ПАНАС ЯКОВИЧ РУДЧЕНКО - «ПЕРШИЙ СИМФОНІСТ УКРАЇНСЬКОЇ ПРОЗИ» (О. Гончар) - Українська література - Шкільні твори - Література, реферати, бланки - ТОП-каталог
Понеділок, 05.12.2016, 15:26
ТОП-каталог
Головна Мій профільРеєстрація ВихідВхід
Ви увійшли як Гість · Група "Гості"Вітаю Вас, Гість · RSS

Меню сайту
Реклама

Реклама в Интернете


Реклама в Интернете
Пошук
Категорії розділу
Українська література [295]
Українська мова [71]
Зарубіжна література [34]
Реклама
Форма входу
RSS
RSS
Реклама

Наше опитування
Чи підтримуєте ви "Харківські угоди" Януковича-Мєдвєдєва
Всього відповідей: 170
Друзі сайту
Украинский портАл Яндекс цитирования
Статистика

Онлайн всього: 2
Гостей: 2
Користувачів: 0
 Література, реферати, бланки
Головна » Файли » Шкільні твори » Українська література

ПАНАС ЯКОВИЧ РУДЧЕНКО - «ПЕРШИЙ СИМФОНІСТ УКРАЇНСЬКОЇ ПРОЗИ» (О. Гончар)
17.11.2015, 19:48

10 КЛАС

 

ПАНАС ЯКОВИЧ РУДЧЕНКО - «ПЕРШИЙ СИМФОНІСТ УКРАЇНСЬКОЇ ПРОЗИ» (О. Гончар)

 

ПРИКЛАДИ ПЛАНІВ ТВОРІВ

 

Варіант 1

I.                Панас Мирний як «перший симфоніст української прози».

II.       Художня майстерність Панаса Мирного:

1.       Особливості пейзажів та портретів.

2.       Описи душевного стану героїв.

 

3.       Ліричні відступи.

4.        Багатство народної мови.

III.      Місце творчості Панаса Мирного в українському літературному процесі.

Варіант 2

I.        Новаторство роману Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»

II.       Особливості відтворення суспільної дійсності в романі Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»:

1.       Роль портретних характеристик у творенні образів.

2.       Ідейно-композиційне значення пейзажів.

3.       Лексичне багатство роману.

III.      Оцінка творчості П. Мирного в українському літературознавстві.

 

ЕПІГРАФИ ДО ТВОРУ

 

«Хочеться мені слави запобігти в письменстві? Ні, не хочу тієї слави, їй-богу, не хочу. Вся моя слава — Україна, якби я їй добра хоч на мачину зробив, то б мені й була слава, я більшої не хочу».

Панас Мирний

Ти вчив любить народ, любив голодних, гнаних,

І словом огненним за них ти воював.

Ти в творчості своїй, подібній океану,

І в гаю в бурі час, у клекоті заграв,

Що грізно так стають на синій оболоні.

Ти рідний нам без меж, між нами, як живий,

Ти з нами в час новий і з нами в громі броні,

І в дзвоні молотів, за щастя йдеш на бій.

В. Сосюра

 

ЦИТАТИ З ТЕКСТУ

 

Опис хати, у якій проминуло дитинство Чіпки: «Стріха місцями повигнивала, покрівля де-не-де провалилася, вікна побиті: замість шибок — ганчірки світять; ще до того дощ та хуртовина оббила, обшмарувала... Пусткою аж воняє! І всередині не краще. Стіни чорні, аж цвіллю взялися од води, що дощі поналивали крізь лиху оселю; черевата піч потріскалась — диміла, куріла...».

 

Портрет і опис душевного Стану Чіпки в період закоханості: «... з лиця спала давня туга, очима не виглядав смуток; став він веселіший, привітніший; іноді можна було й пісню почути від його... Щастя його манить до себе, пестить, голубить доброю надією; світ йому любо усміхається, хоч і бачить він у йому лиха багато, плачу, лементу... Він тепер дивиться на його не злим оком; прислухається чутким серцем; хочеться йому весь мир обняти, втерти йому сльози, втихомирити горе...».

Чіпка викладає свою «життєву філософію»: «Хіба ми не люди, щоб нам погибати попідтинню голодною смертю? Хіба б і ми не лежали на перинах так само, яко вони, коли б у нас такі достатки?.. І ми б були такими або ще й кращими!.. Та лихо наше, що вони все прибрали до своїх рук, запрягли нас у плуг... Так оце правда? це вона??... Коли так... Не даєш ласкою, оддаси силою! Насилаєш на нас усяку наволоч, позорищ нас серед білого дня за те, що ми просимо сльозами, взиваєш розбишаками... Коли ж так... темна ніч покаже — де моє, де твоє!»

 

ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ

Симфонія — музичний твір, один із жанрів симфонічної музики, вища форма інструментальної музики, що виконується симфонічним оркестром. Композиційно симфонія складається з чотирьох частин: сонатне алегро, що будується на контрастному зіставленні двох тем; лірична частина; менует (у музиці XIX ст. — скерцо); живий фінал, у якому дається логічне завершення усього твору. Кожна з частин циклу виконує свою образну й формотворчу функцію. Вони контрастують між собою за темпом і характером музики і разом творять цикл. Українська симфонія, як і західноєвропейська, виникла у XVIII столітті.

Симфонізм можна розглядати як художній принцип філософськи узагальненого діалектичного відображення життя. Його характерною рисою є зосередженість на важливих проблемах людського існування. Симфонізм як діалектична форма розвитку художнього образу на певній стадії розвитку притаманна усім мистецтвам. Так, наприклад, X. Додерен порівнював техніку роману з технікою симфонії, при цьому проводив паралель у загальних принципах їх побудови (варіаційна техніка), указував на можливості одночасного розгортання кількох ліній (контрапункт), звертав увагу на техніку лейтмотиву (відносно коротка музична побудова, яка неодноразово повторюється протягом музичного твору).

 

 

ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧІ КОМЕНТАРІ

 

Зауваження І. Білика до повісті «Чіпка»

«А мне, нап[ример], интересно знать Чіпку человека. Жизнь его в семье ты вывел (хотя и не развил), деятельность его — тоже; но отношений к другим людям, кроме розбоя, я не вижу. Мало того: я не вижу, как люд относился к разбойнику, — кого он выставил в мирной жизни как прототип труженика, хотя и ограниченного громадянина. Ты, вероятно, задавался мыслью: что создало в Чіпке идею — жить за чужой счет?»

«Но неужели же такая психическая деятельность — участь всех бедняков? Неужели все они становятся Чіпками? Нет, это ты не можешь сказать, но об зтом ты умалчиваешь. А между тем, выведенный тобою люд, это болячки общественные, сидят же на организме, который, хотя и болен, но все же существует не средствами Чіпки. Эта-то заурядная полоса жизни, это примирение с нею во имя чего би ни било (веры, нравственности, страха, наконец, тупости головы), наконец, идеала жизни людей той полосы, — все это пропущено тобою».

«...не могло би существовать общество, оно би немедленно превратилось в диких зверей, если би держалось одними грешниками. Напротив, оно держится святыми, оно держится человеческою стороною человека, а не зверскою. Зверская сторона — злочинства — только єсть протест против скверного устройства человеческой стороны. Хіба ревуть воли, як ясла повні? Отсюда у меня вывод: тебе необходимо расширить горизонт и посмотреть на жизнь... Автор должен не с разбойнического притона смотреть на мир, а напротив, — с мировой точки на разбойнический притон».

«Що ж до мого псевдоніму, біографії та патрета, то про се облиште думати тепера: хай, як умру, то і псевдонім розкриють, і біографію напишуть, і патрет змалюють, якщо тільки все це на що-не- будь буде потрібне, а тепера, на мою думку, — усе це лишнє. Зробив я не дуже-то багато, щоб за життя свого ще себе уславляти. Коли хто про се дбає — то його добра воля; а я думаю, що тепера нам треба не про це дбати, а про те, як би більш намножити доброї-корисної праці, щоб наша мова не занікчемніла, не пропала».

Панас Мирний

«Задумався я над життям свого брата-чиновника. Непривітне воно само по собі те сидіння з дня у день над столом, те брязкання на щотах, те поставлення усяких сведєній та відомостів, само тоді уїдається у серце, а коли ж нема хіті того робить, коли робиш ради куска хліба, — о, яке невеселе і тяжке таке життя! Часом і начальник знічев’я налає тебе — то треба мовчать, коли хоч м’який кусок хліба їсти... Серце моє наливалося огнем, у грудях ходили прибої гніву... О, чим я тобі відомщу, ти, кляте життя — невільне, підданське!».

Панас Мирний.

«Ти, довготелеса гітаро, серйозно талановито бренчиш — і мотиви, найбільш суттєві, схоплюєш точно»; « Прочитай ще раз Чіпку, і ти побачиш, що життя, виведене в повісті, жахливе (...). Але хіба ж теперішнє життя не являє собою нічого, крім п’янства, дурості, заздрості, розбою, вбивства?»; Суспільство «тримається людською сутністю людини, а не звірячою. Звіряча сутність — злочини — лише є протестом проти мерзенного устрою людської сутності. Хіба рика онагра серед паші? Хіба ревуть воли, як ясла повні? (Іов)»

З рецензії І. Білика

«Вам любі на муштрі москалі, витягнені ув одну лаву, як струни, одіті в одні каптани, в одні чоботи, шапки? Мені кажуть, що це сила. І я бачу, що сила, сліпа сила, котра по одному слову команди повертається, розсипається, збігається, кидається вперед, подається назад. Що ж вона мені, ця жива машина, каже про життя, про справжнє життя, яким, певне, б’ється кожна часточка сії машини, кожне серце кожного москаля?.. Отакими, певне, москалями поробилися б усі ми, коли б зразу заговорили однією мовою».

Панас Мирний

«Натура Панаса Мирного радше мала б вражати дослідників саме своєю внутрішньою цільністю, силою духу, непохитністю митця, що зберіг до кінця своїх днів вірність творчому обов’язку, покликанню, яке він розумів як безкорисливе, самовіддане служіння народові. Не заради слави трудився Панас Якович — до слави він ставився спокійно. Була мета, висока й благородна, яка спонукала його працювати ночами, вслухаючись у голоси, що долинами з мороку вируючої дійсності. Цілеспрямована, зігріта глибокою любов’ю до народу, творчість письменника найвірогідніше від усього засвідчує, чим жила ця людина — суворий літописець епохи».

О. Гончар

 

ПРИКЛАД ТВОРУ

 

Творчість Панаса Мирного стала важливим етапом в становленні й розвитку української соціально-психологічної прози. На прикладі історії Чіпки Варениченка письменник аналізує важливі проблеми українського національного й вселюдського значення. Митець піддає глибокому психологічному аналізові вплив соціального середовища на формування особистості злочинця. Можливо, на сучасному етапі, деякі твердження письменника є суперечливими й підлягають критиці, але безперечним є той факт, що роман П. Мирного став новим, вищим ступенем розвитку українського реалізму завдяки розширенню тематики й використанню широкої палітри художніх прийомів та засобів.

У цьому контексті варто згадати оцінку творчості П. Мирного відомим сучасним письменником і літературознавцем О. Гончаром, викладену у статті «Перший симфоніст української прози». Зокрема, дослідник зазначав, що «суворий реалізм письменника виявився і в тому, що він «не пожалів» свого героя, у всій нещадності показав його складну життєву еволюцію».

Безперечно, П. Мирний усвідомлював свою місію, про що писав у листі до М. Старицького: «Годі нам бавитися сякими-такими казочками, та приповісточками, та плачем-співом, хоч і щирим, та бездужним, — пора нам глянути ясними очима на нашу роботу, пора додати їй, окрім любові, і освітнього погляду, і посидючої праці».

Отже, проаналізуємо ключові риси соціально-психологічної прози П. Мирного. У першу чергу, слід зазначити такі особливості роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»: епічність, що забезпечує розгортання панорами життя героя, еволюцію його характеру. Так, образ Чіпки Варениченко подано у творі не статично, а в розвитку. Убивство стає фінальним акордом життєвого шляху правдошукача Чіпки. На жаль, він не зміг реалізувати свої найкращі риси, як чесність, сміливість, наполегливість, благородство. Під впливом обставин герой, за словами О. Гончара, «понівечений, морально скалічений у нерівній боротьбі із системою гноблення й несправедливості, він, що подавав великі й світлі надії, в кінці роману деградує, втрачає людське обличчя, стає бандитом, кривавим вбивцею, якого зрікається навіть рідна мати». Таким чином, у романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» проявляється така риса, як «діалектика душі», пов’язана, в свою чергу з його поліфонізмом. Враховуючи цю особливість твору, О. Гончар називав Панаса Мирного «першим симфоністом української прози».

Важливим у структурі роману є психологічний аналіз, спрямований на розкриття образів через систему засобів та прийомів. Найчастіше письменник вдається до психологічних портретів, пейзажів, інтер’єрів. Крім того, відтворення психологічних процесів реалізується в романі за допомогою внутрішніх монологів, діалогів, безпосереднього психологічного авторського зображення, ліричних відступів. Наприклад, відтворюючи інтер’єр хати, у якій проходить життя головного героя, письменник акцентує увагу на деталях, які промовисто свідчать про душевний стан їх мешканців. На початку твору, у період дитинства Чіпки, хата стара, занедбана — «біднота несказанна, злидні невилазні». Зовсім інша картина постає після весілля Чіпки й Галі: «Сама хата — наче побільшала, роздалася, повеселішала». І знову промовисті деталі інтер’єру, які відтворюють ситуацію в родині Варениченка, коли він займається разом із друзями розбійництвом: «Ослони в хаті попереставлювані: один вздовж, другий поперек. Накурено так, що дихати важко було; страшенно смерділо горілкою... Сказати: була то не світлиця заможного хазяїна, а корчма п’яна!». І остання картина роману — покинуту хату Варениченка жид Гершко перетворює на шинок: «причепурив трохи зокола облупані боки, полатав, де попрогнивала, оселю... Щонеділі, щосвята, а часом і серед будня, щоб не одстати од вельможного сусіди, — бенкетує тут п’яне море темної простоти».

Глибшому сприйняттю й розумінню головних думок роману сприяють ліричні відступи, у яких письменник подає детальний художній аналіз історичних умов життя української нації XIX ст. — знищення Російською імперією демократичної єдності козаків, запровадження кріпаччини: «Кругом Україну облягло панство, позалазило в саме серце і, як те гайвороння, шматувало її полумертвий труп...».

Отже, роман П. Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» є великим за обсягом твором із розгалуженим сюжетом, великою кількістю персонажів, детальними описами дій, думок, емоційних станів персонажів.

Категорія: Українська література | Додав: vladzyo | Теги: ПАНАС ЯКОВИЧ РУДЧЕНКО - «ПЕРШИЙ СИМ
Переглядів: 229 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2016
Безкоштовний хостинг uCoz

ТУТ МОЖЕ БУТИ ВАША РЕКЛАМА