ЄДНІСТЬ СВІТУ ПРИРОДИ Й ДИТЯЧОЇ ДУШІ (за твором «Гуси-лебеді летять» М. Стельмаха) - Українська література - Шкільні твори - Література, реферати, бланки - ТОП-каталог
Середа, 07.12.2016, 00:55
ТОП-каталог
Головна Мій профільРеєстрація ВихідВхід
Ви увійшли як Гість · Група "Гості"Вітаю Вас, Гість · RSS

Меню сайту
Реклама

Реклама в Интернете


Реклама в Интернете
Пошук
Категорії розділу
Українська література [295]
Українська мова [71]
Зарубіжна література [34]
Реклама
Форма входу
RSS
RSS
Реклама

Наше опитування
Чи підтримуєте ви "Харківські угоди" Януковича-Мєдвєдєва
Всього відповідей: 170
Друзі сайту
Украинский портАл Яндекс цитирования
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
 Література, реферати, бланки
Головна » Файли » Шкільні твори » Українська література

ЄДНІСТЬ СВІТУ ПРИРОДИ Й ДИТЯЧОЇ ДУШІ (за твором «Гуси-лебеді летять» М. Стельмаха)
17.11.2015, 13:43

7 КЛАС

 

ЄДНІСТЬ СВІТУ ПРИРОДИ Й ДИТЯЧОЇ ДУШІ (за твором «Гуси-лебеді летять» М. Стельмаха)

 

ПРИКЛАДИ ПЛАНІВ ТВОРІВ

 

Варіант 1

1.       Образ «гусей-лебедів» у народній творчості.

2.       Гуси-лебеді дитинства.

3.       Краса навколо нас.

Варіант 2

1.       Творчість М. Стельмаха для дітей.

2.       Образ дитинства у повісті «Гуси-лебеді летять».

3.       Невмирущий символ любові.

 

ЕПІГРАФИ ДО ТВОРУ

 

Краю мій зелений, вічная дорога

Та безсмертник в полі, в небесах гроза —

Припаду я серцем до твого порога,

Як твоя кровинка, як твоя сльоза.

Михайло Стельмах

Припливайте до колиски, лебеді, як мрії,

Опустіться, тихі зорі, синові на вії.

Василь Симоненко

Над далиною голубою

віків гармонії печать,

і наче крила за спиною

в просторах світових шумлять.

 

Я хочу піснею ясною

прославить радість на землі,

щоб юні повного луною

вона цвіла у днів далі.

Володимир Сосюра

 

ЦИТАТИ З ТЕКСТУ

 

«... От і принесли нам лебеді на крилах життя,— говорить до неба і до землі мій дідусь... У його руці весело поблимкує струг, яким він донедавна вистругав шпиці...»

 

«... Святий Дух з нами! І що це за хлопець! Знову припав до чогось, наче замовлений. Та спом’янись і спам’ятайся нарешті, бо осьдечки зараз усе полетить у піч!»

 

«Привів, Насте Василівно, вам свого школяра. Може, і з нього буде якийсь толк».

(Батько)

«А я таки довго шукав її. Три роки в сідлі проїздив. Тому доля й нахилилась до мене...»

(Парубок, наречений Мар’яни)

«Увесь піде в мене,— це, по нас обох уже видно,— і в хаті стало весело, а мені й за хатою світило сонце...»

(Дядько Микола)

«... Прямо над нашою хатою пролітають лебеді. Вони летять нижче розпатланих, обвислих хмар і струшують на землю бентежні звуки далеких дзвонів. Дід говорить, що так співають лебедині крила. Ми з Любою підіймаємо голови до неба, до святково білих хмар і бачимо, як прямо із них вилітають гуси-лебеді і натрушують на хати, на землю і в душу свою лебедину пісню.

І хороше, і дивно, і радісно мені, малому, в цім світі...

А лебеді летять, летять... над моїм дитинством... над моїм життям!»

 

«Принесли нам лебеді на крилах життя, — каже дід Дем’ян, — Тепер, внучку, геть чисто все почне оживати: скресне крига на річках та озерах, розмерзнеться сік у деревах, прокинеться грім у хмарах, а сонце своїми ключами відімкне землю».

 

ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ

 

Яскравим прикладом зображення родинного виховного досвіду українців є повість М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять». Сам образ головного героя повісті має глибоке виховне значення. Михайлик — це хлопчик, якому хочеться знати все. Наслухавшись казок, легенд, розповідей свого діда Дем’яна та бабусі, Михайлик бачить світ саме крізь призму цих розповідей (традиції турботи про старших). Він любить зорі у небі, запах поля, любить слухати перепілку в житі і стук дятла на старій груші, прислухається до звуків гусей-лебедів у весняному небі (традиції шанобливого ставлення до природи). Підростаючи, Михайлик усе більше прилучається до праці в господарстві, в усьому допомагає батькам і він гордий з цього (традиції залучення до хатніх і господарських робіт).

Акт посвячення хлопця в женці М. Стельмах передає як щось гарне, як вікову хліборобську традицію, давній сільський звичай (побутово-обрядове свято).

Існує такий звичай: коли діти вперше навесні побачать диких гусей, вони мають підкинути догори солому або й сіно та прокричати щось на кшталт: «Гуси, гуси, ось вам на гніздечко, а нам на здоров’ячко!» Ця солома вважається чудодійною: якщо господиня збере її та покладе в куряче гніздо, то кури будуть добре нестися й курчата добре виводитися.

Автобіографічний твір — літературний жанр, головним героєм якого (в літературному сенсі) є сам автор; основа автобіографістики, що включає, крім автобіографії, мемуари (спогади), щоденники, почасти й листування, а також автобіографічні художні твори. Усе це можна означити терміном «автобіографізм», тобто тією особливістю, що полягає в наповненні твору фактами з власного життя письменника.

Символом (з грец. — знак, розпізнавальна прикмета) називають такий тип художнього образу, у якому конкретно-чуттєва даність предмета зображення, тобто його чуттєвий образ, водночас з власним має значення вказівки на такий предмет, явище або ідею, які безпосередньо в зображуване не входять.

 

ПРИКЛАД ТВОРУ

 

Дитинство — це час мрій і безкінечних відкриттів, час, який згадується потім, немов казковий, повний вражень і щастя, радісних днів і маленьких прикрощів. Саме таким, мабуть, поставав цей час і в спогадах прекрасного українського письменника Михайла Стельмаха, який народився в мальовничій місцевості на Вінниччині. Згадувалася йому матінка, така добра, ласкава, невтомна трудівниця, котра навчила свого сина любити кожну травинку, милуватися росою вранці та заходом сонця ввечері, вслухатися в «бентежні звуки далеких дзвонів», що їх струшують на землю з високого піднебесся оті казкові гуси-лебеді, повертаючись весною з далекого вирію.

Уся родина, що оточує маленького Михайлика, — це добрі й мудрі трудівники: мати, батько, дід Дім’ян, колишній кріпак, дядько Микола, якого прозивали Бульбою, бабуся, яку дуже любив. Саме вони вчать хлопчика бачити красу в цьому світі, докладати своїх рук до створення навколишньої краси, бути сильним і чесним.

Образ гусей-лебедів, такий наче казковий, стає основним мотивом твору, символом чистоти людей праці, символом їхньої духовної щедрості: «... Прямо над нашою хатою пролітають лебеді. Вони летять нижче розпатланих, обвислих хмар і струшують на землю бентежні звуки далеких дзвонів. Дід говорить, що так співають лебедині крила. Ми з Любою підіймаємо голови до неба, до святково білих хмар і бачимо, як прямо із них вилітають гуси-лебеді і натрушують на хати, на землю і в душу, свою лебедину пісню». Цей образ утілює у собі й ту казковість, якої сповнене дитинство, стають ключовим у спогадах письменника про той час, що свідчить і про його душевну чистоту, про те, що на все життя зберіг він здатність мріяти і дивуватися, наче дитина.

Лебеді стають також символом відродження землі, життя, радості: «Принесли нам лебеді на крилах життя, —каже дід Дім’ян, — Тепер, внучку, геть чисто все почне оживати: скресне крига на річках та озерах, розмерзнеться сік у деревах, прокинеться грім у хмарах, а сонце своїми ключами відімкне землю».

Повість сповнена величезної пошани до трудівників землі, до старших, до всіх, хто творить красу й життя.

У повісті «Гуси-лебеді летять» Михайлові Стельмаху вдалося втілити відвічне ставлення нашого народу до своєї рідної землі, до праці, до людини на цій землі, відобразити дитяче бачення світу, сприйняття краси, любові й мудрості.

Категорія: Українська література | Додав: vladzyo | Теги: ЄДНІСТЬ СВІТУ ПРИРОДИ Й ДИТЯЧОЇ ДУШ
Переглядів: 515 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2016
Безкоштовний хостинг uCoz

ТУТ МОЖЕ БУТИ ВАША РЕКЛАМА