В процесі утворення, функціонування і припинення трудових правовідносин
між їх учасниками можуть виникати розбіжності — односторонні або й взаємні
претензії, зумовлені можливим неспівпаданням інтересів найманих працівників
і власника або уповноваженого ним органу. За таких обставин одна із сторін вважає,
що її трудові права порушено. Такі непорозуміння чи розбіжності в поглядах,
трактуванні умов договорів, букви закону, у вчинках і висновках, спричинених
незнанням або неправильним розумінням правових норм, а часто і їх недосконалістю,
можуть бути ліквідовані в результаті переговорів між сторонами і прийняття ними
компромісного рішення — тоді говорять про врегулювання розбіжностей. В іншому
випадку не врегулювання розбіжностей призволить до конфлікту між учасниками
трудових правовідносин — трудового спору. Отже, трудовий спір— не неврегульовані
шляхом переговорів розбіжності між найманим працівником (колективом найманих
працівників) і власником (уповноваженим ним органом) з приводу застосування
норм трудового законодавства, виконання умов трудового і колективного договорів
стосовно умов праці і відпочинку.
Для розв'язання трудових спорів законом встановлений певний порядок, процедура.
Згідно зі ст. 221 КЗпП трудові спори розглядають комісії по трудових спорах
і районні (міські) суди.
Комісія по трудових спорах є обов'язковим первинним органом, де розглядають
трудові спори, що виникають на підприємствах, в установах, організаціях. Невдоволеність
однієї із сторін її рішенням дає право звернення за розв'язанням трудового спору
в суд. Це загальний порядок розгляду трудових спорів. Згідно ст. 232 КЗпП існує
судовий порядок розгляду трудових спорів, який передбачає безпосереднє звернення
до суду, коли вирішуються:
а) трудові спори працівників підприємств, установ, організацій, де комісії
по трудових спорах не обираються;
б) трудові спори про поновлення працівників на роботі незалежно від підстав
припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення,
оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижче оплачуваної роботи, за
винятком спорів, зазначених у ст. 221 (ч. 3) і ст. 222 К.ЗІІП (спори про дострокове
звільнення від виборної платної посади членів громадських та інших об'єднань
громадян за рішенням органів, що їх обрали, трудові спори суддів та прокурорсько-слідчих
працівників, а також працівників навчальних, наукових і інших установ прокуратури,
які мають класні чини);
в) трудові спори про звільнення, зміну дати і формулювання причин звільнення,
переведення на іншу роботу, оплату за час вимушеного прогулу і накладення дисциплінарних
стягнень за заявами керівника підприємства, установи, організації (філії, представництва,
відділу та іншого відокремленого підрозділу), його заступника, головного бухгалтера
підприємства, установи, організації, його заступників, а також службових осіб
митних органів, державних податкових органів, органів державного контролю за
цінами, керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються
на посади державними органами, органами місцевого та регіонального самоврядування,
а також громадськими організаціями та іншими об'єднаннями громадян, за винятком
спорів, зазначених у ч. З ст. 221 і ст. 222 КЗпП; г) трудові спори про відшкодування матеріальної шкоди, спричиненої працівниками
підприємству, установі, організації;
д) спори про відмову в прийнятті на роботу деяких категорій працівників;
— запрошених на роботу в порядку переведення з іншого підприємства;
— молодих спеціалістів за направленнями після закінчення учбових закладів;
— жінок — вагітних і тих, що мають дітей віком до 3-х років або дитину-інваліда,
одиноких матерів (за наявності дитини віком до 14 років);
— виборних працівників після закінчення строків їх повноважень.
Всі ці спори розглядаються безпосередньо в районних (міських) судах. Там
же розглядаються спори з питань застосування законодавства про працю, які відповідно
до діючого законодавства вирішувались власником або уповноваженим ним органом
і профспілковим комітетом в межах наданих їм прав.
Хоча в зв'язку з останніми змінами в законодавстві України (роз'ясненнями
Верховного Суду щодо тлумачення положень нової Конституції) працівники для
вирішення індивідуальних трудових спорів в усіх випадках мають право зразу
звертатись безпосередньо в суд або після розгляду справи в комісії з трудових
спорів.
Порядок подачі позовної заяви до суду регулюється ст.ст. 137. 138, 125 ЦПК
України.
В особливому порядку розглядаються спори певних категорій працівників (суддів,
прокурорсько-слідчих працівників і т.д.) відповідно до спеціальних правил,
визначених процесуальними нормами.
Найбільш поширеними різновидами справ з трудових спорів є справи про визнання
незаконним звільнення та поновлення на роботі, про зміну формулювання причин
звільнення, про примусову виплату працівникові сум, належних до виплати. Усі
ці справи належать до такого виду спорів, який підноситься до застосування встановлених
умов праці і визначають класифікацію трудових спорів за змістом. Крім того,
класифікація трудових спорів можлива за суб'єктами, які в них беруть участь.
За суб'єктами трудові спори можуть бути індивідуальні і колективні. В індивідуальних
трудових спорах сторонами виступають працівник і власник або уповноважений ним
орган, в колективних — колектив працівників і власник (уповноважений ним орган).
Колективні трудові спори можуть виникати не тільки в межах одного підприємства,
але і на галузевому, регіональному та національному рівнях.
Порядок розгляду колективних трудових спорів передбачений Законом України
«Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» від 3.03,98
р. Такі спори можуть виникати:
1) з укладення і зміни колективних договорів (їх положень);
2) з виконання положень колективного договору чи його в цілому;
3) з встановлення чи зміни соціально-економічних умов праці;
4) з невиконання вимог законодавства про працю. Моментом виникнення колективного
трудового спору є письмове повідомлення сторони, яка вважає свої інтереси постраждалими
(як правило, це трудовий колектив або профспілковий комітет), власника або уповноваженого
ним органу, місцевих органів виконавчої влади і місцевого самоврядування та
Національної служби посередництва і примирення про незгоду з рішенням роботодавця
з приводу питань, які ставились.
Встановлення і застосування порядку розгляду трудових спорів базується на
основі принципів забезпечення захисту прав працівників, рівності сторін спору
перед законом, доступності звернення в органи по розгляду трудових спорів, забезпечення
законності і гласності при їх вирішенні, об'єктивності і повноти дослідження
суті спору, забезпечення реального виконання і відповідальності посадових осіб
за невиконання рішень по трудових спорах.
|