Невгасну славу принесли Глібову його байки, які І. Франко справедливо вважав «головним титулом заслуги цього талановитого поета». Саме в цьому жанрі з найбільшою силою проявився самобутній талант письменника. Він написав 107 байок, які за його життя вийшли окремими збірками.
У найкращих байках автор зображує суттєві явища життя, різні сторони кріпосницької дійсності, а головне — безправне становище кріпаків. У байці «Вовк та ягня» автор в алегоричних образах розкриває стосунки між самовладним поміщиком-кріпосником і кріпаком, показує насильство пануючих класів над простим людом. У зміст байки він уніс своє, нове, оригінальне. Саме в цьому творі виявилися характерні особливості поетичної майстерності Глібова — вміння в алегоричних образах відображувати соціальні явища.
Важливе місце у його творчості займають байки, в яких поет показує занепад господарства багатіїв, висміює поміщиків, що не вміють вести справи в умовах розвитку капіталізму. Також тонко і сміливо викриває кріпосницький суд, хабарництво чиновників.
Л. Глібов стежить за змінами, що відбуваються у суспільному житті після реформи 1861 p., і розуміє, що ця подія нічим не покращила життя селян, тому висміює у байках також земство. В алегоричних образах Вовків, Львів, Ведмедів, Лисиць, Козлів, Кляч, віслюків Л. Глібов показує людей-представників влади — паразитів і трутнів, їхню моральну нікчемність. А в образах Бджіл, Коріння протиставляє їм трудовий народ — носія високої, благородної моралі, творця матеріальних і духовних багатств.
Ціла низка байок Глібова висміює аморальні вчинки людей, таврує брехню, лицемірство, егоїзм, жадібність, заздрість, лінощі та багато інших негативних рис характеру.
Не лишає осторонь байкар і благородство простого люду, їхні творчі сили. Цим він підкреслює, що народ — основа суспільства, творець усіх цінностей; що він, а не паразитичні класи, є прикрасою життя.
Тому, я вважаю, Глібов — талановитий майстер живого слова, бо відтворює національні особливості українського народу, його звичаї, побут.