ОБРАЗ ДИТИНСТВА В ПОЕЗІЇ Т. ШЕВЧЕНКА («Мені тринадцятий минало») - Українська література - Шкільні твори - Література, реферати, бланки - ТОП-каталог
Понеділок, 05.12.2016, 15:31
ТОП-каталог
Головна Мій профільРеєстрація ВихідВхід
Ви увійшли як Гість · Група "Гості"Вітаю Вас, Гість · RSS

Меню сайту
Реклама

Реклама в Интернете


Реклама в Интернете
Пошук
Категорії розділу
Українська література [295]
Українська мова [71]
Зарубіжна література [34]
Реклама
Форма входу
RSS
RSS
Реклама

Наше опитування
Чи підтримуєте ви "Харківські угоди" Януковича-Мєдвєдєва
Всього відповідей: 170
Друзі сайту
Украинский портАл Яндекс цитирования
Статистика

Онлайн всього: 2
Гостей: 2
Користувачів: 0
 Література, реферати, бланки
Головна » Файли » Шкільні твори » Українська література

ОБРАЗ ДИТИНСТВА В ПОЕЗІЇ Т. ШЕВЧЕНКА («Мені тринадцятий минало»)
17.11.2015, 13:42

7 КЛАС

 

ОБРАЗ ДИТИНСТВА В ПОЕЗІЇ Т. ШЕВЧЕНКА («Мені тринадцятий минало»)

 

ПРИКЛАДИ ПЛАНІВ ТВОРІВ

 

Варіант 1

1.       Життєві негаразди малого Тараса.

2.       Самотність юного генія.

3.       Таке різне дитинство.

Варіант 2

1.       Автобіографізм творчості Т. Шевченка.

2.       Образ дитинства у поезії митця.

3.       Страждання, що роблять душу мудрішою.

 

ЕПІГРАФИ ДО ТВОРУ

 

Шевченкові твори сяють мов ясні зорі.

Хто Шевченка прочитав, той багатший серцем став.

Тарасові слова — то правда жива.

 

Суєтно ради суєти,

О, скільки їх, на римі висячи,

В житті петляючи по-лисячи,

У вічність хтіли увійти.

А він, Кобзар, з простої звичності

Будив глибиннії ключі.

Й простяг робочу руку Вічності,

Життям народу живучи.

              І. Муратов

Іти у сніг і вітер, в дощ і хугу,

Бо, може, це нам вічний заповіт,

Оці мандрівки дальні і безкраї,

І, може, іншого шляху немає,

Щоб з хаосу душі створити світ.

Ю. Клен

 

ЦИТАТИ З ТЕКСТУ

 

«Мені тринадцятий минало

Я пас ягнята за селом.

Чи то так сонечко сіяло,

Чи так мені чого було? »

«Та недовго сонце гріло,

Недовго молилось...

Запекло, почервоніло

І рай запалило.

Мов прокинувся, дивлюся:

Село почорніло,

Боже небо голубеє —

І те помарніло.

Поглянув я на ягнята —

Не мої ягнята!

Обернувся я на хати —

Нема в мене хати!

Не дав мені бог нічого!..

І хлинули сльози,

Тяжкі сльози!.. А дівчина

При самій дорозі

Недалеко коло мене

Плоскінь вибирала

 

Та й почула, що я плачу,

Прийшла, привітала,

Утирала мої сльози

І поцілувала...»

«Неначе сонце засіяло,

Неначе все на світі стало

Моє... Лани, гаї, сади!

І ми, жартуючи, погнали

Чужі ягнята до води».

 

ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ

 

Пейзажем (франц. paysage, від pays — країна, місцевість) називається образ природного оточення персонажів та їхніх дій, опис картин природи в художньому творі, який має певне значення в його загальній змістовній організації. Найважливіша функція пейзажу полягає в тому, що він виступає у творі як додатковий опосередкований засіб характеристики окреслюваних у ньому героїв, персонажів.

Пейзаж — один із композиційних компонентів художнього твору: опис природи, будь-якого незамкненого простору зовнішнього світу.

Ідея художнього твору — емоційно-інтелектуальна, пафосна спрямованість художнього твору, яка приблизно може бути охарактеризована як провідна думка, ядро задуму автора.

«Народ знає Тараса, любить Тараса, співає його пісні, пересилає їх з уст в уста оповіді про нього, як про живого сучасника і учасника нашої дійсності» (Максим Рильський).

«Він був сином мужика — і став володарем в царстві духа. Він був кріпаком — і став велетнем у царстві людської культури» (Іван Франко).

«Тарас Шевченко! Досить було однієї людини, щоб урятувати цілу націю» (Остап Вишня).

«Твори Шевченка переживуть віки і вічно будитимуть у серцях людей благородні, великі почуття» (Костянтин Станіславський).

«Шевченко — це голос душі українського народу, його крик, сльози, стогін і разом з тим поклик гніву» (Браніслав Нушич).

 

ПРИКЛАД ТВОРУ

 

«„Кобзар” — так називається книга, що є головною книгою всього поетового життя. Страшно подумати, що яка-небудь випадковість могла б позбавити народ наш, позбавити Україну цієї заповітної книги, яка для багатьох поколінь стала мудрою наставницею, вчила і вчить усіх нас совісті й добру, вірності синівському обов’язку. Поезія „Кобзаря” позначилася на духовному формуванні й моральному обличчі всього народу, вона багато в чому визначила рівень його соціальної й національної самосвідомості», — так писав про Т. Г. Шевченка О. Гончар.

Твори поета передають найтонші переживання людської душі, особливо коли йдеться про відчуття родини, материнські й синівські почуття. У вірші «Мені тринадцятий минало» відтворені й радість від переживання природи навколо, й біль дитячої самотності, уся гамма почуттів підлітка, яким пригадував себе Тарас.

Вірш і починається, наче спогад:

Мені тринадцятий минало.

Я пас ягнята за селом.

Чи то так сонечко сіяло,

Чи так мені чого було?

Світ навколо — суцільний рай, зігрітий теплим привітним сонцем, та немає в цьому раю місця для самотнього хлопця, бо де б він не був, ніколи не повернеться до нього матір, ніколи не пожаліє й не підтримає його батько. Усе в цьому раю чуже для нього, та й сам світ зовсім чужий:

Поглянув я на ягнята —

Не мої ягнята!

Обернувся я на хати —

Нема в мене хати!

Не дав мені бог нічого!..

І хлинули сльози...

У цьому сирітському світі й «село почорніло», і «небо голубеє... помарніло», ніби й перестав існувати навколо цей прекрасний світ. Та варто тільки хоч одній живій душі заговорити до сироти, виявити йому увагу, як усе оживає, «неначе все на світі стало // Моє... лани, гаї, сади!».

Справді, для кожної людини найголовніше у світі — це любов і увага, які роблять нас щасливими, сильними й упевненими в собі. Саме це є нашим «земним раєм», тим раєм, якого позбавлений через лиху долю бідний сирота з твору Т. Г. Шевченка.

Категорія: Українська література | Додав: vladzyo | Теги: ОБРАЗ ДИТИНСТВА В ПОЕЗІЇ Т. ШЕВЧЕНК
Переглядів: 269 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2016
Безкоштовний хостинг uCoz

ТУТ МОЖЕ БУТИ ВАША РЕКЛАМА