ЄДНІСТЬ БУТТЯ ПРИРОДИ І ЛЮДИНИ В ПОВІСТІ М. КОЦЮБИНСЬКОГО «ТІНІ ЗАБУТИХ ПРЕДКІВ» - Українська література - Шкільні твори - Література, реферати, бланки - ТОП-каталог
Понеділок, 05.12.2016, 15:28
ТОП-каталог
Головна Мій профільРеєстрація ВихідВхід
Ви увійшли як Гість · Група "Гості"Вітаю Вас, Гість · RSS

Меню сайту
Реклама

Реклама в Интернете


Реклама в Интернете
Пошук
Категорії розділу
Українська література [295]
Українська мова [71]
Зарубіжна література [34]
Реклама
Форма входу
RSS
RSS
Реклама

Наше опитування
Оцініть сайт
Всього відповідей: 247
Друзі сайту
Украинский портАл Яндекс цитирования
Статистика

Онлайн всього: 2
Гостей: 2
Користувачів: 0
 Література, реферати, бланки
Головна » Файли » Шкільні твори » Українська література

ЄДНІСТЬ БУТТЯ ПРИРОДИ І ЛЮДИНИ В ПОВІСТІ М. КОЦЮБИНСЬКОГО «ТІНІ ЗАБУТИХ ПРЕДКІВ»
17.11.2015, 19:53

10 КЛАС

 

ЄДНІСТЬ БУТТЯ ПРИРОДИ І ЛЮДИНИ В ПОВІСТІ М. КОЦЮБИНСЬКОГО

«ТІНІ ЗАБУТИХ ПРЕДКІВ»

 

ПРИКЛАДИ ПЛАНІВ ТВОРІВ

 

Варіант 1

I.    «І вона співанками косичила їх розлучення».

II.    «Він біжить навпростець, без стежки, туди, звідки чув голос, але стрічає лиш прірву...».

III.    «Під вікнами сумно ридали трембіти».

Варіант 2

I.                Історія створення повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків».

II.       Духовний світ людини у зв’язку із природою в повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків»:

1.       Історія кохання Івана та Марічки.

 

2.       Фольклорне тло повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків».

3.       Єднання людських душ у коханні й смерті.

III.      Роль повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків» в українському літературному процесі XX ст.

 

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

 

Захоплення М. Коцюбинського красою Гуцульщини виникло після прочитання етнографічних праць. У 1910 році від В. Гнатюка письменник отримав запрошення приїхати на літній відпочинок до Криворівні та книгу А. Онищука «Матеріали для гуцульської демонології» . Під час подорожі письменник зустрічався й спілкувався з гуцулами, вивчав їхні звичаї та обряди, легенди й повір’я, бував у горах. Якщо селяни питали письменника, чим викликана його допитливість, він відповідав, що мріє написати правдивий твір про гуцульське життя.

Крім того, М. Коцюбинський вивчав такі фольклорно-етнографічні матеріали про життя гуцулів, як «Етнографічні збірники», «Гуцульські примівки» І. Франка, «Гуцульїцину» В. Шухевича, а також твори Ю. Федьковича.

Письменник прагнув відтворити своєрідне міфологічне мислення гуцулів, показати їх життя, і з цього приводу у листі до перекладача М. Могилянського він писав: «Коли б я хоч трохи переніс на папір колорит Гуцульщини і запах Карпат, то й з того був би задоволений».

 

ЕПІГРАФИ ДО ТВОРУ

 

Чи, може, це воно і є, людське життя? І, може, вся мудрість у тому, що двоє наблизились між собою, спалахнули на мить, щоб потім знов розійтись, погаснути у вічному леті...

О. Гончар

Збираю свій матеріал, переживаю природу, дивлюся, слухаю, вчуся...

М. Коцюбинський

Цей дикий співучий край багато хто пробував описувати, але піхто не зробив цього з такою досконалістю, як український белетрист М. Коцюбинський...

М. Богданович

 

 

ЦИТАТИ З ТЕКСТУ

 

Зустріч Івана з щезником — світ реальний стикається зі світом фантастичним: «Застиглий і нерухомий, витягнув шию і з радісним напруженням ловив дивну мелодію пісні. Так люди не грали, він принаймні ніколи не чув. Але хто грав? Навкруги була пустка, самотній ліс і не видно було живої душі. Іван озирнувся назад, на скелі, — і скаменів. На камені, верхи, сидів «той», щезник, скривив гостру борідку, нагнув ріжки і, заплющивши очі, дув у флояру. «Нема моїх кіз... Нема моїх кіз...», — розливалась жалем флояра. Та ось ріжки піднялись вгору, щоки надулись і розплющились очі. «Є мої кози... Є мої кози...», — заскакали радісно згуки, і Іван з жахом побачив, як, виткнувшись з-за галузок, затрясли головами бородаті цапи».

Портрет ватага: «Високий ватаг, наче дух полонини, обходить з вогнем стоїще. Обличчя в нього поважне, як у жерця, ноги ступають твердо й широко, а дим з головешки фурка за ним крилатим змієм. На воротях стоїща, куди мають переходити вівці, ватаг кида вогонь, а сам наслухає. Він чує хід полонинський не тільки вухом. Він серцем чує, як з глибоких долин, де киплять ріки та рвуть береги, з тихих осель і царинок котиться вгору, на поклик весни, жива хвиля худібки і під ногами її радо зітхає земля. Він чує далеке дихання отари, ричання корів і ледве вловимий голос пісень...».

Передчуття трагедії: «Серце калата в Іванових грудях, але він вагається ще. Куди іти? І знову, утретє, долітає до нього звідкись: «Іва-а!.» Марічка... вона... напевно... Він біжить навпростець, без стежки, туди, звідки чув голос, але стрічає лиш прірву, кудою не можна ні збігти, ані дістатись на полонину. Стоїть й заглядає у чорну безодню. Тоді йому робиться ясно: се його кличе лісна. І, хрестя чи груди та озираючись лячно, він повертає до стаї».

 

ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ

 

Імпресіонізм (від фр. impression — враження) — мистецький напрям, заснований на принципі безпосереднього фіксування вражень, спостережень, співпереживань, що виник й сформувався у Франції у 2-й пол. XIX ст. Імпресіоністи прагнули відобразити враження та спостереження мінливих миттєвих настроїв і переживань.

Ознаками імпресіоністичного стилю в літературі були відсутність чітко заданої форми, прагнення передати предмет в уривчастих, миттєво фіксуючих кожне враження штрихах, які виявляли свою єдність і зв’язок.

В українській літературі поетика імпресіонізму знайшла відображення у творчості М. Коцюбинського, В. Стефаника, М. Черемшини, О. Кобилянської, Г. Михайличенка, М. Хвильового, Є. Плужника, М. Ядків та ін.

 

ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧІ КОМЕНТАРІ

 

«Вихований на кращих зразках сучасної європейської літератури, такої багатої не лише на теми, але й на способи оброблювання сюжетів, наш інтелігентний читач має право сподіватися й од рідної літератури ширшого поля обсервації, вірного малюнку різних сторін життя усіх, а не одної якої верстви суспільності, бажав би зустрітись в творах красного письменства нашого з обробкою тем філософічних, соціальних, психологічних, історичних і т. ін.».

М. Коцюбинський

«Митець обирає гуцулів за їх неосквернену первісність, за те, що осягають світ безпосередньо, довіряючи враженням, які струмують від нього, вловлюючи ці враження поміж стулки широко розчинених душ, а відтак їх оформлюючи у єдинім прецікавім світогляді — враженні вражень».

Р. Чопик

«Легенди і казки, характер світобачення персонажів, місцевий, дещо екзотичний загальний колорит, діалектизми, які вкраплюються і в авторську мову, і в мову персонажів, — усе це надає творові романтичного, іноді казкового характеру. І разом із тим письменник не відривається від реального ґрунту. Він показує гуцулів, їх убоге життя, тяжку боротьбу за своє існування».

Н. Калениченко

«До речі, мольфою називається спеціальний рід наслання біди на людину, звідси людина, що наслала мольфу, називається моль- фар. Коцюбинському сподобалося слово, і він уживає його в смислі чарівник загалом і наділяє свого мольфара навіть здатністю розганяти хмари».

Г. Хоткевич

 

ПРИКЛАД ТВОРУ

 

Більшість дослідників повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків» проводили паралель із найкращими зразками світової літератури. Зокрема, В. Ф. Погребенник зазначав, що повість «Тіні забутих предків», подібно до творів К. Тетмаєра, В. Оркана, С. Вінценза, К. Гамсуна, А. Стриндберга, не спотворена нашаруваннями цивілізації «природних» людей.

Поєднавши довгу й ретельну підготовчу, майже наукову роботу з вивчення етнографічних матеріалів та особистий досвід, отриманий під час відвідин Криворівні, Коцюбинський, який, до речі, уже перебував у захваті від усього прочитаного й побаченого, а особливо від того, що відчув особисто, створив дивовижний, вигадливий, гострий і дотепний, мудрий і людяний, демонічний і чарівний твір.

Назва повісті виникла не відразу. Перша — «В зелених горах», не вдовольнила письменника. Він добирає інші варіанти («Голос віків», «Подихвіків», «Відгомінпередвіку», «Спадоквіків», «Сила забутих предків»), аж поки не зупиняється на назві «Тіні забутих предків», яка натякає на загадковість, казковість і дихання віків. Водночас заголовок вказує на злободенність порушених проблем: предки забуті, але їхні болі й радощі, шукання тінями живуть і повторюються в нас.

У повісті «Тіні забутих предків» знайшли своє відображення ідеї про зв’язок людини з природою, пошук ідеального світу, туга за гармонійним життям, любов до екзотики. Ці ідеї реалізуються у повісті через гармонійне поєднання звукових і зорових образів. Так, наприклад, можна простежити, як у повісті відтворюється зміна природних циклів через асоціативну зміну звучання музичних інструментів і кольори. Пейзажі переходу зими у весну створюються переважно зеленою і голубою фарбою та супроводжуються чаруючими звуками флояри: « Марічка любила, коли він грав на флояру », «Зеленим духом дихнули смереки, зеленим сміхом засміялися трави, на всьому світі тільки дві барви: в зеленій — земля, в блакитній — небо... А долом Черемош мчить, жене зелену кров гір, неспокійну й шумливу».

Опоетизованою у повісті є вода, властивостей якої набувають всі явища природи — і день, і ніч, і сонячне проміння, і гори, й верхів’я гір, і овеча отара. У цьому проявляється міфологічне мислення наших предків, які вважали, що вода була від початку світу. Елементи цього міфу використовує М. Коцюбинський, вкладаючи в уста одного з героїв: «З первовіку не було гір, лише вода... Така вода, гей- би море без берегів...». З водою пов’язаний у творі яскравий епізод творення ватагом сиру: «...і раптом з дна посуди, з-під молока, підіймається кругле сирове тіло, що якимсь чудом родилось. Воно росте, обертає плескаті боки, купається в білій купелі, само біле і ніжне, і коли ватаг його виймає, зелені родові води дзвінко стікають в посуду...».

 

Головною опозицією твору виступає конфлікт між поетичною уявою митця, надиханого коханням, і жорсткою владою соціуму та похмурого натурального довкілля. Усе це відбувається під акомпанемент Маріччиних «співаночок», що роблять людяними відчужені й неземні, надихані щезником мелодії флояри, і роблять вони їх у такий спосіб земними. Фоном для кохання молодих героїв твору виступає пейзаж, де герої твору пізнають цю науку, спостерігаючи її у тварин.

Важливим символом у творі виступають гори, тло, на якому розгортається сюжет і створюється певний настрій — від замріяного до похмурого, що викликає передчуття лиха. Мешканців Карпат оточує подвійна реальність, яка зливається в одну у критичні моменти їх буття.

Гори слугують тією межею, лінією «табу», що спричиняє загибель Івана, який її переступає. Іншим символом кордону з потойбіччям виступає вода (ріка), де знаходить свій трагічний кінець Марічка. Містичну роль відіграє пейзаж, стихія — «вітер, гострий, як наточена бартка». Отже, символічний герой здійснює подорож до символічного місця. Але після загибелі своєї важливої спільниці він перетворюється на вовкулака, жертву чорної магії, утілену в образі щезника (арідника).

Символічний образ чорної магії втілено у вигляді темної метафори — звіра, що символізує сучасний йому технологічний прогрес і соціум, у якому він перебуває. Образ псевдо-Марічки, що прийшла із світу мертвих, і яку Іван зустрічає вперше біля потоку, що забрав Маріччине життя, перетворюється на викривлену метафору його кохання.

Дар поезії розглянуто як прокляття, бо він викликає заздрість, нерозуміння й несприйняття його колективною ментальністю соціуму, породжуючи відчуження героя від людей. Викривлено міф про Орфея: в «Тінях забутих предків» кохана дівчина, а точніше спотворений її образ, веде свого нареченого у зворотному напрямі — у країну мертвих, звідки прийшла сама.

Свідомість героя роздвоєно, «розщеплено» між темною і світлою сторонами жіночого принципу. Іванова однакова приязнь до Марічки й не-Марічки виявляє його нездатність відрізняти світ реального від ірреального, що віддзеркалює особисте почуття Коцюбинського.

Марійка протистоїть буденному світу —- вона найкраще почувається на природі, складаючи для свого коханого співанки; вона закохалася у хлопця з першого погляду, через надмірне кохання і тугу від розлуки з Іваном вона гине. Зовнішність і характер Марійки — повне протиставлення Палагні. Через неї Іванко з предковічного, магічного лісу перебирається на гуцульське подвір’я з його забобонами та примітивними інстинктами. Узагалі, протистояння лісу — хати, як магічних, вселенських сил і земного — сонного господарського обійстя також добре вписується у контекст національної міфопоетики. І якщо чутлива, поетична Марійка стає русалкою — міфічною істотою, то примітивна Палагна — лише коханкою сільського чаклуна Юри.

Отже, М. Коцюбинський в повісті «Тіні забутих предків» постає природженим художником, який, за його власними словами, «має трохи інші очі, ніж другі люди, і носить в душі сонце, яким обертає дрібні дощові краплі в веселку, витягає з чорної землі на світ божий квіти і перетворює в золото чорні закутки мороку».

Категорія: Українська література | Додав: vladzyo | Теги: ЄДНІСТЬ БУТТЯ ПРИРОДИ І ЛЮДИНИ В ПО
Переглядів: 362 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2016
Безкоштовний хостинг uCoz

ТУТ МОЖЕ БУТИ ВАША РЕКЛАМА