ГЛИБИНА СИНІВСЬКОЇ ЛЮБОВІ (за творами А. Малишка) - Українська література - Шкільні твори - Література, реферати, бланки - ТОП-каталог
Субота, 03.12.2016, 14:36
ТОП-каталог
Головна Мій профільРеєстрація ВихідВхід
Ви увійшли як Гість · Група "Гості"Вітаю Вас, Гість · RSS

Меню сайту
Реклама

Реклама в Интернете


Реклама в Интернете
Пошук
Категорії розділу
Українська література [295]
Українська мова [71]
Зарубіжна література [34]
Реклама
Форма входу
RSS
RSS
Реклама

Наше опитування
Оцініть сайт
Всього відповідей: 247
Друзі сайту
Украинский портАл Яндекс цитирования
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
 Література, реферати, бланки
Головна » Файли » Шкільні твори » Українська література

ГЛИБИНА СИНІВСЬКОЇ ЛЮБОВІ (за творами А. Малишка)
17.11.2015, 13:50

7 КЛАС

 

ГЛИБИНА СИНІВСЬКОЇ ЛЮБОВІ (за творами А. Малишка)

 

ПРИКЛАДИ ПЛАНІВ ТВОРІВ

 

Варіант 1

1.       «Україно моя, мені в світі нічого не треба».

2.       Синівська любов до України — основний мотив творчості А. Малишка.

3.       Повчальна сила поезії митця.

Варіант 2

1.       Творчість А. Малишка в контексті української літератури.

2.       «Я візьму той рушник, простелю, наче долю».

3.       Справжній патріотизм митця.

4.       Наша мати — Україна.

 

ЕПІГРАФИ ДО ТВОРУ

 

Україно моя, мені в світі нічого не треба,

Тільки б голос твій чути і ніжність твою Берегти.

              А. Малишко

Україно моя, далі, грозами свіжо пропахлі,

Польова моя мрійнице. Крапля у сонці з весла.

Я віддам свою кров, свою силу і ніжність до краплі,

Щоб з пожару ти встала, тополею в небо росла.

              А. Малишко

Тому нам і щастя нелегке на світі,

Дорога крута, а не стежка обічна;

З морозом — узимку, із спекою — в літі.

Та труд. Та мозолі. Та пісенька вічна.

              А. Малишко

 

ЦИТАТИ З ТЕКСТІВ

 

Я візьму той рушник, простелю, наче долю,

В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.

 

І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:

І дитинство, й розлука, і вірна любов.

(«Пісня про рушник»)

Дощами мита, перемита,

Снігами знесена у даль,

Між круглих соняхів із літа

Мій ревний біль і ревний жаль.

(«Стежина»)

Там юність ходила у росах до хати

І жевріла цвітом вона,

Там батько не спить і задумалась мати,

Ота, що у світі одна.

 

Та де б не ходив я в далекій дорозі,

В чужім чи у ріднім краю,

Я згадую вогник у тихій тривозі

І рідну хатину свою.

(«Вогник»)

Приходять предки, добрі і нехитрі,

У бородах, простелених на вітрі,

Не руки — а погнуті чорні віти,

Не очі — а прозористі орбіти.

І кайдани подзвонюють з плугами,

Зерно, і кров, і ночі із снігами.

ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ

 

Рима — співзвучніть закінчень слів у віршових рядках.

Римування — характер розміщення рим у вірші. Розрізняють такі способи римування: парне, або суміжне (аабб); перехресне (абаб); кільцеве (абба).

Про силу впливу цієї поезії можна судити з листа Василя Стуса, який 13 грудня 1962 р. писав Андрієві Малишку: «Я знаю, що заради щастя рідного народу я міг би всім пожертвувати, я знаю, що тут я вихований рідним духовним хлібом — «Жагою» М. Рильського, Вашим віршем «Батьківщино моя». Може здивувати те, що Стус називає вірш дещо інакше — «Батьківщино моя». Це вже справа рук компартійних цензурно-видавничих органів. У ті огненні роки вийшла-таки «Україно моя», вийшла й покликала синів України до бою. А потім, після війни, схаменулися — а де ж тут «великий, єдиний»? І замість «Україно моя» з’явилось «Україно Радянська» або й просто — «Батьківщино». Поет змушений був дописати строфу про «синів Росії», з якими поряд стояли українці... А ще пізніше зазвучали й звинувачення в «українському буржуазному націоналізмі». Хоча поет з пошаною й любов’ю ставився до всіх націй, включаючи й російську. Досить пригадати його поему «Прометей», де поранений солдат-росіянин, порятований українською матір’ю, вчиться в Шевченкового Прометея мужності та незламності, а після того, як усе село, ризикуючи волею й життям, визнає його земляком, теж знаходить у собі сили віддати життя за рятівників.

У циклах «Пісня дороги», «Пісня яворів», «Сонети обухівської дороги» поет наче дорослим повертається у своє дитинство, з вершин життєвого досвіду і мудрості осмислює минуле й сучасне, розмірковує над майбутнім. Він замислюється над своїм корінням, у ряді «Сонетів обухівської дороги» це видно вже з їх назв: «Я з тих країв, де сині оболоні...», «Я з тих країв, де за Дніпром кургани...», «І ти з такого ж поля» та ін. У цих же збірках А. Малишко створив яскраву галерею поетичних портретів своїх учителів та друзів, які назвав піснями: «Пісня Тараса Шевченка», «Пісня Максима Рильського», такі ж пісні Остапа Вишні, Олександра Довженка, зокрема щире й тепле «Пісня Олександра Довженка», близького друга, з яким Малишко ділив і хліб, і пісню, й життєві незгоди. Та й у вірші «Рядок про Довженка» (зб. «Прозорість», 1962) у небагатьох словах розкрита й світова велич геніального письменника та кіномитця і його страдницький життєвий шлях.

А. Малишко співпрацював з багатьма композиторами, але особливо плідно починаючи з 1949 року (від першої пісні «Колгоспний вальс» і до останньої — «Стежина») — з композитором Платоном Іларіоновичем Майбородою, створивши понад ЗО пісень. Ось деякі з них: «Київський вальс», «Ми підем, де трави похилі...», «Ти, моя вірна любов», «Стежина», «Вчителько моя», «Пісня про рушник», «Гаї шумлять біля потоку», «Журавлі», «Білі каштани», «Колискова», «Пролягла доріженька». Тобто, це саме ті твори, які найбільше полюбились слухачам. Хоча на музику покладено понад 100 віршів поета, причому переважна більшість на надруковані твори. Та, як згадували друзі поета, досить часто сам Малишко складав слова до написаної музики і робив це завжди легко й високопоетично. Будучи натурою музикальною, він, як мало хто з поетів, розумів і відчував слово в музиці, швидко схоплював структуру майбутньої пісні — її музичну форму.

 

ПРИКЛАД ТВОРУ

 

Андрій Малишко став співочим голосом нашого народу, бо багато його поезій стали знаними всіма піснями, які співає й із задоволенням слухає вже кілька поколінь українців. Якого ще визнання має чекати митець, крім цього, коли його пісні сприймаються як народні?

Такої слави зажила, наприклад, «Пісня про рушник»:

Я візьму той рушник, простелю, наче долю,

В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.

І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:

І дитинство, й розлука, і вірна любов.

І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:

І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.

Поезії А. Малишка багато в чому живить народна творчість, як невичерпне джерело образності, символічності й чистоти. Поет повсякчас звертається до вічної теми людської долі, призначення людини на землі, через засвоєння народної етики як життєтворчої сили прагне дати відповідь на одвічні питання буття.

Поезія Малишка відображає активну життєву позицію справжнього патріота України, вірного її сина, натхненного прикладом попередніх поколінь. Кожна стежина, кожне дерево уособлює для автора таку дорогоцінну й вічну Батьківщину:

Дощами мита, перемита,

Снігами знесена у даль,

Між круглих соняхів із літа

Мій ревний біль і ревний жаль.

Між круглих соняхів із літа

Мій ревний біль, мій ревний біль

І ревний жаль.

(«Стежина»)

У циклі «Моя Україна» образ Вітчизни персоніфікований: «польова моя мрійниця», «крапля у сонці з весла», з нею ліричний герой немов постійно веде діалог, нею вивіряє свою честь і совість.

Образ Вітчизни у Малишка злитий з категорією долі, — гіркої і щасливої, невичерпної і до болю короткої, — долі, у якій життя особистості мить у мить переливається в буття Батьківщини. Це — неосяжний світ, поділений між «мною, тобою і кимось третім», поділений і неділимий.

Поезія А. Малишка — це зразок високої громадянської позиції, служіння своїй Вітчизні.

Категорія: Українська література | Додав: vladzyo | Теги: ГЛИБИНА СИНІВСЬКОЇ ЛЮБОВІ (за твора
Переглядів: 42 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2016
Безкоштовний хостинг uCoz

ТУТ МОЖЕ БУТИ ВАША РЕКЛАМА