Ст.15 ЦПК. Метою цивільного судочинства є то, що суд з‘ясовує
об‘єктивну істину по справі і правильно застосовує норми матеріального
права. Пізнавальна процесуальна діяльність в основі своїй складається з 4
частин: 1) доказування фактичних обставин, які з‘ясовуються під час
розгляду справи; 2) з‘ясування судом деяких фактичних обставин справи,
які існують в момент розгляду справи, шляхом безпосереднього
спостереження в судовому засіданні; 3) пізнання судом спірного
правовідношення прав та обов‘язків сторін; 4) пізнання, яке здійснюється
судами вищої інстанції в процесі перевірки законності та
обґрунтованості рішень. Завжди об‘єктом пізнання будуть обставини справи
(фактичні і юридичні) та докази, на підставі яких встановлюються
обставини. Мета -встановлення об‘єктивної істини. Засоби – процесуальна
діяльність по встановленню об‘єктивної істини. Ст.99 ЦПК встановлює
права і обов‘язки сторін, атакож інших учасників процесу. Суб‘єктом
доказування буде і суд. Перш за все тому, що суд зобов‘язаний вжити
заходів для встановлення об‘єктивної істини (ст.15 ЦПК), суд
зобов‘язаний сприяти сторонам у зборі доказів (ст.30 ЦПК), суди
вирішують питання про належність і допустимість доказів (ст.28 ЦПК).
Саме за судом закріплене право і обов‘язок давати оцінку доказам (ст.62
ЦПК). Суб‘єктами доказування є сторони, інші учасники процесу, які
беруть участь в розгляді справи і суд. Доказування охоплює процесуальну
діяльність усіх суб‘єктів процесу незважаючи не те, що їх функцій в
доказуванні різні, воно вимагає процесуальну і розумову діяльність
суб‘єктів доказування, яка здійснюється у встановленому законом
процесуальному порядку і спрямована на з‘ясування дійсних обставин
справи. Етапи доказової діяльності: 1) твердження про факти
(ст.137 ЦПК) – суд зобов‘язує сторони посилатися на ті обставини, на
підставі яких вони поставили вимоги перед судом, тобто на обґрунтування
позову; 2) визначення заінтересованих осіб щодо доказів (п.5 ст.137 ЦПК)
– сторони і інші заінтересовані особи зазначають докази, що
підтверджують позов, тобто сторони не подають, а вказують на докази; 3)
подання доказів – докази по справі подають сторони та інші особи, які
беруть участь у розгляді справи, якщо ж поданих доказів недостатньо, то –
4) збирання доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у
розгляді справи, або за своєю власною ініціативи (ч.2 ст.30 ЦПК); 5)
дослідження доказів – це безпосереднє сприйняття судом у судовому
засіданні інформації про обставини справи, принциповим є те, що така
інформація повинна бути досліджена і прийнята всіма учасниками процесу;
6) оцінка досліджених доказів.
Судовій оцінці підлягають тільки докази, які безпосередньо були
досліджені в судовому засіданні з додержанням правил про належність
доказів і допустимість засобів доказування (ст.28, 29 ЦПК). Правила
оцінки доказів закріплені в ст.62 ЦПК. Оцінка доказів полягає в тому, що
суб‘єкти доказування осмислюють подані докази і роблять логічні
висновки, засновані на законах логіки і процесуального права. Оцінюють
докази всі учасники процесу. Остаточні висновки по справі робить суд з
додержанням правил про постановлення рішення в нарадчій кімнаті (ст.210
ЦПК). Непогодження з висновками суду сторони та інші учасники процесу
втілюють в касаційній скарзі в касаційному поданні, або в інших
процесуальних документах, якщо справа переглядається в судовому нагляду.
|