Однією з головних особливостей чудової поезії II. Г. Тичини було його світосприймання через музику. Коли читаєш його твори, здається, що музика супроводжує кожен рядок поезій, а потім ще довго живе в душі, хвилює і радує. Про те, як поет був закоханий у музичні теми, як володів майстерністю перекладати красу людей, велич часу, красномовно свідчать його твори: поема — симфонія «Сковорода», фуга «Шуми, епоха наша!», реквієм «Похорон друга», «Дума про трьох Вітрів», «Пісня про гармонію», пісня-ноктюрн «Ви знаєте, як липа шелестить», вірші збірки «Сонячні кларнети», «Музичний ранок в консерваторії», кантата «Марії Заньковецькій».

Яскравим прикладом поєднання слова і музики є його поезія «Сонячні кларнети».

 

 

Збірка «Сонячні кларнети» в 1918 році стала етапною подією в українській літературі. Л. Новиченко назвав її «одним із наймузикальніших творінь у світовій поезії».

Світ «Сонячних кларнетів» сповнений дзвінких і пастельних барв та звуків. Світлові і звукові барви творять світлову музику сонячних кларнетів, які, за визначенням одного із дослідників П. Тичини А. Ніковського, нагадують «щось подібне до довгих блискучих трембіт в руках янголів... Кларнети — це сурми світла, космічного ритму, трембіти, зіткані з проміння».

Серед цих віршів особливе місце посідає «Арфами, арфами...», як виняткове явище в художній літературі. Цей вірш полонить музичністю, майстерним перекладом ліричного змісту на мову музики. Тичинова арфа нібито сповнює ніжністю, мелодійністю, рядки потихесеньку зачаровують. Вона звучить протягом усього твору і м'яко омузичує всі слова. Навіть слова «сміх», «плач», «думи», «засмучена» сприймаються як уявні мелодії, що визначають зміст задумливого поетичного твору.

У ньому також чутно мажорне звучання, різноманітне за кольоровими відтінками: «арфами золотими», «квітами — перлами», «ніжнотонними думами», «плач... перламутровий», «поточки, як дзвіночки» та інше.

 

 

Вражаюча сила гармонії вірша «Арфами, арфами...» полягає у поєднанні слова і звукових образів, у чіткому ритмі, у композиційному ладі. Цьому підпорядковане й симетричне розміщення рядків, початок кожного куплета з паузою, позначено тире, а саме: «Арфами, арфами», «Думами, думами», «Стану я, гляну я», «Любая, милая». Такі словосполучення нагадують головну тему, фіксують душевні порухи ліричного героя.

Арфами, арфами —

 

 

Золотими, голосними обізвалися гаї

 

 

Самодзвонними:

 

 

Йде весна,

 

 

Запашна,

 

 

Квітами — перлами

 

 

Закосичена.

 

 

Своєрідність стилю П. Тичини виявляється не тільки в замилуванні природою весни, а й у глибоких роздумах, які вводять нас у чарівну весняну музику:

Думами,думами —

 

 

Наче море кораблями,

 

 

переповнилась блакить

 

 

Ніжнотонними...

 

 

Чарівна музика твору «Арфами, арфами» така ж сонячна, життєрадісна, сповнена тими ж глибокими настроями, якими відзначається вся поезія Павла Григоровича Тичини.