УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

З УКРАЇНСЬКОЇ ПРОЗИ

М. КОЦЮБИНСЬКИЙ, О. НАЗАРУК, В. ДРОЗД

ЗРАЗКИ ТВОРІВ

Неповторний світ юності, вічне і швидкоплинне в шипі людини в повісті Володимира Дрозда «Ирій»

Центр «дроздівського» мікрокосму, того осереддя, яке ніби притягує душу того, хто в ньому народився, — Пакуль. Вступне слово письменника до вибраного двотомного видання має заголовок «Мої духовні мандрівки: від Пакуля до Мри на і знову — до Пакуля...». Пакульський світ навічно викарбуваний і в душі героїв творів В. Дрозда. Вони також будуть здійснювати духовні мандрівки, кінцевим пунктом яких буде Пакуль.

В центрі уваги письменника — людина і світ, зміни у житті та їх вплив на формування світогляду молоді та інші проблеми.

Михайло Решето, головний герой повісті «Ирій», мешкає в селі Пакуль разом зсвоєю матір’ю, але мріє про той час, коли поїде до міста вчитися у старших класах. За своєю вдачею Михайло — добрий хлопець, мрійник, пише вірші, перекопаний у тому, що, покинувши рідне село, його любистки, бузки, ніколи вже не повернеться сюди, бо в місті — зовсім інше життя, повне пригод, а Пакуль — ні вчорашній день. Ирій — казкова країна, де «не буває зими, де карасі ходять на берег і мирно бесідують із щуками, а вовчиці вигодовують ягнят». Країна його майбутнього.

Йому довелося перед від’їздом вислухати «напучування» матері (не займайся дурницями, тобто не пиши вірші), добре вчись... Під час навчання у міській школі хлопець дійсно побачив нове життя: дядько Денис займається комерцією, «бо в його серці живе мрія про автомобіль», Михайло відвідав валку, вступив у суперечку з жуком; зрозумів, що людина майбутнього мусить жити новими ідеями, для реалізації яких необхідні знання.

Його нове життя тепер підкорялося трьом правилам: казати правду, керуватися у своїх вчинках розумом, бути готовим до самопожертви заради свого друга. Від Кузьми Перебенді Михайло дізнався, що його родина Решетів має козацьке коріння. У місті Михайло зустрів своє перше кохання...

Але з часом Михайло почав відчувати, що він наче розіп’ятий між містом і се лом: коли мешкав у селі, думав про місто, а в місті думає про село. «Пакуль, говорить автор, — це його Ирій, доти, до кінця днів своїх повертатимешся, а повернувшись — знову рватимешся у широкі світи». І це характерно для юності Така філософія життя!

Письменник намагається передати життєву мудрість, яку зміг усвідомити сам: поривання до нового, незвіданого, часто пов’язаного з великим містом, — неодмінна прикмета юності. Неважливо, де людина формується, набуває життєвої мудрості, усвідомлює моральні цінності — в сільській хаті під солом’яним дахом або у висотному будинку. Риси особистості залежать від кожного з нас, від наших батьків.

І якщо остаточні якості особистості сформуються у місті, це не означатиме, що можна забути місце, де ти народився. З віком людину обов’язково потягне туди.

Письменник розмірковує над питанням вічного та швидкоплинного в житті людини. Що ж, на думку В. Дрозда, вічне? Без сумнівів, моральні цінності, серед яких патріотизм, вічною людською чеснотою є прагнення самовдосконалення, вічним є місце, куди людину тягнутиме все життя, — місце, де вона народилася. Вічним буде потяг до змін, до нового, пошук кращого — такого, яким уявляють його собі різні люди, поривання до нового і повернення до того, з чого почався життєвий шлях. І так буде не один раз. Вічною цінністю повинна бути самоповага. Вічним є мистецтво, якому хоче присвятити своє життя Михайло. Але є в житті й швидкоплинне: світогляд, який зазнає змін, коли формується, захоплення, закоханості, погляди та уявлення, фантазії та мрії. Все це — прояв плину життя, вічного колообігу Всесвіту, центром якого для кожного буде свій Пакуль. Швидкоплинним можна вважати і прагнення матеріального збагачення, містечкове мислення, корисливість та егоїзм.

Пакуль та Ирій — два ключові поняття в цій повісті, в яких закладена ідея: хоч кожному з нас доводиться залишати рідні гнізда й шукати своє місце у великому світі, все одно ми вічно тяжіємо до витоків, першоджерел — того місця, де народилися й виросли.

Володимир Дрозд написав: «Можна відцуратися села, відцуратися селянського хліба. Тільки самого себе не можна відцуратись». Ці слова він довів своєю повістю «Ирій».