УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XX - ПОЧАТКУ XXI СТОЛІТТЯ. ПОЕТИ-ШІСТДЕСЯТНИКИ

Л. КОСТЕНКО

ЗРАЗКИ ТВОРІВ

«Я мучуся. Я сам собі шуліка. Е щось в мені так наче не мое. Немов живе в мені два чоловіка, і хтось когось в мені не впізнає» (образ Грицька Бобренка за романом Л. Костенко «Маруся Чурай»)

У романі Л. Костенко «Маруся Чурай» головна героїня — талановита дівчина-піснетворка. Її творчий доробок став надбанням народу, розповсюдився й приніс всесвітню славу українському народові. У творі і в народних переказах Маруся постає дівчиною незвичайної вроди й таланту, вона цільна особистість, сильна, безкомпромісна і водночас жіночна, беззахисна й вразлива. Образ дівчини сприймається як втілення вічної жіночності, уособлення вірності й любові. Недаремно образ Марусі Чурай називають визначним творчим досягненням Ліни Костенко.

Звичайно, така дівчина не була обділена увагою протилежної статі. Хто ж став її обранцем? Чи гідний він був такої дівчини? Чи розумів своє щастя?

Як бачимо із змісту твору, Маруся була наділена не тільки мистецьким талантом, а й здатністю вірно та щиро кохати. Один раз. І віддала навіки своє серце сусідському хлопчині Грицькові Бобренку. Вони жили поряд, тому він у Чураїв почувався як удома, а може, навіть краще. Бо Чураї цінували традиції, поважали гордих і незалежних, у їхній родині жив дух любові, взаємодопомоги, вони ніколи не шукали вигоди для себе, не намагалися нажити статки, не трусилися над кожною копійчиною. Жили просто й щиро, у злагоді. Після смерті батька Маруся

і матір’ю жили скромно, але ніколи нікому не жалілися. Вони стояли вище над житейськими марнотами, вище заздрощів та меркантильних розрахунків, їх не лякали матеріальні нестатки.

Зовсім інше Грицько бачив удома. Його батько був людиною морально слабкою, тому ним керувала жінка. Саме від батька син успадкував нестійку вдачу і брак наполегливості, а також невміння й небажання відстоювати власні інтереси. Все життя родини було спрямоване на збільшення статків. Тому поступово під впливом домашньої атмосфери та тиском матері у Гриця розвинулася така риса, як уміння пристосовуватися.

Але спочатку цього не помічав ніхто. Напевне, і сам Гриць не знав себе такого. Ласкавий і добрий від природи, Гриць шанував Чураїху, а любов Марусі окриляла його. Коли ж почалася Національно-визвольна війна під проводом Б. Хмельницького, парубок вирушає в похід. За чотири роки він здобув повагу серед козаків, виявив мужність і хоробрість, про що свідчить звання хорунжого. Саме в любові до Марусі та у військових походах Гриць розкриває кращі сторони своєї душі.

Коли ж він повертається додому, починаються проблеми. Орині Бобренчисі не потрібна бідна невістка, та ще й така, що пісні складає. Вона починає в присутності Гриця ображати дівчину:

Та й те сказати — що вона співає?

Сама собі видумує слова.

Це щось для дівки, сину, височенько.

Не вірю, щоб складала це вона.

Сама особа непомітна, вона навіть уявити собі не може, що на світі є неординарні особистості, які відрізняються від інших, не бояться бути помітними і показати свою індивідуальність. Таким самим вона хоче бачити й свого сина. І він не заперечує. Мати малює Грицеві картини його мирного земного щастя в союзі з Галею Вишняківною — дочкою заможних батьків.

Гриць усвідомлює, що «зрада — діло темне і брудне», він скаржиться Марусі, як йому важко «жить на дві душі»:

Я мучуся. Я сам собі шуліка.

Є щось в мені так наче не моє.

Немов живе в мені два чоловіка,

і хтось когось в мені не впізнає.

Він навіть не подумав про те, як же було Марусі, що відчувала вона, що про неї говорили люди. Гриць вважав, що оступитися раз може кожен, нічого страшного тут немає. Він був упевнений, що Маруся так його кохає, що буде рада його поверненню і пробачить. Але Маруся не відчула щирого каяття у його словах, вона побачила, що це вже не той Гриць, якого вона кохала. Це чужа їй людина. Вона слухала його слова і не вірила своїм вухам:

Він говорив, і відбувалось диво.

Він зраду якось так перетворив.

Так говорив беззахисно й правдиво, —

Неначе він про подвиг говорив.

Та Марусі не потрібне напівщастя. Вона розуміє, що Гриць розтоптав їхнє велике й чисте кохання, і того, що було, повернути не можна. Тому вона не прощає. Гриць теж до того моменту усвідомив свою помилку, зрозумів, що не зможе жити з Галею. Йому залишається тільки піти з життя. Тому він без вагань випиває отруту.

На суді про те, що Гриць сам був першопричиною своєї біди, переконливо говорить Яким Шибилист:

Грицько ж, він міряв не тією міркою,

В житті шукав дорогу не пряму.

Він народився під такою зіркою,

що все в житті двоїлося йому.

Від того кидавсь берега до того.

Любив достаток і любив пісні.

Це як, скажімо, вірувати в Бога

і продавати душу сатані.

Цим образом Ліна Костенко хоче показати читачам, як важливо бути цільною людиною, уміти жити чесно, а не намагатися в пошуках кращої долі бігати з місця на місце. Така людина й сама нещасна, й калічить долю інших людей.