«Ніхто не баче, як сирота плаче» (народна мудрість) (за оповіданнями про дітей Б. Грінченка) - Українська література - Шкільні твори - Література, реферати, бланки - ТОП-каталог
Субота, 03.12.2016, 14:30
ТОП-каталог
Головна Мій профільРеєстрація ВихідВхід
Ви увійшли як Гість · Група "Гості"Вітаю Вас, Гість · RSS

Меню сайту
Реклама

Реклама в Интернете


Реклама в Интернете
Пошук
Категорії розділу
Українська література [295]
Українська мова [71]
Зарубіжна література [34]
Реклама
Форма входу
RSS
RSS
Реклама

Наше опитування
Чи підтримуєте ви "Харківські угоди" Януковича-Мєдвєдєва
Всього відповідей: 169
Друзі сайту
Украинский портАл Яндекс цитирования
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
 Література, реферати, бланки
Головна » Файли » Шкільні твори » Українська література

«Ніхто не баче, як сирота плаче» (народна мудрість) (за оповіданнями про дітей Б. Грінченка)
25.11.2015, 21:43

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

 

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА 70-90 PP. XIX СТ.

 

ПАНАС МИРНИЙ, Б. ГРІНЧЕНКО

 

ЗРАЗКИ ТВОРІВ

«Ніхто не баче, як сирота плаче» (народна мудрість) (за оповіданнями про дітей Б. Грінченка)

Щаслива дитина, у якої є родина — батько, мати, дідусь, бабуся, брати, сестри. Адже сім’ї належить виховати свою кровиночку, навчити її поваги до батьків та старших, як цього вимагає народна етика і педагогіка, показати приклад, як долати життєві труднощі і негаразди, стати для дитини опорою і захистом, дати можливість відчути себе членом дружного колективу.

А як живеться дитині, яка залишилася сиротою, яка не знає, що таке батьківська опіка? Народна мудрість говорить: «Ніхто не баче, як сирота плаче». За сиротою не стоїть сім’я, її ніхто не пожаліє і не підтримає, не захистить від недоброго слова і лихої людини. Сирітство — це велика біда дитини, тяжке лихо. У цьому був переконаний письменник Б. Грінченко, тому у багатьох своїх оповіданнях він порушував тему сирітства.

Головна героїня оповідання «Каторжна» Докія залишилася без матері, коли їй виповнилося сім років. Батько привів у хату мачуху, яка постійно знущалася з неї, але батькові було байдуже. Він часто і багато пив і мало цікавився своєю дочкою. Докія швидко зрозуміла, що нікому не потрібна, що ніхто її не пожаліє і не приголубить. Тому стала понурою, замкнутою, мовчазною. Дівчина тепер дивилася чи спідлоба, чи потуплювала очі в землю. Коли мачуха її била, Докія не просилася і навіть не плакала. Вона затято мовчала, чим дуже сердила мачуху. Незабаром Докія із ласкавої колись дівчинки перетворилася на каторжну. Її так всі й називали — «ота каторжна Докія». Єдиною відрадою для нещасної став кущ калини, у якому вона ховалася від злих, бездушних і байдужих людей і якому виливала своє гірке дитяче горе. Та й цієї розради зла мачуха позбавляє дівчину, вирубавши калину.

На зміну безрадісному дитинству прийшла безвідрадна юність. Спрагле любові серце Докії шукає тепла й ласки і здається, ніби нарешті знаходить. Усім серцем покохала дівчина шахтаря Семена, віддала йому всю свою нерозтрачену любов.

Та він її підло зрадив ще й, наче насміхаючись, назвав «каторжною». Це стало останньою краплею, яка переповнила чашу терпіння Докії, вона зважується на помсту — підпалює хату, де відбувалися вечорниці. Та в останню мить згадує, що там же знаходиться маленька дівчинка Санька, яка добре ставиться до неї, до Докії. І вона починає власним тілом гасити вогонь.

Помирає Докія від опіків у страшних муках, так і не знайшовши відповіді на запитання, чому ж світ був такий жорстокий до неї.

У соціально-психологічному оповіданні «Дзвоник» Б. Грінченко розповідає про семирічну сільську дівчинку Наталю, яка опинилася в сирітському притулку великого міста після смерті матері. Автор концентрує увагу на показі моральних страждань дитини, якій нелегко жилося і вдома, бо батько-п’яниця, прогайнувавши господарство, не вилазив із шинку, а вона залишилася ніким не доглянута, і в притулку відчуває себе самотньою, чужою, відірваною від звичного сільського побуту, бо глузування товаришок травмує її психіку. І не можна з цього пекла дитині вирватися, бо вона позбавлена найголовнішого — волі.

3 дівчини постійно насміхаються і учні, і вчителі, які вважають її нерозумною. Одноліткам смішно з того, що вона, селючка, не вміє користуватися ні ножем, ні виделкою, не може сама одягти правильно нове вбрання, не знає «панської мови» Вони наділяють Наталю образливими прізвиськами, жорстоко глузують з неї. Поступово дівчинку паралізує страх. Вона боїться всього: неправильно сказати, неправильно зробити. Навчання нерідною мовою призвело до отупіння. Зрештою дівчина й сама повірила в те, що вона, напевно, дурна.

Наталя втрачає здатність самостійно мислити, тепер її життям керує дзвоник Дівчина сприймає дзвінок як живу істоту, яка наглядає за всім притулком, але найдошкульніше вразити намагається саме її. І в душі дівчинки поступово визріває рішення через самогубство вирватися з неволі. Думка про колодязь не по лишає її, а дзвінок шістнадцять разів на день ніби наказував їй: топись, топись.

Оповідання «Дзвоник» є одним із найкращих в українській дитячій літературі На думку дослідників творчості письменника, ним Грінченко сягнув найвищою рівня світової реалістичної новелістики. І навіть якби він не написав більше нічого, то цей твір прославив би його як талановитого прозаїка.

Отже, як в оповіданні «Каторжна», так і в оповіданні «Дзвоник» письменник показує, що смерть матері вибиває з-під ніг дітей ту опору, яка тримала їх у житті, бо саме жінка завжди відчувала відповідальність за благополуччя своєї родини і готова була захистити свою дитину від усіх життєвих негараздів.

Категорія: Українська література | Додав: vladzyo | Теги: як сирота плаче» (народна мудрість), «Ніхто не баче
Переглядів: 255 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2016
Безкоштовний хостинг uCoz

ТУТ МОЖЕ БУТИ ВАША РЕКЛАМА