зменшувально-пестливі слова (козаченьки, неділенька, доріженька), постійні епітети (ясні очі, кінь вороненький).

Пісня Марусі Чурай «Віють вітри, віють буйні» передає почуття самотньої дівчини, яка страждає в розлуці з «милим чорнобривим». Єдиною втіхою для неї є сльози: після них легше стає її серцю. Хоча є люди, які заздрять їй. Але героїня не може собі уявити щастя без коханого навіть у рідній стороні, тому пісня завершується закликом до нього з проханням повернутися.

Для героїні життя без коханого — «люте горе», вона себе порівнює з билинкою в полі, що росте на піску, без роси, на спеці. Починається твір поетичним паралелізмом (дерева гнуться — сльози не ллються) і закінчується риторичними питань ними та окличними реченнями. Вірш має струнку організацію, дуже мелодійний. Вітри буйні, люте гope — ці постійні епітети є традиційними для народної пісенної творчості. Так само традиційним є використання зменшувально-пестливих слів та інверсій (часочок, сторонка; Віють вітри, віють буйні).

Пісні Марусі Чурай можна назвати жіночою поезією, адже головною їх темою є кохання. Але ці твори припали до серця й чоловікам, тому що торкалися вічних людських цінностей — кохання, вірності, любові до Батьківщини і своєї домівки. У цьому і є розгадка таємниці їх довгого життя та популярності.