11 КЛАС
ДРУГ ЛЮДИНИ, ДРУГ ПРИРОДИ Й ПРАЦІ (слово про творчість О. Вишні)
ПРИКЛАДИ ПЛАНІВ ТВОРІВ
Варіант 1
I. Остап Вишня — майстер гумору й сатири.
II. «Мені нове життя усміхається! І я йому усміхаюсь! Через те й усмішки!».
III. Значення творчості Остапа Вишні.
Варіант 2
I. Творчий шлях гумориста Остапа Вишні.
II. Гострі проблеми сучасності крізь призму сміху (тематика творів).
III. «Кому вже немає духу посміятися з власних хиб своїх, краще тому вік не сміятися».
ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
Окремими виданнями видрукувано понад 150 книжок гуморесок, фейлетонів, оповідань, сатиричних мініатюр. Серед них — «Діла небесні» (1923), «Кому веселе, а кому й сумне», «Реп’яшки» (1924), «Вишневі усмішки сільські», «Вишневі усмішки кримські» (1925), «Щоб і хліб родився, щоб і скот плодився», «Лицем до села» (1926), «Вишневі усмішки кооперативні» (1927), «Ну й народ», «Вишневі усмішки закордонні» (1930), «Усмішки» (т. 1-4, 1948) та ін. Після війни вийшли збірки «Самостійна дірка» (1945), «Зенітка» (1947), «Весна-красна» (1949), «Вишневі усмішки» (1950), «Мудрість колгоспна» (1952), «Великі ростіть» (1955), «Привіт, привіт» (1957), «Мисливські усмішки» (1958), твори в 7-ми т. (1963-1964), твори в 5-ти т. (1975).
ЕПІГРАФИ ДО ТВОРУ
Треба — людину любити. Більше, ніж самого себе.
Тоді тільки ти маєш право сміятися. І тоді людина разом з тобою буде сміятися...із себе, із своїх якихось хиб, недоліків, недочотів і т. д. І буде такий дружній, такий хороший сміх...
Той сміх, що не ображає, а виліковує, виховує людину, підвищує...
Остап Вишня
Коли входиш у літературу, чисть черевики! Не забувай, що там був Пушкін, був Гоголь, був Шевченко! Обітри черевики!
Остап Вишня
Письменник... як і лікар, повинен мати чисте співчутливе серце, правдивий характер, відрізнятись великою поміркованістю і постійним прагненням робити добро.
О. Гончар
...ніякі найстуденніші вітри тяжких часів не могли остудити в його [Остапа Вишні] душі любові — невгасної любові до народу, до Вітчизни, до краси життя й мистецтва.
О. Гончар
ЦИТАТИ З ТЕКСТІВ
Поетичне і життєве кредо патріота Остапа Вишні: «... Як я люблю цей народ, коли він мене «зничтожає» своєю мудрістю, своїм дотепом, своїм неперевершеним «своїм»...
І я його розумію, і він мене розуміє, і він знає... що люблю ж я його, як сонце, як повітря, а він, народ, стоїть, підморгує, усміхається...
Та будь же ти тричі щасливий!
Яке щастя дивитись одкрито в очі свого народу!
Тільки він, тільки народ!..»
(«Думи мої, думи мої...»)
Невеселі роздуми про стан тогочасної літератури й обов’язок письменника перед читачами: «Ну, чому я мушу чукикати літературу? Чому я мушу боліти, страждати за того, хто прийшов у літературу? Офіціально? Ні!
А серцем, душею, болем моїм?
Чому? Чому такий біль у мене не тільки за «провалля» в літературі, а за особу талановиту, за її поведінку навіть в особистому житті?..
Для літератури мало кришталевої чистоти, література — це перл у кришталях і чистота в найчистішому.
Який жах (а може, й не так уже страшно), що я знаю особисто людей, що створили перли нашої літератури.
Я їх бачив, з ними говорив, за одним з ними столом сидів, пив, їв, розмовляв, сміявся, жартував...
А потім читав».
(«Думи мої, думи мої...»)
Остап Вишня, жартуючи, розповідає в «Моїй автобіографії» про те, як став письменником: «А письменник — ні. Про письменника подай, обов’язково подай: що впливало на його світогляд, що його оточувало, що організовувало його ще тоді, коли він лежав у матері на руках і плямкав губами, зовсім не думаючи про те, що колись доведеться писати свою автобіографію.
А от тепер сиди й думай, що на тебе вплинуло, що ти на письменника вийшов, яка тебе лиха година в літературу потягла, коли ти почав замислюватися над тим, «куди дірка дівається, як бублик їдять».
Бо письменники так, спроста, не бувають.
І от коли пригадаєш життя своє, то приходиш до висновку, що таки справді письменника супроводять в його житті явища незвичайні, явища оригінальні, і коли б тих явищ не було, не була б людина письменником, а була б порядним інженером, лікарем чи просто собі толковим кооператором.
Підскочать оті явища — і записала людина».
ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ
Усмішка — різновид фейлетону та гуморески, введений в українську літературу Остапом Вишнею. Своєрідність жанру усмішки — у поєднанні побутових замальовок із частими авторськими відступами, у лаконізмі й дотепності.
Усмішка не набула значного поширення в літературі. Правда, журнал «Дніпро» інколи друкував «народні усмішки», «дніпровські усмішки». З’являлися синкретичні жанри: усмішка-нарис, усмішка-оповідання, усмішка-фейлетон, усмішка-жарт, усмішка-стаття.
Трапляються і віршові усмішки. Наприклад, у доробку поета Анатолія Качана.
ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧІ КОМЕНТАРІ
«Вишнівські» усмішки справді неповторні. Це невеликі за обсягом, сповнені іскрометного сміху твори, у яких ідеться про події, факти, речі, котрі часто заважають людині жити, розвиватися, самоутверджуватися. У центрі, як правило, комічна ситуація, комічний конфлікт чи комічне зіткнення персонажів. Та чи не найприкметніша їхня риса — ліризм, м’яка, доброзичлива тональність з окремими тонкими іронічними вкрапленнями. Це виявляється і в інтонацій автора — щирій, відвертій; і в мові — іронічно-доброзичливій, багатій на слова розмовно-побутові, часто індивідуально-окреслені; і в поняттях, термінах, діалектизмах, що творять мовний колорит усмішок».
Н. Бернадська
«З жанрового боку серед його творів не тільки усмішки: він так само активно виступає у жанрі фейлетону й малого фейлетону, як твору документального, а також гумористичного оповідання («Село згадує», «Дід Матвій», «Ярмарок»). І все ж слушно буде визначити: автор усмішок, фейлетонів чи оповідань — не тільки викривач, його талантові притаманна поетичність в осягненні світу, ніжність і лагідність у ставлення, до людини природи».
І. Зуб
ПРИКЛАД ФРАГМЕНТА ТВОРУ
Про безмежну любов українців до творів Остапа Вишні свідчить такий промовистий факт: у 50-х роках XX ст. серед партапаратників був поширений афоризм «До Вишні прислухається народ, а до Тичини — начальство». Один із дослідників творчості Вишні, у Ю. Лавріненко, писав, що до цього «короля українського парнасу» постійно приходили люди, а він «нікому не відмовляв і надокучав представникам влади і фейлетонами, і особистими клопотаннями». На думку вченого, неперевершеність Остапа Вишні полягала у його бездоганному володінні мовою, умінні грати словом, жартом, афоризмом, примовкою, недомовкою, натяком, анекдотом, а з іншого — у його незмірній любові до людей, прагненні допомогти їм.