Як уже зазначалось, праця, трудовий процес (сутність і зміст зв'язку між
роботодавцем і найманим працівником) і супровідні йому трудові та похідні від
них відносини регулюються правовими нормами. Ці правові норми відображені
в законодавчих нормативних актах з трудового права. Останні й складають законодавство
про працю, або трудове законодавство.
Отже, трудове законодавство— це сукупність зведених у систему нормативних
актів з трудового права, виданих компетентними державними та іншими правомочними
органами.
Такі офіційні акти нормотворчості, якими встановлюються, закріплюються або
скасовуються правові норми з питань праці, ще називають джерелами права. Сьогодні
жодна з економічних систем не може обійтись без регулювання цих питань в законодавчому
порядку. Від ефективності правового регулювання суспільних відносин, а трудові
відносини є їх складовою частиною, залежить рівень розвитку суспільства.
Законодавство України про працю спрямоване на встановлення високого рівня
умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.
Трудове законодавство будь-якої держави виникає не на пустому місці. Воно
базується на принципах, які визначаються характером державної влади, економічними
і політичними процесами в країні і які закріплені в її основному законі. Для
України таким є її Конституція.
Крім того, створення трудового законодавства проходить під впливом нормотворчої
діяльності інших держав, оскільки кожна з них знаходиться не в ізольованому
просторі, а існує і функціонує в міжнародній правовій системі.
Питанням місця і ролі Конституції України в створенні трудового законодавства
та міжнародного впливу на розробку його норм присвячені наступні параграфи
цієї глави.
Нормативні акти з питань регулювання суспільних трудових відносин видаються
вищими органами державної законодавчої і виконавчої влади — Верховною Радою
України, Президентом України, Кабінетом Міністрів;
органами державного управління — міністерствами і відомствами; органами місцевого
самоврядування; безпосередньо підприємствами, установами, організаціями.! цим
пояснюється ієрархічний принцип, на якому базується система трудового законодавства.
Місце і роль нормативного акта в системі законодавства, його беззаперечна
обов'язковість чи підпорядкованість іншим нормативним актам, його юридична
сила визначаються правовим статусом нормотворчого органу, який його видав. Виходячи
з цього, закономірним виглядає пріоритет актів законодавчої влади перед нормативними
актами виконавчої влади, актів вищестоящих органів порівняно з нормативними
актами нижчестоящих органів. Звідси випливають і вимоги стосовно відповідності
змісту нормативних актів нижчого рівня нормам, встановленим в законодавчих
та підзаконних актах вищого рівня, і сфера їх дії, і їх повноваження щодо призупинення
чи скасування неправомірних актів.
Юридичну силу нормативного акта, який входить в систему трудового законодавства,
виражає його назва.
Закон — це законодавчий правовий акт, що видається вищим органом державної
законодавчої влади або приймається референдумом і тому має вищу юридичну силу.
Стосовно трудового законодавства таким є Конституція — основоположне джерело
трудового права і закони України. Звід багатьох з них — Кодекс законів про працю
(КЗпП) — єдиний систематизований законодавчий акт, яким комплексно регулюються
трудові відносини.
Закони поділяються на комплексні (включають норми не лише трудового, а й
інших галузей права, наприклад Закони України «Про підприємства в Україні»,
«Про власність») і функціональні (містять норми окремого інституту трудового
права, наприклад Закон України «Про зайнятість населення»).
Меншою юридичною силою характеризуються підзаконні нормативні акти, які видаються
і приймаються центральними та місцевими органами. Серед них найбільшу юридичну
силу мають укази і розпорядження Президента України з питань регулювання праці;
далі йдуть постанови і розпорядження Кабінету Міністрів, нормативні акти міністерств
і відомств. Всі вони видаються на виконання і в рамках закону і покликані усунути
прогалини в правовому регулюванні трудових відносин. Обов'язковою вимогою
до підзаконних нормативних актів є їх відповідність змісту законодавчих актів
та узгодженість з ними.
Нормативні акти міністерств і відомств складають значну частину в системі
трудового законодавства, причому формується вона з нормативних актів, виданих,
з одного боку, галузевими міністерствами і відомствами, а з іншого — Міністерством
праці або Державним комітетом з нагляду за охороною праці (лише з питань охорони
праці). Тому, з метою впорядкування видання міністерствами, відомствами, іншими
органами державної виконавчої влади нормативних актів, забезпечення прав, свобод
і законних інтересів громадян, підприємств, установ і організацій Указом Президента
від 3 жовтня 1992 року введено з 1 січня 1993 року державну реєстрацію відомчих
нормативних актів Міністерством юстиції.
Нормативні акти місцевої влади не посідають помітного місця серед джерел
трудового права.
Що ж до рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, то сфера їх дії
поширюється на всю територію республіки, але обов'язковою вимогою до них є те,
що вони не повинні суперечити трудовому законодавству України.
Найнижчий щабель в ієрархії нормативних актів з трудового права займають
локальні, але вони складають найбільшу частину в системі трудового законодавства
України. Суть їх у тому, що вони розвивають, уточнюють загальні законодавчі
норми, конкретизуючи їх з врахуванням реальних можливостей і умов окремого
підприємства, установи чи організації. Врахування реальних можливостей і умов
означає встановлення в локальних нормативних актах додаткових порівняно з законодавством
трудових і соціально-побутових пільг для працівників за рахунок власних коштів,
матеріальне заохочення працівників, які обслуговують трудовий колектив і не
входять до його складу. Тому юридична сила локальних нормативних актів обмежується
тільки підприємством, на якому вони прийняті.
Характеристика локальних нормативних актів вже частково давалась в главі
1, де йшла мова про локальний метод регулювання трудових відносин. Тут залишається
лише вказати на основні види локальних нормативних актів. В першу чергу це колективні
договори. До колективних договорів включаються інші види локальних нормативних
актів: положення про форми, системи та розміри оплати праці працівників, конкретні
розміри тарифних ставок і окладів, положення про преміювання і виплату винагороди
за підсумками роботи за рік, правила внутрішнього трудового розпорядку, план
заходів щодо охорони праці. Як видно, локальні нормативні акти приймаються з
питань практично всіх інститутів трудового права. Більш детально кожен із них
буде розглянуто у відповідних главах особливої частини підручника. Характеризуючи систему трудового законодавства, слід обов'язково вказати
на дво- і багатосторонні договори і угоди України з іншими державами. Визнання
того, що вони є частиною національного трудового законодавства України, містить
ст. 9 Конституції. Вони є результатом спільної нормотворчості двох чи більше
держав, зацікавлених у взаємному врегулюванні питань трудового законодавства.
Практика такої діяльності підтверджена багатосторонніми угодами в рамках Співдружності
Незалежних Держав за участю України. Крім того, Україна підписала низку угод
з іншими країнами світу, наприклад з Соціалістичною Республікою В'єтнам про
взаємне працевлаштування громадян. Співвідношення міжнародних договорів про
працю і законодавства України з цього питання визначається статтею 8-1 КЗпП
України. В ній сказано, що якщо міжнародним договором або угодою, в яких бере
участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що містить законодавство України
про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди.
В систему нормативних актів про працю не входить судова практика, оскільки
вона не створює нових правових норм, а лише виносить рішення з приводу правильності
тлумачення нормативних актів, правильності їх застосування, їх відповідності
конституційним нормам. Однак, виконуючи цю функцію, вона суттєво впливає на
регулювання суспільних трудових відносин. 1 в цьому плані дуже важливими є керівні
роз'яснення Верховного Суду України. Вони є результатом аналізу і узагальнення
практики застосування правових норм. З одного боку, вони направлені на запобігання
недолікам і помилкам при вирішенні аналогічних справ, в основі яких лежить
неправильне чи неповне розуміння органами судочинства правових норм, і тим
самим сприяють удосконаленню судочинства. З іншого, пояснюючи, як треба розуміти
ту чи іншу норму, сприяють її правильному застосуванню.
|