В процесі утворення, функціонування і припинення тру­дових правовідносин між їх учасниками можуть виника­ти розбіжності — односторонні або й взаємні претензії, зумовлені можливим неспівпаданням інтересів найманих працівників і власника або уповноваженого ним органу. За таких обставин одна із сторін вважає, що її трудові права порушено. Такі непорозуміння чи розбіжності в поглядах, трактуванні умов договорів, букви закону, у вчинках і висновках, спричинених незнанням або не­правильним розумінням правових норм, а часто і їх не­досконалістю, можуть бути ліквідовані в результаті переговорів між сторонами і прийняття ними компромісного рішення — тоді говорять про врегулювання розбіжнос­тей. В іншому випадку не врегулювання розбіжностей при­зволить до конфлікту між учасниками трудових право­відносин — трудового спору. Отже, трудовий спір— не неврегульовані шляхом переговорів розбіжності між найма­ним працівником (колективом найманих працівників) і влас­ником (уповноваженим ним органом) з приводу застосу­вання норм трудового законодавства, виконання умов тру­дового і колективного договорів стосовно умов праці і відпо­чинку.

Для розв'язання трудових спорів законом встановле­ний певний порядок, процедура.

Згідно зі ст. 221 КЗпП трудові спори розглядають комісії по трудових спорах і районні (міські) суди.

Комісія по трудових спорах є обов'язковим первинним органом, де розглядають трудові спори, що виникають на підприємствах, в установах, організаціях. Невдово­леність однієї із сторін її рішенням дає право звернення за розв'язанням трудового спору в суд. Це загальний поря­док розгляду трудових спорів. Згідно ст. 232 КЗпП існує судовий порядок розгляду тру­дових спорів, який передбачає безпосереднє звернення до суду, коли вирішуються:

а) трудові спори працівників підприємств, установ, організацій, де комісії по трудових спорах не обирають­ся;

б) трудові спори про поновлення працівників на ро­боті незалежно від підстав припинення трудового дого­вору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижче оплачуваної роботи, за винятком спорів, зазначених у ст. 221 (ч. 3) і ст. 222 К.ЗІІП (спори про дострокове звільнення від виборної платної посади членів громадсь­ких та інших об'єднань громадян за рішенням органів, що їх обрали, трудові спори суддів та прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових і інших установ прокуратури, які мають класні чини);

в) трудові спори про звільнення, зміну дати і форму­лювання причин звільнення, переведення на іншу ро­боту, оплату за час вимушеного прогулу і накладення дисциплінарних стягнень за заявами керівника підприєм­ства, установи, організації (філії, представництва, відділу та іншого відокремленого підрозділу), його зас­тупника, головного бухгалтера підприємства, устано­ви, організації, його заступників, а також службових осіб митних органів, державних податкових органів, органів державного контролю за цінами, керівних пра­цівників, які обираються, затверджуються або призна­чаються на посади державними органами, органами місцевого та регіонального самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об'єднаннями громадян, за винятком спорів, зазначених у ч. З ст. 221 і ст. 222 КЗпП;

г) трудові спори про відшкодування матеріальної шко­ди, спричиненої працівниками підприємству, установі, організації;

д) спори про відмову в прийнятті на роботу деяких ка­тегорій працівників;

— запрошених на роботу в порядку переведення з іншого підприємства;

— молодих спеціалістів за направленнями після закін­чення учбових закладів;

— жінок — вагітних і тих, що мають дітей віком до 3-х років або дитину-інваліда, одиноких матерів (за наяв­ності дитини віком до 14 років);

— виборних працівників після закінчення строків їх по­вноважень.

Всі ці спори розглядаються безпосередньо в районних (міських) судах. Там же розглядаються спори з питань застосування законодавства про працю, які відповідно до діючого законодавства вирішувались власником або уповноваженим ним органом і профспілковим коміте­том в межах наданих їм прав.

Хоча в зв'язку з останніми змінами в законодавстві Ук­раїни (роз'ясненнями Верховного Суду щодо тлумачен­ня положень нової Конституції) працівники для вирі­шення індивідуальних трудових спорів в усіх випадках мають право зразу звертатись безпосередньо в суд або після розгляду справи в комісії з трудових спорів.

Порядок подачі позовної заяви до суду регулюється ст.ст. 137. 138, 125 ЦПК України.

В особливому порядку розглядаються спори певних категорій працівників (суддів, прокурорсько-слідчих праців­ників і т.д.) відповідно до спеціальних правил, визначе­них процесуальними нормами.

Найбільш поширеними різновидами справ з трудових спорів є справи про визнання незаконним звільнення та поновлення на роботі, про зміну формулювання причин звільнення, про примусову виплату працівникові сум, належних до виплати. Усі ці справи належать до такого виду спорів, який підноситься до застосування встанов­лених умов праці і визначають класифікацію трудових спорів за змістом. Крім того, класифікація трудових спорів можлива за суб'єктами, які в них беруть участь. За суб'єктами трудові спори можуть бути індивідуальні і колективні. В індивіду­альних трудових спорах сторонами виступають працівник і власник або уповноважений ним орган, в колективних — колектив працівників і власник (уповноважений ним орган). Колективні трудові спори можуть виникати не тільки в межах одного підприємства, але і на галузевому, регіональному та національному рівнях.

Порядок розгляду колективних трудових спорів передба­чений Законом України «Про порядок вирішення колек­тивних трудових спорів (конфліктів)» від 3.03,98 р. Такі спори можуть виникати:

1) з укладення і зміни колективних договорів (їх поло­жень);

2) з виконання положень колективного договору чи його в цілому;

3) з встановлення чи зміни соціально-економічних умов праці;

4) з невиконання вимог законодавства про працю. Моментом виникнення колективного трудового спору є письмове повідомлення сторони, яка вважає свої інте­реси постраждалими (як правило, це трудовий колектив або профспілковий комітет), власника або уповноваже­ного ним органу, місцевих органів виконавчої влади і місцевого самоврядування та Національної служби посе­редництва і примирення про незгоду з рішенням робото­давця з приводу питань, які ставились.

Встановлення і застосування порядку розгляду трудо­вих спорів базується на основі принципів забезпечення захисту прав працівників, рівності сторін спору перед законом, доступності звернення в органи по розгляду трудових спорів, забезпечення законності і гласності при їх вирішенні, об'єктивності і повноти дослідження суті спору, забезпечення реального виконання і відповідаль­ності посадових осіб за невиконання рішень по трудових спорах.