В основі поняття «правовідносини» лежить поєднання функціонуючих в суспільстві відносин і регулюючого впливу правової норми.

Правова норма — це встановлене чи санкціоноване дер­жавою і закріплене в правовому акті правило правомірної поведінки чи діяльності учасників суспільних відносин, яке є обов'язковим для них, встановлює їх юридичні права і обов'язки і направлене на регулювання і охорону цих відносин.

Стосовно предмета трудового права правова норма здійснює регулюючий вплив на суспільні трудові та по­в'язані з ними відносини, які виникають на ринку праці, організації і використання найманої праці. Будучи врегу­льованими нормами трудового права, ці суспільні відно­сини набувають форму правових і стають правовими відно­синами.

Слід зазначити, що відносини з приводу застосування праці не завжди функціонують в правовій формі, а мо­жуть регламентуватись звичаями, моральними нормами і т. ін. Але суспільні відносини, які виникають при викори­станні найманої праці, потребують обов'язкового право­вого регулювання.

Правове регулювання — це результат нормотворчої і правозастосовчої діяльності держави, вираження держав­ної волі стосовно суспільних відносин. Але сама собою правова норма не створює правовідносин. Поряд з нею визначальним для правовідносин є волевиявлення сторін. Вступаючи в суспільні відносини, зокрема одна реалізуючи, а інша обумовлюючи реалізацію права на працю, сторони укладають між собою добровільну угоду, яка дає їм можливість здійснити взаємо бажані дії. А гарантію ви­конання угоди, право кожної із сторін вимагати дотри­мання її умов забезпечує наявність встановленої державою правової норми. Саме поєднання фактично існую­чих трудових відносин і регулюючого впливу наявної пра­вової норми створює трудові правовідносини.

В системі правовідносин, що регулюються трудовим пра­вом, трудовим правовідносинам належить головна роль, оскільки саме вони визначають необхідність створення і розвитку всіх інших, похідних від них відносин.

Трудові правовідносини — це юридична форма вира­ження суспільно-трудових відносин, які виникають на двосторонній основі: між власником або уповноваженим ним органом і працівником.

Трудові правовідносини характеризуються певними особливостями, які дозволяють відрізнити їх від схожих правовідносин, пов'язаних з працею, але регульованих нормами цивільного права. Це, перш за все, включення працівника до складу трудового колективу конкретного підприємства, установи, організації, де його діяльність, пов'язана з виконанням певних трудових функцій, рег­ламентується вимогами внутрішнього трудового розпо­рядку, встановленого на даному підприємстві, в уста­нові, організації.

Характеризуючи трудові правовідносини, їх можна віднести до категорії складних, оскільки їм властивий комплекс кореспондуючих прав і обов'язків, якими наділені їх сторони. Трудові правовідносини носять особис­тий характер, так як права і обов'язки працівників скла­дають особистісний зміст трудових правовідносин, відоб­ражають їх індивідуалізацію, закріплену трудовим дого­вором (контрактом).

Трудові правовідносини базуються на відшкодувально­му, компенсаційному принципі — обов'язковості вина­городи за затрачену працю, яка в економічному плані виражає ступінь експлуатації найманого працівника ро­ботодавцем.

І нарешті, трудові правовідносини носять тривалий ха­рактер; вони не припиняються з закінченням робочого Дня, на час перебування працівника у відпустці чи його

відсутності на роботі з іншої причини за умови не розірвання трудового договору.

Отже, трудові правовідносини — це юридична фор­ма вираження суспільно-трудових відносин між праців­ником і роботодавцем (підприємством, організацією), що закріплює їх трудові права і обов'язки по виконан­ню за винагороду обумовленої трудовим договором роботи за умови створення роботодавцем для цього належних умов з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, діючому на даному підприємстві (в ус­танові, організації).

Підставою виникнення трудових правовідносин є юри­дичний факт, конкретна обставина, з якою правова норма пов'язує певні правові наслідки. Стосовно трудових пра­вовідносин юридичним фактом є укладення добровільної угоди — трудового договору між роботодавцем і праців­ником, результатом якої є видання наказу чи розпоряд­ження керівника про призначення на посаду, зарахуван­ня на роботу. В деяких випадках трудові правовідносини виникають в результаті складного юридичного факту — застосування проміжних, додаткових умов відбору і за­рахування на роботу. Наприклад, виникнення трудових відносин в результаті конкурсного відбору на заміщува­ну посаду, прийняття на роботу через адміністративно-правовий акт органів служби зайнятості (в межах вста­новлених квот, лімітів); працевлаштування молодих спе­ціалістів проводиться на умовах контракту, укладеного ними з державою (якщо вони навчаються за рахунок дер­жавних коштів), чи угоди на подальше працевлаштуван­ня з юридичною або фізичною особою, яка оплачує їх навчання. Підставою виникнення трудових правовідно­син може слугувати акт про обрання на посаду (при прийомі на виборну посаду), чому, як правило, передує згода кандидата; виникнення трудових правовідносин з керівним працівником пов'язане з затвердженням його на посаді чи призначенням на цю посаду вищестоящим органом управління. Отже, передумови виникнення трудових правовідносин можуть бути різноманітними і роз­різнятись за формою залучення громадян до праці.

Відповідні підстави потрібні і для зміни чи припинен­ня трудових правовідносин. Так, трудове законодавство передбачає переведення працівника на іншу роботу лише за взаємною згодою сторін, а за умови виробничої необ­хідності роботодавець має право без згоди працівника перевести його на іншу роботу лише тимчасово, для за­міни відсутнього працівника чи в разі простою. Підста­вою для переведення є, наприклад, прохання працівни­ка про переведення за станом здоров'я.

Юридичним фактом, який викликає припинення тру­дових правовідносин, може слугувати угода сторін, од­ностороннє волевиявлення будь-якої з них, ініціатива третіх осіб. Крім того, припинення трудового договору може наступити в зв'язку з певними подіями: закінчення строку договору, смерть працівника, призов на військо­ву службу і т. ін.