КРАСА І НЕЗАХИЩЕНІСТЬ ЛЮДСЬКОЇ ДУШІ (за твором С. Черкасенка «Маленький горбань») - Українська література - Шкільні твори - Література, реферати, бланки - ТОП-каталог
Субота, 10.12.2016, 23:20
ТОП-каталог
Головна Мій профільРеєстрація ВихідВхід
Ви увійшли як Гість · Група "Гості"Вітаю Вас, Гість · RSS

Меню сайту
Реклама

Реклама в Интернете


Реклама в Интернете
Пошук
Категорії розділу
Українська література [295]
Українська мова [71]
Зарубіжна література [34]
Реклама
Форма входу
RSS
RSS
Реклама

Наше опитування
Оцініть сайт
Всього відповідей: 247
Друзі сайту
Украинский портАл Яндекс цитирования
Статистика

Онлайн всього: 2
Гостей: 2
Користувачів: 0
 Література, реферати, бланки
Головна » Файли » Шкільні твори » Українська література

КРАСА І НЕЗАХИЩЕНІСТЬ ЛЮДСЬКОЇ ДУШІ (за твором С. Черкасенка «Маленький горбань»)
17.11.2015, 13:25

6 КЛАС

 

КРАСА І НЕЗАХИЩЕНІСТЬ ЛЮДСЬКОЇ ДУШІ (за твором С. Черкасенка «Маленький горбань»)

 

 

ПРИКЛАДИ ПЛАНІВ ТВОРІВ

Варіант 1

1.       Творчість С. Черкасенка для дітей.

 

2.       Краса людської душі.

3.       Повчальне значення оповідання «Маленький горбань».

Варіант 2

1.       С. Черкасенко — майстер дитячого оповідання.

2.       Зіткнення двох різних характерів.

3.       Краса і потворність.

 

ЕПІГРАФИ ДО ТВОРУ

 

Людині бійся душу ошукать,

бо в цьому схибиш — то уже навіки.

Ліна Костенко

Якщо твої товариші

Не ділять дум твоїх віднині, —

Не дай торкнутися душі

Рукам, що зраджують святині.

Микола Руденко

 

ЦИТАТИ З ТЕКСТУ

 

«Малеча, ближче до хат, захоплена своїм, — дівчатка окремо, хлопчики окремо. Дівчатка, порозсідавшись невеличкими купками, граються в крем’яхи; хлопці, поділившись на дві лави, змагаються в м’яча. Якого не прийнято, той сидить тут, осторонь, і з цікавістю стежить за грою».

 

«Дід Антип глянув скоса на Павлика, сковзнув очима по горбу, по глибоких, променистих, розумних очах його, що одсвічували далеко захованим тихим смутком, і одвернувся, наморщивши чоло й наїживши свої кострубаті, сиві, як попіл, рясні брови».

 

«Дід Антип вийняв з рота люльку й дивився вслід онукові, як він ішов перехильцем, як качка, коливаючи своїм химерним горбом, і якось кумедно махав руками, вивертаючи долоні. Невеличка рідковолоса голівка його майже ховалася за горбом».

 

«Вони й справді любили з ним гратись, дивитись у його журні сині очі, слухати його поважну, повчальну мову, коли він щось розповідав їм — або роз’яснюючи, як треба гратись, або розказуючи якусь цікаву побрехеньку чи довгу заплутану казочку».

 

 

«Через його страшний горб товариші цурались його, й він звик бути здебільшого самотнім, на самоті зі своїми думками, жив ними, тішився, розважався ними. Лагідний, добрий, гарний світ нениних казок зробив і ті думки його лагідними, а серце чулим до всяких пригод, що траплялися створінням малим та беззахисним. Павлик любив звірят, любив пташок і плакав, навіть зомлівав, коли при нім хто з хлопців розбивав пташині яєчка або скручував голови горобеняткам».

 

«Павлик раптом насупився. Серденько йому тьохнуло й боляче занило од страху. Він хутко підвівся і перехильцем побіг і собі до хлопців та дівчаток, що нахилилися над манісіньким гніздечком, де лежало на дні четверо сіреньких, з ряботинням, яєчок».

 

«Павлик сидів на траві й замислено, не кліпаючи, дивився в землю. Він думав про те, як прилетить пташка, побачить, що пташенят-діток немає в гніздечку, й жалібно пищатиме, битиметься крильцями, сіреньким тільцем об землю й шукатиме-шукатиме. А їх немає... їх Захарко забрав і пороздирав, як роздирав видраних горобенят...»

 

«Павлик мовчав і тихо стогнав та заплющував очі, як дуже знеможений. Йому не так боліло, як злякався він. Сам лагідний, сумирний, він давно не міг зрозуміти, від чого все те лихе, і воно завжди лякало його. Коли він угледів був, як горіли злістю, мов у вовченяти, хижі чорні очі Захаркові, то аж зомлів з жаху».

 

«— Ех, яка там доля таким! — зітхав дід. — 3 їхньою долею далеко не заїдеш. Жива ненька, живий дід, то й доля жива, а помремо... Ех, дала серце, та не дала вроди... А нема вроди, нема й щастя. І за віщо покарав Господь?.. І неня ж гарна, добра людина вдалася, хай Бог дає на здоровля... Він... це він, батько... це за нього, п’яницю, Господь покарав калікою. Та він умер... йому тепер байдуже...»

 

«— Дідусю, — весело гукнув Павлик, побачивши старого, —- він... Захарко зовсім не сердитий... він гарний... Ми тепер часто гратимемося з ним».

 

ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ

 

«Родився мрійником — і мрійником сконаю!» — так написав в одному вірші про себе Спиридон Черкасенко. Він справді був мрійником, який хотів, аби люди жили, сповідуючи християнські закони любові до ближнього.

 

Оповідання — невеликий за розміром розповідний художній твір здебільшого про одну або кілька подій у житті людини (іноді кількох людей). Характери персонажів оповідання показуються у сформованому вигляді, широка мотивація подій відсутня, описів мало і вони стислі. Розповідь часто ведеться від особи оповідача.

Особливості оповідань: зображення переважно однієї події з життя героя, розповідний спосіб викладу художнього матеріалу, нетривалий час дії, обмежена кількість дійових осіб, невеликий обсяг.

 

ПРИКЛАД ТВОРУ

 

Багато написано українськими авторами творів про дітей і для дітей, але оповідання С. Черкасенка «Маленький горбань» по праву посідає серед них гідне місце. Цей твір пройнятий такою чистотою й добротою, що пригадуються сказані колись самим автором слова: «Родився мрійником — і мрійником сконаю!».

Хлопчик Павлик народився хворим, не таким, як усі інші діти, «він ішов перехильцем, як качка, коливаючи своїм химерним горбом, і якось кумедно махав руками, вивертаючи долоні. Невеличка рідковолоса голівка його майже ховалася за горбом», однак душа його була справді прекрасною. Це проявлялося у дбайливому ставленні до всього живого: дітей, природи, кожної травинки й тваринки. Тому й дівчатка, незважаючи на фізичну потворність, залюбки гралися з хлопчиком, слухали його казок, яких він знав від мами безліч.

Слід звернути увагу на те, що письменник піднімає питання про причини дитячого каліцтва. Так, дідусь горбаня розмірковує: «Ех, дала серце, та не дала вроди... А нема вроди, нема й щастя. І за віщо покарав Господь?.. І неня ж гарна, добра людина вдалася, хай Бог дає на здоровля... Він... це він, батько... це за нього, п’яницю, Господь покарав калікою. Та він умер... йому тепер байдуже...». Виходить, що дорослі не завжди усвідомлюють свою відповідальність перед власними дітьми, відповідальність передусім про їхнє здоров’я.

Сутичка двох дуже несхожих хлопчиків — слабосилого, вразливого Павлика-горбаня і задерикуватого верховоди хлопців Захар- ка — спочатку здається сутичкою добра і зла. І нехай боязкий і нерішучий Павлик набагато слабкіший за гнівного Захарка, але своєю душею він сильніший, величніший. Але коли Павлик проймається співчуттям і жалем до свого переляканого ворога, коли тому загрожує покарання від старого дідуся Антипа, раптом виявляється, що добро породжує добро... І ось уже обидва хлопчики весело граються разом, а стомлена Захаркова мама зболено посміхається.

Усі найкращі якості людської душі зібралися у спотвореній природою дитині, яка здатна випромінювати добро. Й оповідання вчить кожну дитину бачити прекрасне в усьому навколо: природі, людях... Потворність тіла може приховати від нас прекрасну душу й збіднити цим і наше життя.

Категорія: Українська література | Додав: vladzyo | Теги: КРАСА І НЕЗАХИЩЕНІСТЬ ЛЮДСЬКОЇ ДУШІ
Переглядів: 153 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2016
Безкоштовний хостинг uCoz

ТУТ МОЖЕ БУТИ ВАША РЕКЛАМА