УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

УКРАЇНСЬКА ДРАМАТУРГІЯ І ТЕАТР 70-90-Х РОКІВ XIX СТОЛІТТЯ

ЛЕСЯ УКРАЇНКА

ЗРАЗКИ ТВОРІВ

Мавка із драми-феєрії «Лісова пісня» - мій улюблений літературний персонаж

Поетична і мужня Лесина душа щедро поділилася з людьми своїм казковим багатством, подарувала світові скарби чудодійної сили, серед яких найкоштовнішою перлиною світиться, виграє веселковими барвами «Лісова пісня».

З дитинства Мавка стала для мене чимось набагато більшим, ніж просто літературний образ, створений геніальною українською поетесою. Коли відчуваєш, що засмоктує сіра буденщина, коли в повсякденних турботах забуваєш про своє високе призначення на землі, коли просто треба «своїм життям до себе дорівнятись», тоді, як на мене, слід перечитати «Лісову пісню». І відразу наче торкнешся чистого, прозорого і вічного, станеш благороднішим, талановитішим.

Мавка, фантастична лісова істота, втілила в собі найвищі ідеали поетеси. Коли я вперше прочитала твір і зустрілася з Мавкою, мене вразила її чистота, її наївний, дитячий погляд на навколишній світ, глибока віра, що воля — найголовніше в житті, це щось вічне і незмінне, що ніколи не зможе зникнути. Таке саме і її кохання — щире й сильне, вільне й незалежне, трагічне й водночас щасливе. Мавка відкрила в Лукашеві те найкраще, що було приховане в ньому, змушувала співати його душу, розуміючи, що доля подарувала її коханому величезне багатство — здатність творити красу для людей, робити їх щасливими. І тому так жорстоко покараний Лукаш, коли зраджує Мавку, свою любов, свою пісню. Говорять, кому багато дано, з того багато й спитають. Не зміг Лукаш перебороти в собі все темне, нелюдське, свої власницькі дрібні інстинкти. Це величезна трагедія Мавки. Вона, яка віддала коханому так багато, вона, яка перетворилася з лісової царівни . на жебрачку, яка хоче заробити для себе «окрайчик щастя», на якусь мить відчула, що втомилася від боротьби. Тоді, нещасна й змучена, потрапляє Мавка в мертве царство «Того, що в скалі сидить». Але ні, Мавка не померла, не зникла назавжди. Огонь в душі та іскру в серці не можна погасити. Мавка, символ прекрасного й гармонійного, вічна, як і сама природа, як краса і юність, любов і щастя.

І душа Лукаша теж пробудиться, заспіває ніжно й пристрасно гімн весні, волі й мистецтву, праці й творчості, гімн повноцінному людському життю.

Найкращі риси характеру, притаманні людині, поєдналися в Мавці гармонійно та незвичайно. Я пригадую вірш литовського поета Межелайтіса «Жінка». Мавка теж водночас свята й грішниця, прекрасна недосяжна лісова царівнаі просто земна людина. Проста, але не спрощена, мудра в цій простоті, велична й прекрасна. Мавка вчить мене найвищої філософії життя. І за це я буду їй завжди вдячна.