Герої оповідання В. Винниченка — люди благородні, чемні, схильні до самоаналізу і самозречення.
В цьому плані увагу привертає оповідання письменника «Федько-халамидник». Автор на перше місце ставить проблему «хто є хто». Прагнучи возвеличити хлопчика Федька, батьки якого не виявляють до дитини особливої любові, письменник розкриває глибоку прірву між благородним моральним світом мужицького сина і підступною поведінкою малого панича, для якого нічого в світі немає святого. Федько завжди і в усьому захищав Толю, виявляючи своє дитяче благородство. І яка ж за це подяка? Панич всю вину (в кінці оповідання) переклав на плечі Федька.
Твір закінчується трагічно. Федько, рятуючи панича, ледь живий вибирається з крижаної води і через деякий час помирає. А що ж панич? Чи дуже хвилює його смерть «халамидника»? Відповіді на поставлені питання не можуть залишити байдужим нікого. Панич з посмішкою на вустах спостерігає через вікно, ЯК будуть ховати Федька, а далі біжить гратися на вулицю.
Твори молодого Винниченка оцінювалися по-різному. їх важко віднести до якоїсь чітко вираженої течії в українській літературі. Проте, як говорить літературна критика, він шукав себе, вбираючи традиції класичної української прози і тенденції європейської літератури.
