ОБРАЗ ЛЮДСЬКОГО ЩАСТЯ (за твором О. Стороженка «Скарб») - Українська література - Шкільні твори - Література, реферати, бланки - ТОП-каталог
Понеділок, 05.12.2016, 15:25
ТОП-каталог
Головна Мій профільРеєстрація ВихідВхід
Ви увійшли як Гість · Група "Гості"Вітаю Вас, Гість · RSS

Меню сайту
Реклама

Реклама в Интернете


Реклама в Интернете
Пошук
Категорії розділу
Українська література [295]
Українська мова [71]
Зарубіжна література [34]
Реклама
Форма входу
RSS
RSS
Реклама

Наше опитування
Оцініть сайт
Всього відповідей: 247
Друзі сайту
Украинский портАл Яндекс цитирования
Статистика

Онлайн всього: 2
Гостей: 2
Користувачів: 0
 Література, реферати, бланки
Головна » Файли » Шкільні твори » Українська література

ОБРАЗ ЛЮДСЬКОГО ЩАСТЯ (за твором О. Стороженка «Скарб»)
17.11.2015, 13:45

7 КЛАС

 

ОБРАЗ ЛЮДСЬКОГО ЩАСТЯ (за твором О. Стороженка «Скарб»)

 

ПРИКЛАДИ ПЛАНІВ ТВОРІВ

 

Варіант 1

1.    Що таке щастя?

2.    У вічних пошуках скарбів.

3.    Скарби нашої душі.

Варіант 2

1.    Казка О. Стороженка про щастя.

2.    Гумористична майстерність автора в утіленні образу головного героя.

3.    Що є для людини щастя?

 

ЕПІГРАФИ ДО ТВОРУ

 

Ах, коб я був музикантом

І тоном рядити умів,

То я б твої сльози перлові

На музику всі перевів.

Іван Франко

З таємної безодні небуття

Маленьку іскорку, людськую душу

Покликано до земного життя,

На земні радощі, на земную катушу.

 

Вона летить, мов зірка тая,

Що з неба в безмір улітає, —

Та ось спинилась на момент;

В півшляху три богині - Долі  

Її стрічають, щоб по волі

Їй на дорогу дать презент.

Іван Франко

 

ЦИТАТИ З ТЕКСТУ

 

«Був собі чоловік та жінка. Були вони люди заможненькі, усього в їх доволі: і поля, і скотинки, і худоби, і хата простора з садочком і левадою. Послав їм Господь на втіху одного тільки синка — Павлусем звали. Та вже ж і шанували, і пестували вони того одинчика! Не так батько, як мати. І що то вже за мати була! Між матірками — навдивовижу мати! Вже Павлусь був чималий пахолок, а вона ще возилася з ним, як з маненькою дитинкою. Було, власними руками годує Його, а він, телепень, тільки глита та, як той пуцьвірінок, знов рот роззявлює. Усю зиму й осінь з хати не випустить».

 

«Як кладе його спати, то сама і стеле, і роздягає, і хрестить, і ще й котка співає, неначе над годовичком. Часом батько, дивлячись на се юродство, стане гримати на жінку і похвалятись, що він Павлуся віддасть у школу до дяка аж у друге село. Так куди!.. І не кажи... Така з неї добра і покірна жінка, а як дійде діло до її Павлуся, то як скажена стане: і очі витріщить, і запіниться, і за ніж хапається; крий Боже, що виробляє!.. Кажу ж вам, що й між матерями навдивовижу була мати».

 

«Доріс Павлусь до парубка. Так його вигнало та розперло, такий став гладкий та опецькуватий! Пика широка та одутлувата, як у того салогуба, а руки білі та ніжні, як у панночки. Та од чого б їм і пошерхнуть? Зроду не то щоб ціп або косу у руках подержав,— не взявся й за лопату, щоб одгребти сніг од порога, або за віник, щоб вимести хату».

 

«Що таке на світі щастя? — спитав би я у дуже письменних. Частенько чуєш, люди кажуть: отой щасливий. Глянеш на того щасливого, а він тобі показує на другого, а сам жалується на свою недолю. Зовуть щасливими і тих, що увесь свій вік нічого не дбають, як мій Павлусь. Бог їм усе дає, а вони нудяться світом, не знають, що у них є і чого їм треба. Зовуть і скупого щасливим, бо у його багацько грошей; а він, неборак, увесь свій вік стереже тих грошей, як рябко на ланцюгу, ніякої користі з них не має — і голодний, і холодний, ще гірш од якого-небудь бідолахи. Ні, панове, по-моєму, той тільки щасливий, хто другому не завидує, а дякує Бога за те, що він йому послав,— той, кого Господь благословив на добрі діла, що розкинулись вони по світу, як розрослась пшениця на добре виораній ниві. Нагодує вона і пахаря, і його сусідів, попаде од неї скибка і старцеві в торбу. Не той тільки щасливий, що сам натріскається і виспиться, а той, що й другого нагодує і заспокоїть, бо у такого і душа буде не голодна. Оце ж так загвоздив вам з-письменська, щоб самі одгадали, чи мій Павлусь справді щасливий, чи, може, таким тільки прозвали його зависливі люди. Гледіть же, щоб не було по приказці:

 

«Хвалить шинкар п’яницю, а дочки своєї за його не віддасть!» Завидуєте щастю мого Павлуся, а ніхто б не схотів бути Павлусем».

 

ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ

 

Гумор (від латhumor — волога; за античними уявленнями, стан організму, що визначає настрій людини) — сприйняття та змалювання дійсності у жартівливій, м’якій інтонації (на відміну від сатири).

1.       Різновид комічного, відображення смішного в життєвих ситуаціях і людських характерах. 2. Узагальнена назва творів, мета яких розсмішити, викликати гарний настрій. 3. Узагалі сміх і відчуття комічного.

Українська спадщина О. Стороженка тематично не дуже розмаїта. Побут, звичаї, повір’я тогочасного українського селянства та героїчні сторінки козацької вольниці, пов’язані з останнім періодом існування Запорозької Січі, з народно-визвольним рухом під час Коліївщини, з образами колишніх січовиків, ось майже все коло порушених письменником тем.

Серед творів О. Стороженка привертають увагу мініатюрні за обсягом гуморески. Це здебільшого літературно опрацьовані, дещо розширені у смисловому плані, з конкретно виписаними образами персонажів народні прислів’я, приказки та анекдоти. Друкувалися ці твори в «Основі» під журнальною рубрикою «З народних уст», найімовірніше запровадженою П. Кулішем, який орієнтував молодих літераторів керуватися в зображенні життя принципом «етнографічної правди», і були об’єднані в цикл під такою назвою в збірці О. Стороженка «Українські оповідання» (1863).

Динамічний сюжет, несподіваність розв’язок, природність оповіді, яскрава образність, гумористичне розкриття теми, багата у лексичному й фразеологічному аспектах мова — такі характерні особливості цих творів. Тому І. Франко назвав пізніше їх автора «талановитим оповідачем», який «добре володіє українською мовою», хоч водночас вказав на обмеженість його «ідейного способу думання і... глибокого розуміння людського життя».

Передреформне десятиріччя, коли передову громадськість найбільше цікавила боротьба за визволення селянства з кріпосницької неволі, О. Стороженко взагалі не відбивав у своїх творах класових суперечностей між селянами та поміщиками у феодальному суспільстві. Своє завдання він вбачав насамперед у тому, щоб літературно відшліфувати фольклорний сюжет, урізноманітнивши, збагативши його конкретними ситуаціями, взятими з селянського побуту, і, зрештою, розважити читача.

 

ПРИКЛАД ТВОРУ

 

Людство з давніх часів намагається знайти відповідь на питання: у чому полягає щастя... Справді, питання це дуже складне, і кожна людина розв’язує його по-своєму. Для когось щастя — це матеріальні статки, будинки та машини, для когось — кар’єра, для когось — родина. Кожна людина багато робить для того, щоб домогтися цього омріяного щастя, та частіше, щасливішою буває сам шлях до щастя, ніж його досягнення.

Казка Олекси Стороженка «Скарб» теж про таке ось омріяне щастя, та представляє його автор у дещо гумористичному ключі. Справді, дивним видається уявлення про щастя селян, котрі вважають щасливим чоловіка, що все своє життя лежав на печі і лише відкривав рота, щоб поїсти. Можливо, це уявлялося якимось омріяним через те, що всім навколо доводилося дуже багато працювати? Та заздрість народжувалася в серцях стомлених сусідів і односельців... а заздрість ніколи не буває конструктивною. І щастя відвертається від того, хто заздрить іншому, хто не хоче сам облаштувати своє життя.

Символічна й іронічна є й сама назва твору — «Скарб», бо тільки бажання вихопити в долі несподіваний куш штовхає людей на безглузді вчинки.

Мені здається, що наше щастя в тому, щоб любити те, що в нас є, цінувати плоди нашої праці, шанувати тих, хто з нами поряд, бо інакше можна все життя ганятися за примарами, так і не відчувши щастя ні на хвилину.

І завершує автор свою казку такими мудрими словами: «Глянеш на того щасливого, а він тобі показує на другого, а сам жалується на свою недолю. Зовуть щасливими і тих, що увесь свій вік нічого не дбають, як мій Павлусь. Бог їм усе дає, а вони нудяться світом, не знають, що у них є і чого їм треба. Зовуть і скупого щасливим, бо у його багацько грошей; а він, неборак, увесь свій вік стереже тих грошей, як рябко на ланцюгу, ніякої користі з них не має — і голодний, і холодний, ще гірш од якого-небудь бідолахи. Ні, панове, по-моєму, той тільки щасливий, хто другому не завидує, а дякує Бога за те, що він йому послав,— той, кого Господь благословив на добрі діла, що розкинулись вони по світу, як розрослась пшениця на добре виораній ниві».

Щастя вимірюється не в матеріальних цінностях, а в моментах, коли на душі так хороше, що затоплює тебе тепла хвиля. Ми самі є творцями свого щастя. Якщо хочеш бути щасливим, ти просто можеш ним бути.

Категорія: Українська література | Додав: vladzyo | Теги: ОБРАЗ ЛЮДСЬКОГО ЩАСТЯ (за твором О.
Переглядів: 219 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2016
Безкоштовний хостинг uCoz

ТУТ МОЖЕ БУТИ ВАША РЕКЛАМА