Образ українського села середини XX століття в оповіданні Гр. Тютюнника «Оддавали Катрю» - Українська література - Шкільні твори - Література, реферати, бланки - ТОП-каталог
Середа, 07.12.2016, 00:55
ТОП-каталог
Головна Мій профільРеєстрація ВихідВхід
Ви увійшли як Гість · Група "Гості"Вітаю Вас, Гість · RSS

Меню сайту
Реклама

Реклама в Интернете


Реклама в Интернете
Пошук
Категорії розділу
Українська література [295]
Українська мова [71]
Зарубіжна література [34]
Реклама
Форма входу
RSS
RSS
Реклама

Наше опитування
Чи підтримуєте ви "Харківські угоди" Януковича-Мєдвєдєва
Всього відповідей: 170
Друзі сайту
Украинский портАл Яндекс цитирования
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
 Література, реферати, бланки
Головна » Файли » Шкільні твори » Українська література

Образ українського села середини XX століття в оповіданні Гр. Тютюнника «Оддавали Катрю»
27.11.2015, 06:07

ПРОЗА ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XX СТОЛІТТЯ

 

ГР. ТЮТЮННИК, В. ШЕВЧУК

 

ЗРАЗКИ ТВОРІВ

Образ українського села середини XX століття в оповіданні Гр. Тютюнника «Оддавали Катрю»

Однією з центральних у творчості Григора Тютюнника була маргінальна проблематика. Він не міг не звернутися до висвітлення цієї проблеми, адже він сам був уродженцем села, який більшу частину свого життя провів у місті. Тому він прекрасно розумів стан людини, яка опиняється між селом і містом. Крім того, письменник турбується і про те, яка ж доля чекає на село, яке кидає молодь.

В оповіданні «Оддавали Катрю» зовнішній сюжет пов’язаний із нібито родинною подією — в сім’ї Безверхих виходить заміж остання, молодша донька Катря. Але, простеживши за ходом розгортання подій, ознайомившись із думками персонажів, їхніми переживаннями, ми доходимо висновку, що письменник передусім спрямовує нашу увагу зовсім на інше, а саме на стан українського села середини XX століття.

До такої думки нас підводить і той очевидний факт, за яким Катря свій вибір зробила свідомо і добровільно, принаймні враховуючи ті умови, що виникли через певні соціальні причини, внаслідок дії яких у рідному хуторі дівчини просто фізично відсутні парубки, що були б її гідні і що взагалі були б, «бо підхожих женихів серед хутірських хлопців було нерясно». Про це ж у своєму вітальному слові сказав і голова колгоспу: «Це добре, що ми оддаємо сьогодні Катрю Безверхівну, але це й погано. Добре, бо людина знайшла своє щастя — тут не радіти не можна, і погано, бо не Катря привела чоловіка в наш колектив, а її од нас забирають. Це — мінус. Отож я й кажу: товариші дівчата й молодиці, котрі не замужем, приймайте приймаків! — Тут голова й сам засміявся разом з усіма, навіть молодий пересмикнув устами, нібито усміхаючись. — Заманюйте чоловіків у наш колгосп! А ми з свого боку будуватимемо вам хати й садиби даватимемо найкращі. Он у старому садку колгоспному хіба не землі? Та там, як писав наш земляк Гоголь, дишло встроми, а виросте тарантас! Так що пожалуйста. За не й вип’ємо!»

Та й роботи, гідної дівчини, теж у селі не було. Про це дізнаємося із реплік:

 

«Отаку кралю викохав Степан, — зашепотіли жінки.

—Діва непорочна — й квит...

—І куди наші хлопці дивилися?..

—А що б вона тут робила — до свиней?»

 

Отже, дівчину розуміють односельчани, діти яких теж, напевно, виїхали із села, бо молоді на весіллі було небагато, та й про друзів Катриних не згадується.

Отже, у новелі відтворена стандартна ситуація, яка неодноразово виникала, vтому числі і з двома старшими сестрами Катрі, що, «теж не дочекавшись сватів у хату, поїхали шукати свого щастя — одна в Сибір, по вербовці, друга на цілину». і хоч вони «їхали ненадовго, а зосталися назавжди. Повиходили заміж, об- квітчалися дітьми». Ці обставини викликають відчуття суму і болю, бо, дійсно, діти, які покидають батьківську хату, рідне село, вже більше сюди не повернуться. Не приїдуть і їхні діти. А це має призвести до вимирання села, до зникнення тих віковічних традицій, які споконвіку передавалися од батька до сина й онука, до морального каліцтва душ поколінь прийдешніх. Бо чого ж можуть навчити мати й батько своє дитя, якщо вони самі покинули напризволяще своїх літніх батьків на забутих Богом хуторах?

Степан розуміє, що їм з дружиною забезпечені на старість самотність і безпомічність. Усвідомлює це й Катря, яка тепер уже одруженою остаточно повертається «на Донбас», тому й «все дивилася й дивилася у заднє віконце, за яким уже ледь бовваніли хати, а коли хутора не стало видно, схилилася чоловікові на груди й заніміла, тільки плечі їй дрібно тремтіли».

Категорія: Українська література | Додав: vladzyo | Теги: Образ українського села середини XX
Переглядів: 121 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2016
Безкоштовний хостинг uCoz

ТУТ МОЖЕ БУТИ ВАША РЕКЛАМА