11 КЛАС

 

ІДЕЙНО-ТЕМАТИЧНЕ БАГАТСТВО ЗБІРКИ П. ТИЧИНИ «СОНЯЧНІ КЛАРНЕТИ»

 

ПРИКЛАДИ ПЛАНІВ ТВОРІВ

 

Варіант 1

I.        Історичні передумови появи збірки П. Тичини «Сонячні кларнети».

II.       Світло, музика й ритм як основа всесвітньої гармонії.

III.      Значення першої збірки поезій П. Тичини «Сонячні кларнети» в історії української літератури.

Варіант 2

I.        «Не Зевс, не Пан, не Голуб-Дух, — Лиш Сонячні Кларнети».

II.       Ідейно-тематичне багатство збірки П. Тичини «Сонячні кларнети».

III.      «Я — дужий народ, я молодий!»

 

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

 

27 лютого 1917 р. внаслідок перемоги буржуазно-демократичної революції було повалено самодержавство в Росії. Невдовзі було створено Тимчасовий революційний комітет, який закликав українців підтримати російську демократію в боротьбі за політичні свободи. Комітет вважав, що українцям необхідно спрямувати зусилля на «завоювання власних національно-політичних прав, зафарбувати революційні виступи свідомістю власних національних інтересів».

У березні українські політичні партії утворили Українську Центральну Раду, яка мала представляти інтереси українства, координувати діяльність його політичних партій та громадських організацій. УЦР ухвалила, що всі закони і постанови, як її власні, так і Тимчасового уряду починають діяти після публікації українською мовою. Повсюди в школах, вищих навчальних закладах запроваджується вивчення українознавчих наук: історії України, її права, економіки, української мови, літератури, географії, музики тощо.

7 (20) листопада 1917 р. Центральна Рада, виконуючи волю українського народу, проголосила III Універсалом Українську Народну Республіку (УHP). Таким чином, уперше у XX ст. було відновлено українську державність.

 

ЕПІГРАФИ ДО ТВОРУ

 

Внутрішня особистість — це виражене і загнане усередину слово.

М. Бахтін

Як страшно!.. людське серце

До краю обідніло.

П. Тичина

Буде бій Вогневий!

Сміх буде, плач буде

Перламутровий...

П. Тичина

Його твори — про сенс буття людини і Всесвіту. Це твори великої філософської наснаги.

С. Тельнюк

 

ЦИТАТИ З ТЕКСТІВ

 

Не Зевс, не Пан, не Голуб-Дух, —

Лиш Сонячні Кларнети.

У танці я, ритмічний рух,

В безсмертнім — всі планети.

(«Не Зевс, не Пан, не Голуб-Дух...»)

Я — невгасимий Огонь Прекрасний,

Одвічний Дух.

Вітай же нас ти з сонцем, голубами.

Я дужий народ!

 

Вітай нас рідними піснями!

Я — молодий!

Молодий!

(«Золотий гомін»)

Одчинились двері —

Горобина ніч!

Одчинились двері —

Всі шляхи в крові!

Незриданними сльозами

Тьмами

Дощ...

(«Одчиняйте двері...»)

 

ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ

 

 «Кларнетизм» — індивідуально-авторський стиль П. Тичини, мистецький напрям, світовідчування та оригінальна естетико-філософська система. Аналіз поняття подає В. Барка в есе «Хліборобський Орфей, або Кларнетизм», присвяченому творчості П. Тичини. Дослідник переконаний, що як естетико-філософська система «кларнетизм» ґрунтується на спрямованості до всеохопності й цілісності: Всесвіт у його дивовижному розмаїтті й контрастах є прекрасним цілим творінням Божим, і саме в тих мистецьких творах, які відбивають гармонію цілісності, усьогосвітності, всього кругу життя (у термінах Барки), живе дух справжньої поезії. На переконання Василя Барки, християнський світогляд є беззаперечною основою цілої картини всесвіту в художній творчості. У концепції Ю. Лавріненка основою такої системи є «божественна панівна сила», а Ю. Коваліва — «Божественна Першосутність». На думку Ю. Лавріненка, «до основної характеристики клярнетизму належить пристрасне охоплення антитетичности і суперечности та підпорядкування чи, вірніше сказати, естетичне перетворення їх у цільний образ — за допомогою божественної панівної сили («світло- ритму», «одвічного Духа»), яка діє в універсумі і в серці людини».

 

ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧІ КОМЕНТАРІ

 

«...одна з головних тем творчості П. Тичини — єдність людини з природою, захоплення мудрістю, красою і доцільністю світобудови. Ліричний герой, його душа споріднені з всесвітом, тонко відчувають найменші зміни у ньому».

Н. Бернадська

 

«Перша збірка П. Тичини «Сонячні кларнети» написана ніби на одному подиху, стільки в ній енергії, бадьорості, життєдайної снаги і захоплення світом, його гармонією».

Н. Бернадська

«Перед нами новітній поетичний міф про Космос, точніше, про його верховне начало — всезагальний, всепроникаючий світлоритм, що творить музику Сонячних Кларнетів» — цього пантеїстичного символу світлої субстанції світу.  Не Зевс, не Пан, не Голуб-Дух — лиш Сонячні Кларнети», а якщо і є в безмежних далях та глибинах Всесвіту якесь божество, то, в кожному разі, несумісне з авторитарним гнівом, насильством і несвободою.

 (Л. Новиченко).

«Для процвітання ліричного світу Тичини потрібен був загадковий зв’язок із тисячолітньою перемогою, чисто духовною, здійсненою у вірі, з часів, коли панівним почуттям на серці була добрість, і правда життя розкривалися навколо, мов квіти весною... Ось чому замісто протиставлення «революція і контреволюція» Тичина розрізняє, що по-нелюдському і що по-людському».

В. Барка

Хоч Тичину називають то символістом, то імпресіоністом, то романтиком чи зводять характер його поезії до справді притаманної йому панмузичності, та, проте, він не вкладається в рамки жодного «ізму». Тичина розклав і по-своєму синтезував класицистичні, народнопісенні і наймодерніші естетичні засоби в наскрізь оригінальній поезії. З одного боку, це наче новатор-модерніст у західному розумінні, але з другого боку — це модернізм нетиповий для Заходу, ренесансовий — а не декадансовий, сповнений радості й світла, відтіненого тьмою у многості нюансів і переходів».

 (Ю. Лавріненко).

У «Соняшних клярнетах» — небувала пристрасть і відвага заглянути у всі темні безодні свого часу. Так виринув образ нареченої, яку, замість сподіваної «голубої блакиті» повінчала «незриданними сльозами-тьмами» горобина ніч терору («Одчиняйте двері»). Було це провіщення трагедії на всю добу розстріляного відродження і образ «нареченої» вирине ще не раз — як от у Хвильового та інших ліпших письменників 20-х років».

Ю. Лавріненко

 

ПРИКЛАД ТВОРУ

 

Поява збірки П. Тичини «Сонячні кларнети» стала важливою подією в українському літературному житті. Це була нова сторінка української поезії. І сучасників поета, і читачів всіх наступних поколінь зачаровувало поєднання звукових і зорових образів, характерне для первісного мистецтва — сонячні кларнети, музика, яку можна побачити. Єднання поета із всесвітом через посередництво музики, слова, зорових образів було наповнене актуальним змістом. У «Сонячних кларнетах» знайшли відображення бурхливі події початку XX ст.

Ідейно-тематична єдність першої поетичної збірки зумовлена глибинним «кларнетизмом». Це поєднання технік символістського, імпресіоністичного, експресіоністичного письма, що ґрунтуються на тисячолітній народнопісенній українській культурі. Важливим елементом «кларнетизму» є музикальність як основний первень всесвіту. Він міститься у ритмічному русі, гармонійному звукові, музиці.

Дослідник Л. Новиченко називав збірку «Сонячні кларнети» своєрідною ліричною драмою, головний конфлікт якої «відбувається в самій свідомості поета, конфлікт між знайденою вселенською «гармонією» і аж ніяк не гармонійними голосами живого життя...». Конфлікт цей реалізується через образ сонця, світла, тобто сили, що вбиває ніч. Цей вогонь несе рух, неспокій, знищує затишок. Наприклад, у «Думі про трьох вітрів» сонце уособлює всемогутню силу, що несе пробудження землі й народу, який працює на цій землі.

«Не Зевс, не Пан, не Голуб-Дух» — відхрещується ліричний герой від догм минулого. Світло і музика породжую сонячні кларнети, а світло істини, гармонії, любові відкриває шлях до Бога-Абсолюту. Світло і музика породжуються не тільки образ сонячних кларнетів, але й багато інших, зокрема образ золотого гомону.

Поема «Золотий гомін» побачила світ 1917 року, але відразу ж після опублікування була скалічена ідеологічною цензурою. Так, з тексту твору були вилучені символи християнства (Бог, хрест, храм, молитва). Цензурні купюри внесли суттєві зміни в концепцію твори, порушили первісну гармонію. Будучи сином свого народу, поет відтворює через емоційно насичені картини український світогляд, що став своєрідним синтезом християнських і язичницьких уявлень.

Сюжету у поемі в традиційному розумінні немає, його утворює розвиток думки, почуттів, емоцій ліричного героя, що реалізується в символічному образному ряді. Вихідним пунктом цього ряду є символічний образ золотого гоміну. Це багатоплановий і багатозмістовний образ, що постає на основі музикальних асоціацій. У своєму щоденнику поет писав про те, що кожен метал, якщо по ньому вдарити, може народжувати різні звуки: «Золото, коли по ньому б’ють, — співає; срібло — плачем розливається і дзвонить». Гомін асоціюється із ревом натовпу, який вийшов на захист своїх прав. Золотий гомін — це музика майбутніх перетворень.

З іншого боку, у символічному образі золотого гоміну прочитуються й зорові картини. Особливо це проявляється в контексті із образом Києва. Київ — місто, з якого християнство поширилося на всі слов’янські землі. Невипадковим є і образ Андрія Первозванного. За легендою, відтвореною у «Повісті минулих літ», він побував із проповіддю в землі скіфів, побував на схилах Дніпра, де згодом виник Київ, і освятив це місце. На мою думку, ці образи, апелюючи до минулого, створюють картину сучасної поетові реальності. Революційні події вселили в серця українців надію на відроження державності. Як раніше, Київ, освячений апостолом Андрієм, став центром християнства, так і тепер він стане центром нової культури:

То Україну

За всі роки неслави благословляв хрестом

Опромінений

Ласкою Божою в серце зранений

Андрій Первозванний.

І засміялись гори,

Зазеленіли...

Дослухаючись до музики всесвіту, ліричний герой підсвідомо відчуває, що в ній народжуються і мінорні звуки. Це передається через образи двох чорних гробів, калік, чорного птаха із очима-пазурями:

Чорній птах із гнілих закутків душі,

Із поля бою прилетів.

Центральним у циклі «Скорбна мати» є образ Божої Матері. Він є усобленням простої жінки-матері, Матері Ісуса і розтерзаної матері-України. У контексті Тичинової поезії храмом є весь навколишній світ, і в цьому храмі можна співати молитви. Але світ зруйновано — гармонію, храм спотворено: «чийсь труп в житах чорніє... ». Саме тому Марія в розпачі стверджує: «Не будь ніколи раю у цім кривавім раю».

Збірка «Сонячні кларнети» наповнена світлом, музикою, ритмом, які є невід’ємною частиною духу Павла Тичини. Серце поета чуйне до найменших порушень всесвітньої гармонії й гостро реагує на найменші прояви зла.