КАЗКОВЕ Й РЕАЛІСТИЧНЕ В ПОВІСТІ Б. ХАРЧУКА «ПЛАНЕТНИК» - Українська література - Шкільні твори - Література, реферати, бланки - ТОП-каталог
Субота, 03.12.2016, 14:37
ТОП-каталог
Головна Мій профільРеєстрація ВихідВхід
Ви увійшли як Гість · Група "Гості"Вітаю Вас, Гість · RSS

Меню сайту
Реклама

Реклама в Интернете


Реклама в Интернете
Пошук
Категорії розділу
Українська література [295]
Українська мова [71]
Зарубіжна література [34]
Реклама
Форма входу
RSS
RSS
Реклама

Наше опитування
Оцініть сайт
Всього відповідей: 247
Друзі сайту
Украинский портАл Яндекс цитирования
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
 Література, реферати, бланки
Головна » Файли » Шкільні твори » Українська література

КАЗКОВЕ Й РЕАЛІСТИЧНЕ В ПОВІСТІ Б. ХАРЧУКА «ПЛАНЕТНИК»
17.11.2015, 13:46

7 КЛАС

 

КАЗКОВЕ Й РЕАЛІСТИЧНЕ В ПОВІСТІ Б. ХАРЧУКА «ПЛАНЕТНИК»

 

ПРИКЛАДИ ПЛАНІВ ТВОРІВ

 

Варіант 1

1.       Повість-притча — особливий жанр прози.

2.       Образ головного героя твору.

3.       Планетник на своїй планеті.

Варіант 2

1.       Проблематика твору Б. Харчука.

2.       Людина серед природи й інших людей.

3.       Сенс нашого життя.

 

ЕПІГРАФИ ДО ТВОРУ

 

Життя — це наш обов’язок творить, де творчий кожний день і кожна мить...

П. Грабовський

Краси людини без землі і краси землі без людини нема.

Б. Харчук

Як патріот, як українець,

як літератор хочу говорити

про життя свого народу

і про його мову — вимір його духу,

хліб — вимір щастя народу.

Б. Харчук

 

ЦИТАТИ З ТЕКСТУ

 

«Ми всі, мов листя на дереві, — кожен листочок інакший».

 

«Краса безборонна і беззахисна у світі...»

 

«... Усе живе, усе для чогось призначене. Навіщо ж його мучити й нівечити?»

 

«Що не бачиш оком, що не чутне вухом, що не понюхаєш, що не відчуєш шкірою, те невпізнано відгукується у нас, у всьому сущому».

 

 

«Життя землі залежить від життя сонця...»

 

«...Повинен знати стільки, скільки може знати людина».

 

«...Що відбувається в небі, те відразу ж дістається і землі».

 

«...Найвища радість людини — орати й сіяти».

 

 «Ми залежимо від зерна: людина, звір і пташка. І ми самі як зерно — вийшли із землі».

 

«Земля — найпривітніша людська домівка».

 

«...Світ збудувався і держиться на двох силах — на потузі любові й на потузі терпіння... З любові й терпіння народжується людина і хліб».

 

«Хіба є більше зло, як тупа і сліпа заздрість?»

 

«Людина — дитина неба й землі».

 

«...Щоб жити і вдосконалюватися — піднятися до краси і сили природи, до волі і єдності».

 

«Шукай пізнання у трьох коренях — у землі, з якої піднявся, у небі, до якого прагнеш, і у самому собі, у своїй душі».

 

«Я хочу жити у згоді з людьми, з усім...»

 

«...Робити — це і є жити у згоді зі всім світом».

 

«Не стояти осторонь спостерігачем, а бути у самій середині цієї краси, належати їй, як і вона тобі. Її закон — твоє правило: не нівечити листочка з дерева. Листочок іти — ви обоє народилися з діяння. І, наслідуючи листочок, уподібнюючись йому, як він умивається росою, так і собі, вмиваючись працею, діяти і примножувати красу світобудови, не засліплюючись корисливістю».

 

«...Ти дій — для людських поколінь».

 

«Ми сідали на лавку під вишнею, а перед нами, за гомінким асфальтом, який пролягав трасою через село, за людськими городами, у густих лозах і в глибоких берегах текла Вілія. Скипаючи, вона з бурхливим клекотом вихоплювалася з-під шлюзу. За високою греблею розлилось озеро, затопивши широку долину. Ні гомону, ні хвилі — суцільне синє плесо. Біля цього берега, на мілководді, росли очерети, а за озером відразу починався ліс. Червоний сосняк вкриває гору, знімаючись у небо. Він не заступив неба, бо було високе. На широкоспадистій, похилій горі, на її білому камені, де не могли вчепитися ні трава, ні кущ, там і сям стриміли поодинокі карячкуваті сосонки, а за ними, з далини, виднілися руїни замку і білостінний собор — в Острозі. Шпиль на мурі фортеці й соборні бані висіли над землею, наче в самому небі. Не тільки річка, гребля, озеро, а й ліс, і безмежні поля навколо наче знялися увись і ширяють, дивуючи своєю красою весь білий світ, наповнюючи його вщерть своєю неповторністю. І нема цьому ні кінця ані краю».

 

ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ

 

Для характеристики великої притчевої прози використовуються терміни «роман-притча» та «повість-притча», оскільки їх жанрові ознаки суттєво відрізняються від характеристик біблійної притчі. Синонімічним до цих термінів виступає термін «велика притчева проза».

Традиційна притча — це невелика повчальна оповідь з життя людей, яка набуває узагальненого змісту завдяки лаконічності у зображенні персонажів, відсутності часопросторових характеристик (або їх вторинності, якщо вони є), і якій притаманна тричленна будова (зав’язка, дія, мораль).

Роман-притча — це-роман, для якого притаманні такі ознаки: високий рівень узагальнення (що виявляється у філософічності та вагомому морально-етичному навантаженні змісту твору), двоплановість (наявність плану подієвого та концептуального), специфічні хронотопні характеристики (за конкретним часом і місцем дії виступає позачасовий та позапросторовий характер оповіді), моделювання (ситуацій, персонажів), параболічність, герої твору виступають як носії певної тези-ідеї.

Повість-притча — така повість, для якої притаманне моделювання ситуацій та героїв з метою створення морально-етичного імперативу.

Притчевість — це така якість художнього твору, яка виявляє завуальоване, приховане у тексті, його вихід на морально-етичну та філософську проблематику на високому рівні узагальнень.

П л а н е т н и к, - а, ч., — заст. 1. Астроном. 2. Той, хто вгадує майбутнє на підставі розташування й руху зірок; астролог.

Б. Харчук зазначає: «Трагедія сучасної людини в тому, що боягузи замислили себе героями (ось він — «раб-нахаба»!), а «злочинність називається героїзмом» (ось воно — «нахабство, оголошене чеснотою»).

За три десятиліття письменницької праці було написано багато: романи «Волинь» (у чотирьох томах, 1959-1965), «Майдан» (1970), «Хліб насущний» (1976), «Кревняки» (1984), повісті й оповідання «Йосип з гроша здачі» (1957), «З роздоріжжя» (1958), «Станція „Настуся”» (1965), «Закам’янілий вогонь» (1966), «Зазимки і весни» (1967), «Неслава» (1968), «Горохове чудо» (1969), «Помста» (1970), «Материнська любов» (1972), «Школа» (1979), «Невловиме літо» (1981), «Облава» (1981), «Подорож до зубра» (1986).

Твори Бориса Харчука перекладені багатьма мовами світу, у тому числі російською, білоруською, вірменською, таджицькою, англійською, іспанською та німецькою.

Повість-притча В. Харчука «Планетник» має в собі багато казкових, фантастичних елементів. Але головна думка її ясна: треба навчитися жити в гармонії з природою, безнастанно трудитися, боротися за здійснення своєї мрії. У житті часто буває, що талановитих, неординарних людей ображають, цураються, зневажають. А ті все одно не відступаються від своїх принципів добра й справедливості, людинолюбства. Одвічною мрією людини було навчитися літати. І ця мрія здійснилася завдяки таким, як Планетник.

 

ПРИКЛАД ТВОРУ

 

Борис Харчук ставить у своєму творі « Планетник » дуже складні проблеми, що турбують людство з давніх часів, що й зумовлює звернення автора до такого цікавого літературного жанру, як притча, адже притчевість дозволяє письменникові зробити досить глибокі філософські висновки. Цікавою є й композиція твору, своєрідний твір у творі, що має дві сюжетні лінії, два часи (теперішній і минулий), адже розповідь про Планетника записана нібито з уст бабусі Олени Булиги новим агрономом, що приїжджає в село.

Із самого початку твору автор визначає, що матеріальні цінності не є справжніми цінностями для людини, вводячи таку деталь: стара Олена відмовилася брати в агронома гроші за квартиру, бо вважала гроші за ніщо.

У легенді про Планетника йдеться про часи кріпаччини, коли в селі жила собі одна жінка з сином, який дуже любив рослинний і тваринний світ. Перше його знайомство із живим світом навколо відбулося, коли хлопець посадив нарцис. З великою теплотою автор описує, як малий піклувався про свою квітку і як загинула квітка від граду. Саме ця подія змусила хлопця замислитися про життя світу, природи, людини, почати спостерігати за всім навколо. Тому він і став дуже мудрим і зустрівся з чарівним дідом Капушем, котрий став навчати хлопця премудростей.

Через уважне навчання, через філософське опанування мудрістю світу, вірою в сили природи хлопець і став Планетником, тим, хто може панувати над силами природи, змусити їх слухатися себе.

Хлопця прийняла природа, та відштовхнув світ людей, адже люди лякаються всього незрозумілого й готові це знищити через свою злість, заздрість, страх. Вони прокляли Планетника й вирішили стратити його, звинувативши «чародія» у всіх бідах.

У фіналі твору автор ніби ставить перед читачем питання: а чи не готові й ми відкинути від себе щось прекрасне й незвичне, чи не є й ми такими варварами-користувачами на своїй землі, неспроможні зрозуміти її й цінувати? Чи не забули ми, що «всі, мов листя на дереві, — кожен листочок інакший», що «краса безборонна і беззахисна у світі...», а «... усе живе, усе для чогось призначене. Навіщо ж його мучити й нівечити? ».

І людина, і тварина, і рослина — усе це витвір мудрої й прекрасної природи, і ніхто не має права нищити ці творіння, ніхто не владний судити іншого, особливо такого, як Планетник, котрий повсякчас прагне довести людям свою щирість, доброту, чуйність, але вони не завжди її сприймають. У своїй забобонності люди стають злими й заздрісними, руйнуючи добро й красу в собі самих.

Сенс нашого життя, як пише Борис Харчук: «Жити і вдосконалюватися —- піднятися до краси і сили природи, до волі і єдності».

Категорія: Українська література | Додав: vladzyo | Теги: КАЗКОВЕ Й РЕАЛІСТИЧНЕ В ПОВІСТІ Б.
Переглядів: 147 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2016
Безкоштовний хостинг uCoz

ТУТ МОЖЕ БУТИ ВАША РЕКЛАМА